6. Сучасна гносеологічна ситуація

Вона є вкрай неоднозначною і визначається рядом тенденцій, що відображають як суперечливість і навіть кризовість сучасної загальнокультурної ситуації, так і радикальні зміни у філософських умонастроях.

З одного боку, перед нами явна криза проектів раціоналістичної перебудови світу відповідно до непомірних матеріальних запитів людини. Розум виявився в XX столітті не тільки позитивною, а й глибоко руйнівною силою, що ставить під питання як буття природи, так і буття самої людини разом з культурою. Антропоцентризм і технократизм як загальнокультурні настанови виявились явно нежиттєздатними. З іншого боку, має місце технологічний вибух, пов'язаний з гігантським прогресом техніки і формуванням інформаційного суспільства, що відкриває перед людством широкі перспективи і висуває нові вимоги до пізнаючої свідомості.

Все це змушує припустити, що така суперечлива ситуація – знак глобального антропокосмічного повороту, що відбувається в сучасній культурі та в розумінні самої людини. Проявляється він у тому, що старий принцип тотожності макро- і мікрокосмів ніби відроджується знов у вигляді двох різноспрямованих, але внутрішньо пов'язаних тенденцій у сучасній науці. Перша з них характерна для природничих наук і полягає у виявленні факту іманентної та нездоланної включеності антропологічного складника в природничо-наукову картину світу. Причому це стосується не стільки наявності в тканині наукового знання цілого комплексу суб'єктивних передумов і забобонів (що стало очевидним досить давно), скільки самого змісту знання, коли крізь покрив, здавалося б, сугубо об'єктивних зв'язків і законів Космосу починає зримо проступати живий людський лик. Тут досить згадати антропний принцип у космології в його сильній версії, вакуумно-семантичні моделі в теоретичній фізиці, різноманітні гіпотези біополів, «живої речовини простору» та інші теоретичні моделі, притаманні сучасним біофізичним і біомедичним дослідженням. При всій гіпотетичності подібних побудов у них проявляється загальна логіка розвитку сучасного природознавства – погляд на Всесвіт не тільки як на відкриту систему, що розвивається, а й як на живий і відчуваючий організм, тисячами ниток пов'язаний з людським тілом і духом.

397

Друга тенденція специфічна для науково-експериментальних досліджень мозку і психіки людини, у результаті чого все більше підтверджується космічно-трансперсональний вимір індивідуального людського буття, а через це – і глибина західних і особливо східних медитативних практик, які сягають коріннями глибокої стародавності. Показово, що обидві зустрічні й підживлюючі одна одну тенденції (від Космосу до людини і від людини до Космосу) сходяться в одному ключовому пункті – в необхідності ясного й чіткого розуміння сутності та можливостей людської свідомості. Не випадково все більше представників дуже різних наукових дисциплін сходяться в думці: розгадка таємниць Космосу прямо пов'язана з розгадкою таємниці людської свідомості, про що ми вже говорили вище при аналізі значення теорії пізнання для сучасної культури.

Показово, що звертання до феномена свідомості як до центральної філософської проблеми диктується сьогодні не тільки загальнокультурними процесами, а й внутрішньою логікою розвитку самих гносеологічних досліджень. Пильний критичний аналіз найбільш авторитетних і впливових раціоналістичних теоретико-пізнавальних програм XX століття – праксеологічного реалізму, особливо марксистського типу, і трансценденталізму, особливо в його феноменологічному варіанті – виявив такі принципові факти.

По-перше, всі результати «відображення» об'єктивного світу людиною виявили факт нездоланної проекції назовні наших власних людських «образів світу», які значною мірою зумовлені смислами мови і культурними забобонами епохи. Це з усією гостротою поставило проблему онтології мови та онтології культурних смислів, похідною від яких багато в чому є і пізнавальна діяльність людини. Звідси критика гіпертрофованого гносеологізму у філософії XX століття та розквіт філософії мови і філософії культури з наголосом на онтологічній проблематиці, про що ми говорили в онтологічному розділі роботи.

По-друге, в результаті критики феноменологічної програми з'ясувалося, що в основі раціонального знання (процедур розуміння й самоосмислення) лежать непрозорі для раціональної рефлексії та передуючі їй базові структури суб'єктивності – якісь вихідні даності свідомості, якими зневажала класична європейська думка, але значення яких у людському бутті та пізнанні важко переоцінити. У філософській традиції XX століття ці дорефлексивні структури суб'єктивності розглядаються під різними кутами зору: і як Dasein у його первинних екзистенціалах (ранній М.Гайдеггер), і як вихідне переживання «опору світу» (М.Шелер), і як базовий досвід власного тіла (М.Мерло-Понті, Г.Марсель), і як первинний шар емоційного життя дитини, що зберігається на несвідомому рівні (психоаналітична традиція) і т.д.

Звертання багатьох філософських шкіл до онтології культури й онтології людської суб'єктивності фіксує, з одного боку, факт кризи всіх однобічних раціоналістичних теорій як відображення світу, так і його трансцендентального конструювання, а з іншого боку - підводить до необхідності більш широкого та глибокого розуміння феномена свідомості, специфіки її буття.

398

Реальність власної свідомості, як ключ до таємниць світового та власного буття, людство змушене відкривати сьогодні ніби заново.

Отже, проблема свідомості виявляється центральною в сучасній культурі. Ми до неї ще звернемося на наступних сторінках. Однак цей онтологічний поворот у сучасній філософії зовсім не усуває гносеології як самостійної і найважливішої галузі філософських досліджень, адже буття свідомості – це насамперед буття знання. До того ж гносеологія має свій вічний проблемний фонд і свої базові категорії, які не можна усунути за чиєюсь суб'єктивною примхою. До аналізу найважливішої категоріальної пари «суб'єкт - об'єкт» ми тепер і приступаємо.

ЛЕКЦІЯ 20.