- •Університетські лекції з метафізики
- •Лекція 3. Соціокультурні передумови
- •Лекція 4. Становлення і розвиток метафізичної
- •Ювілейне слово
- •Про метафізичний статус московського університету
- •Передмова авторів
- •Предметне
- •Самовизначення
- •Філософії
- •Лекція 1.
- •Вступ у предмет
- •1. Складності сприйняття предмета філософії:
- •Кола й парадокси розуміння
- •2. Проблема співвідношення теорії та історії філософії
- •3. Самовиправдання філософії,
- •4. Метафізична сутність і структура філософії
- •2. Гносеологічний рівень
- •3. Аксіологічний рівень
- •4. Праксеологічний рівень
- •Основні джерела виникнення філософії
- •1. Любов до мудрості як джерело
- •2. Філософія і міф
- •Соціокультурні передумови становлення філософії
- •1. Від міфу до філософії
- •2. Філософія і література
- •3. Між наукою та мистецтвом
- •4. Філософія і релігія
- •Становлення та розвиток метафізичної структури філософії
- •1. Розробка поняття метафізики в античності.
- •1.1. Пошуки субстанціального первня буття
- •1.2. Проблема буття і мислення
- •2. Розвиток метафізики в середні віки:
- •Особливості розвитку класичної філософії
- •1. Соціокультурні умови становлення
- •2. Основні моделі класичної філософії
- •2.1. Раціоналізм
- •2.2. Емпіризм
- •2.3. Просвітництво
- •3. Розквіт і криза класичної філософії
- •3.1. Критика догматичної філософії і.Кантом
- •3.2. Онтологія Гегеля як діалектика абсолюту
- •Двоїстий характер філософського знання
- •1. Філософія як раціонально-теоретична свідомість
- •2. Філософія як теоретичний світогляд
- •3. Функції філософії
- •Місце філософії в культурі та особливості її самовираження
- •1. ВзаєМовідношення філософії з релігією та мистецтвом
- •2. Особливості вихідного базису філософії
- •3. Специфіка мови у філософії
- •4. Проблема самообґрунтування філософії
- •Діалогічність філософії
- •1. Гуманітарна сутність філософії
- •2. Філософія як гранична інтерпретація
- •ОнтологІя
- •Базові категорії онтології
- •1. Категорія буття.
- •2. Субстанція і ключові ходи
- •3. Річ, властивість, відношення
- •Структурна організація буття
- •1. Співвідношення частини і цілого:
- •2. Розмаїтість структурних рівнів буття
- •3. Моделі єдності світу
- •Некласичні онтології другої половини XIX - XX століття: ієрархічні моделі буття
- •1. Криза класичних онтологічних моделей
- •2. Вчення про форми руху матерії
- •3. Шари буття м.Гартмана
- •1. Антропологічні версії онтології XX століття
- •2. Фундаментальна онтологія м.Гайдеггера
- •3. Інтегральні онтологічні моделі.
- •Рух як атрибут буття
- •1. Проблема руху в історії філософії
- •2. Діалектика і метафізика.
- •3. Рух і розвиток. Проблема прогресу
- •4. Основні моделі розвитку
- •Діалектика буття: розвиток і закони діалектики
- •1. Розвиток і детермінізм
- •2. Закони діалектики: матеріалізм чи ідеалізм?
- •3. Закон заперечення заперечення
- •4. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •5. Закон взаємодії протилежностей
- •Діалектика буття: розвиток, порядок, свобода
- •1. Принцип детермінізму.
- •2. Основні детермінаційні зв'язки
- •3. Категорії детермінізму
- •4. Сутність і грані свободи
- •5. Досвід діалектичного визначення:
- •6. Буттєві виміри свободи
- •6.1. Етичний вимір свободи
- •6.2. Пізнавальний аспект свободи
- •6.3. Екзистенціальний вимір свободи
- •6.4. Політична грань свободи
- •6.5. Економічні аспекти свободи
- •Простір і час
- •1. Становлення уявлень про простір і час
- •2. Основні парадигми тлумачення
- •Розмаїтість просторово- часових рівнів буття
- •1. Соціокультурне сприйняття часу й простору
- •2. «Нефізичні» уявлення про час
- •3. Духовно-екзистенціальний
- •Теорія пізнання
- •Предмет і основні проблеми теорії пізнання
- •1. Місце і значення теорії пізнання
- •2. Метафізичність теорії пізнання
- •3. Фундаментальні проблеми
- •Основні теоретико- пізнавальні стратегії
- •1. «Песимістичні» доктрини
- •2. Конструктивні теоретико-пізнавальні доктрини
- •2.1. Реалістичні доктрини
- •3. «Платонічні»2 теорії пізнання
- •4. Іманентистські теорії
- •4.1. Іманентний суб'єктивізм
- •4.2. Іманентний об'єктивізм3
- •4.3. Платонічний іманентизм
- •5. Трансценденталізм
- •6. Сучасна гносеологічна ситуація
- •Суб'єкт і об'єкт пізнання. Сутність знання та його атрибутивні характеристики
- •1. Критика суб'єкт-об'єктної дихотомії
- •2. Об'єкт пізнання
- •3. Суб'єкт пізнання
- •4. Сутність, загальна динаміка
- •Мова і пізнання
- •1. Специфіка наукового та філософського
- •2. Базові характеристики мови як цілісної системи
- •3. Функції мови
- •4. Функціональні модальності мови
- •5. Онтологічний філософський підхід до мови
- •Гносеологічних досліджень
- •1. Методологічні труднощі вивчення свідомості
- •1.1. Самоочевидність і предметність, яка вислизає
- •1.2. Складності дослідження свідомості
- •2. Основні антиномії свідомості
- •3. Визначення свідомості
- •Структура свідомості
- •1. Основні сфери свідомості
- •2. Рівні свідомості.
- •3. Системоутворююча «вісь» свідомості.
- •4. Діалектика розвитку уявлень про власне «я»
- •Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального
- •1. Ідеальність свідомості
- •2. Ідеальність природних процесів
- •3. Матеріальність свідомості
- •4. Перспективи дослідження свідомості
- •Чуттєве та раціональне у пізнанні. Види раціонального пізнання
- •1. Становлення проблеми:
- •1.1. Сенсуалістичні варіанти розв'язання
- •2. Чуттєве пізнання.
- •3. Аспекти раціональності.
- •3.1. Позанауковий ірраціоналізм
- •3.2. Науковий ірраціоналізм
- •3.3. Філософський ірраціоналізм
- •4. Види раціонального пізнання
- •4.1. Логіко-поняттєве раціональне пізнання
- •4.2. Логічне мислення
- •4.3. Ціннісно-гуманітарне пізнання1
- •Позараціональні види досвіду
- •1. Інтуїтивне знання у повсякденному досвіді,
- •1.1. Чуттєва інтуїція
- •1.2. Емоційна інтуїція (емпатія)
- •1.3. Раціональна (інтелектуальна) інтуїція
- •2. Містичне знання
- •3. Релігійне знання
- •4. Екзистенційно-життєвлаштовуюче знання
- •5. Природа екзистенційних категорій
- •Істина в теорії пізнання
- •1. Аспекти категорії «істина»
- •1.1. Онтологічний аспект
- •1.2. Логіко-семантичний аспект
- •1.3. Ціннісно-екзистенційний аспект
- •2. Гносеологічне розуміння істини і її концепції в історії філософії
- •2.1. Класична (чи кореспондентська) концепція
- •2.2.Апріористська концепція
- •2.3. Когерентна теорія істини
- •2.4. Прагматистська концепція
- •2.5. Конвенціоналістська концепція
- •2.6. Екзистенціалістські концепції
- •3. Істина і форми її інобуття
- •3.1. Процесуалъність істини
- •4. Критерії істини
- •4.1. Практика як критерій істини
- •4.2. Емпіричні критерії істини
- •4.3.Логічні критерії
- •4.4. Специфіковані теоретичні критерії
- •4.5. Краса як критерій істини
- •5. Проблема універсальних критеріїв істини
2. Об'єкт пізнання
Під об'єктом пізнавальної діяльності в найширшому значенні слова варто розуміти все те, на що спрямований погляд пізнаючого суб'єкта. Відповідно, не все, що об'єктивно існує у світі, може бути об'єктом пізнавальної діяльності. Об'єкт і об'єктивна реальність - речі цілком різні. Наприклад, людина щось не може зробити об'єктом пізнання в силу суто історичних причин: нерозвиненості технічних засобів спостереження, не сформованого методологічного апарату аналізу й т.д. Так, елементарні частки й атомні ядра, безсумнівно, існували в часи стародавніх греків, але не були предметом їх аналізу; так само й сьогодні
1 Див. знаменитий аналіз практики йоги в кн.: Эванс-Вентц К. Tibetan Yoga and Secret Doctrines. L., 1958. P. 85.
403
існують такі речі й процеси, які ми не можемо пізнавати в силу своєї історичної обмеженості1. З іншого боку, якісь речі й процеси можуть не бути об'єктом моєї пізнавальної діяльності через відсутність пізнавальної спрямованості на них. Я можу нескінченну кількість разів клацати електричним вимикачем, але не мати ні найменшого уявлення про те, що таке електрика. Людина, яка щиро й безпосередньо переживає почуття любові, може виявитися абсолютно нездатною сказати що-небудь зрозуміле про те, чим є любов за самим своїм єством.
Водночас повноправними об'єктами пізнання є стани і факти свідомості (сприйняття, емоції і т.д.)2, а також її різні породження, включаючи ті, які не існують у самій дійсності: кентаври, чорти з хвостиками, роботи з науково-фантастичних фільмів і навіть логічно неможливі утвори (типу «круглого квадрата»). В принципі все, що тільки може помислити чи уявити собі людина, здатне стати предметом її пізнавальної діяльності, будь-які фантазії та гіпотетичні ситуації. Понад те, здатність творчо конструювати гіпотетичні об'єкти пізнання, навіть такі, що можуть не зустрітись у жодній об'єктивній дійсності, саме і є найбільш істотною характеристикою саме людського буття, здатного на відміну від тварин планувати можливі сценарії майбутнього. Не буде, очевидно, великою помилкою визначити людину як тварину, здатну будувати і пізнавати гіпотетичні об'єкти.
Однак який би об'єкт пізнання ми не розглянули – реальний (живу людину), ідеальний (поняття «людини») чи ідеально-гіпотетичний (уявлення про людину, здатну жити 300 років) – скрізь виявляється щось принципово загальне, а саме: будь-який об'єкт пізнання являє собою щось трансцендентне, якусь таємницю, загадкове «х», про якого ми хочемо одержати знання3. Навіть в об'єктах, довільно сконструйованих і вигаданих нами, ця невідомість присутня. Ми ж можемо задати собі (і дуже часто задаємо) вельми цікаві та важливі питання: а як буде дивитися на світ людина, котра живе 300 років, яка її можлива психологія? Або ж: а якою могла б бути фізіологія і психологія кентавра? Або: проявом яких хворобливих рис американського характеру й американської культури є їхні нав'язливі фільми жахів про повстання роботів у прийдешній мертвячо-технотронній цивілізації?
Можна дійти такого висновку: якщо щось існуюче у світі, в нашій свідомості чи в культурі не є для нас таємничим, не несе в собі таємниці, цього самого «х», то воно ніколи й не буде поставати перед нами в ролі об'єкта пізнавальної діяльності.
Водночас об'єкт не може бути абсолютно трансцендентним. У такому випадку він ризикував би залишитися попросту невідомим, ніби перебуваючим у стані гносеологічного небуття на кшталт кантівської речі в собі.
1 Так, у галактиці, очевидно, існують такі віддалені планетні системи, які ми просто не можемо спостерігати в силу того, що світло від них не встигло ще досягти Землі за час її існування.
2 На свідомості як особливо складному предметі пізнання ми ще зупинимося нижче.
3 Див. про цю особливість об'єкта пізнання у вже згадуваній праці С.Л.Франка «Предмет знання».
404
Тому праві ті мислителі, які утверджують момент іманентної буттєвої пов᾽язаності пізнаючої свідомості зі своїм об'єктом, відсутність непрохідної межі між ними. Це особливо стосується об'єктів нашого зовнішнього досвіду. Весь процес пізнання, на думку B.C.Соловйова, саме й ґрунтується на тому, що «пізнаючий певним чином внутрішньо пов'язаний з пізнаваним, перебуває з ним в істотній єдності».1 Ця інтуїція первинної єдності людини зі світом, нашого іманентного вкорінення в ньому присутня у різних мислителів XX століття – С.Л.Франка, М.Гайдеггера, М.Шелера.
Цікаво, що в цьому пункті західна думка сходиться зі східною. Так, у буддійській психотехніці метою усунення дуальної, жорстко раціоналістичної настанови свідомості саме і є повернення на новому рівні до онтогенетично вихідної пізнавальної здатності, що зветься праджня-інтуїція (порівн. рос. «пра-знание»).2 Вона подібна на дитячі, наївно-відкриті й незамутнені забобонами, безпосередні переживання спорідненості зі світом і разом з тим відчуття його величезності й таємничості. Це ніби первинне істинне бачення об'єктності як такої (і, відповідно, буття як такого) у вигляді органічної діалектичної єдності її трансцендентності й водночас іманентності свідомості того, хто пізнає. Воно потім втрачається дорослою людиною, задавленою купою раціоналістичних забобонів і соціальних настанов. Не випадково, очевидно, Христос закликає своїх учнів учитися дивитися на світ, як дивляться на нього маленькі діти. Втім, існування подібного досвіду переживання об'єктності як такої, генетично передуючого будь-якому раціональному ставленню до об'єкта, залишається в даний момент об'єктом дискусій, тому що не дуже зрозуміло, як можна раціонально обговорювати те, що за визначенням передує будь-яким раціоналізаціям.
Об’єкт пізнання має ще одну дуже важливу властивість – він не залишається незмінним. Будь-яке добуте знання про об'єкт розкриває в ньому нові таємниці. Так, об'єкт за назвою «атом» з часів стародавніх греків зазнав істотного гносеологічного розвитку: ми тепер знаємо про його внутрішню будову, вагу, ізотопи і т.д. Те же саме можна сказати про такі об'єкти, як натуральний ряд чисел, електромагнітні явища, закономірності організації геному й т.д. Будь-який об'єкт ніби <временится>, що відображається в історії науки, яка його вивчає. З особливо складними випадками ми зіштовхуємося тоді, коли об'єкт зазнає не тільки гносеологічного, а й власного розвитку. Аж до середини XX століття вважалося, що власну історію мають людське суспільство, культурні утвори (наприклад мова), живі об'єкти (різного роду біологічні види), а також біогеоценози. Однак тепер - у контексті сучасних синергетичних досліджень - стає зрозумілим, що й нежива природа (якщо тільки така насправді є) еволюціонує, зазнаючи процесу якісних незворотних змін. І якщо ще на початку століття видатний французький фізик і математик А.Пуанкаре вбачав переваги фізики порівняно з іншими науками в історичній незмінності її предмета,
1 Соловьев B.C. Сочинения. В 2 т. Т. 1. М, 1988. С. 722.
2 См. об этом подробнее в монографии автора: Иванов А.В. Мир сознания. Барнаул, 2000. С. 97-105.
405
то сьогодні цілком серйозно обговорюються проблеми еволюції фундаментальних фізичних законів.
Все це заново ставить принципове теоретико-пізнавальне та методологічне питання про співвідношення власного і гносеологічного розвитку об'єкта - питання, яке поставив і по-своєму блискуче розв’язав ще К.Маркс у «Капіталі». Використаний ним пізнавальний принцип має назву єдності логічного й історичного та гласить, що в теоретичній системі знання власна історія об'єкта повинна бути розкрита в його істотних і необхідних моментах – логічно, але при цьому необхідно опиратися на історію його пізнання, тому що розвиток ідей тією чи тією мірою зафіксував власну історію об'єкта. Водночас саме з висоти теоретично пізнаного предмета стають ясними закономірності історії його пізнання і кожен мислитель минулого одержує по заслугах.
Думку про необхідність глибокого опрацювання історії своєї науки для будь-якого великого теоретика дуже точно сформулював італійський учений С.Канніццаро, з ім'ям якого пов'язують завершення формування атомно-молекулярної теорії в хімії: «Часто буває, що розум, який засвоює нову науку, повинен пройти всі фази, які пройшла наука у своєму історичному розвитку»1. Словом, теоретична реконструкція власної історії об'єкта спирається на історію його пізнання (на його гносеологічний розвиток), а його гносеологічний розвиток проясняється тільки на основі логіки власного розвитку, розкритої теоретичною думкою.
Отже, об'єкт глибоко діалектичний за своїм єством: він трансцендентний і разом з тим іманентний свідомості того, хто пізнає; він істотною мірою залежить від позиції суб'єкта пізнавальної діяльності й водночас не залежить від нього, маючи власну логіку розвитку. Однак і суб'єкт пізнавальної діяльності має не менш складні й суперечливі характеристики.