5. Трансценденталізм

Трансценденталізм – гносеологічна настанова, що розглядає знання як продукт активної конструктивної діяльності людської свідомості й спрямована на виявлення загальних і конститутивних – трансцендентальних – умов будь-якого можливого досвіду. Іншими словами, завдання дослідження пізнання полягає тут не у звертанні до об'єкта пізнання й не до знання як такого – неважливо, іманентного чи трансцендентного, – а до дослідження інваріантних, тобто однакових для всіх людей, структур суб'єктивності, завдяки яким вони однаково продукують і розуміють знання.

¹ Франк С.Л. Указ. соч. С. 361–362.

² У вигляді соліпсистської, натуралістичної чи утилітарно-праксеологічної настанов свідомості.

³ Про природничо-наукове виправдання позиції платонічного іманентизму у зв'язку хоча б з відкриттями в галузі голографічного зберігання та передачі інформації див. у кн.: Иванов А.В. Сознание и мышление. М., 1994. С. 116-119.

394

На конструктивний характер людської суб'єктивності та можливість її апріорного самопізнання, не вдаючись до реалістичних і платонічних (особливо теїстичних) допущень, першим звернув систематичну увагу І.Кант. Для нього все «те, що розум цілком створює із самого себе, не може бути приховане, а виявляється самим розумом, як тільки знайдений загальний принцип того, що ним створене. Повна єдність такого роду знань, а саме знань винятково з чистих понять, робить цю безумовну повноту не тільки можливою, а й необхідною»¹. Але І.Кант, на відміну від переважної більшості своїх послідовників у XIX і XX століттях, ураховував, що свідомість людини аж ніяк не абсолютно вільна у своїй конструктивній діяльності, а детермінована ззовні, об᾽єктно-аффікована як з боку речей і процесів зовнішнього оточення, так і з боку інших вільних «Я». Згодом цей реалістичний компонент кантівської теорії пізнання піддається рішучій ревізії в неокантіанстві, що сконцентрувалося на конструктивній діяльності теоретичного розуму в природничих і гуманітарних науках, а також у феноменології, на якій, у силу її виняткового впливу на теоретико-пізнавальну думку XX століття, необхідно зупинитися докладніше.

Народження феноменології пов'язане з ім'ям німецького філософа Е.Гуссерля. Його найбільш таємним філософським прагненням (аж до останніх праць) було створення строго об'єктивної та раціональної філософської науки про свідомість, яка б:

а) базувалася на детально розробленому феноменологічному методі, адекватному буттю самої свідомості;

б) долала натуралістичні, психологічні та метафізичні недоліки попередньої європейської філософії в поглядах на свідомість і, відповідно, на природу людського знання;

в) на основі отриманих результатів поставала в якості твердої апріорної основи всього можливого універсуму людських знань.

Всі твори Е.Гуссерля буяють програмно-методологічними пасажами, хоча сутність і мета феноменологічного підходу до свідомості та знання явно присутня вже у «Філософії як строгій науці»: «...Дослідження повинно бути спрямоване на наукове пізнання сутності свідомості, на те, чим «є» свідомість у всіх своїх різних утворах, сама за своїм єством, і водночас на те, що вона «означає», так само, як і на різні способи, якими вона згідно з сутністю цих утворів... мислить «предметне» і «виявляє» його як «значиме», «дійсно» існуюче»². Методологічними засобами виявлення таких стійких смислових предметностей і актів свідомості слугують, за Гуссерлем, по-перше, процедура «феноменологічної редукції», тобто занесення в дужки метафізичних передумов про існування природного світу й загалом якого-небудь буття за межами свідомості; по-друге, акти ейдетичної раціональної інтуїції, за допомогою яких в «очищеному дзеркалі» свідомості цілком безпосередньо вбачаються його конститутивні ідеально-апріорні сутності (базові додосвідні смисли); по-третє,

¹ Кант И. Собрание сочинений. В 6 т. Т. 3. М., 1964. С. 80.

² Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Логос. 1911. № 1. С. 13.

395

вираження побачених у такий спосіб сутностей на строгій феноменологічній мові, що дозволяє іманентно здійснити інтерсуб᾽єктивну перевірку та корекцію результатів, отриманих чужою свідомістю¹.

Феноменологічна програма вплинула на формування різних напрямів західної та вітчизняної філософії, зокрема, на таких різних мислителів, як Г.Г.Шпет і А.Ф.Лосєв, М.Гайдеггер і Х.Г.Гадамер, М.Шелер і М.Мерло-Понті. Безсумнівний вплив феноменології на психологію (зокрема, під її впливом склалася гештальтпсихологія), лінгвістику та соціальну теорію. Досить евристичними виявилися також мова і методи феноменології при вивченні східної практики йоги і східної ментальності в цілому. Вона дотепер має впливових прихильників, а Е.Гуссерль залишається одним із найбільш цитованих мислителів XX століття.

Однак феноменологічній програмі притаманний цілий ряд серйозних недоліків. Почасти ми вже вказували на них в онтологічному розділі роботи. Найголовніший з них – загроза суб'єктивістського соліпсизму, адже для феноменолога (незважаючи на його радикальний антипсихологізм) немає іншого предмета дослідження, крім буття його власної свідомості. У цьому розумінні позиція Е.Гуссерля неминуче зближається з іманентизмом у двох його перших різновидах, причому навіть скоріш у варіанті суб'єктивного іманентизму, недарма цей німецький мислитель іменує свою позицію «соліпсистською егологією»². Знаменно, що ще С.Л.Франк у «Предметі знання», критикуючи філософію іманентів, показав, що саме з нею все більше зближається гуссерлівська феноменологія³. Далі з'ясувалося, що свідомість абсолютно не прозора для раціональної інтуїції, як вважалося Е.Гуссерлю. Вона сама всупереч претензіям на абсолютну безпосередність весь час обертається виправданням сугубо раціональних забобонів і метафізичних ідеологем філософа. Не випадково Гуссерль, усвідомлюючи слабкість своєї позиції, наприкінці життя порівнював роботу феноменолога з творчістю художника. Нарешті, оскільки феноменологічні результати викладені у формі логічно пов'язного та претендуючого на доказовість філософського тексту, то неминуче виникає культурно-смисловий вплив національної мови на характер отриманих результатів, підриваючи тезу про абсолютну об'єктивність і строгість феноменологічного підходу.

Наступні спроби позбавити феноменологію недоліків гуссерлівського раціоналізму (суб'єктивний ідеалізм, ігнорування дорефлексивних структур свідомості, вплив мови і культури на пізнавальний процес) призвели до істотної зміни акцентів⁴ у феноменологічних дослідженнях, а також зрощування їх з іншими теоретико-пізнавальними напрямами.

¹ Див. про методологічні нюанси феноменологічного методу в його праці: Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии. М., 1994. С. 33–35.

² Гуссерль Э. Парижские доклады // Логос. 1991. № 2. С. 28–29.

³ Франк С.Л. Указ. соч. С. 104.

⁴ Справедливості заради відзначимо, що й сам пізній Гуссерль, усвідомлюючи уразливість ряду своїх тез, уводить ідею «життєвого світу» як неявного смислового тла будь-якої людської діяльності європейської людини. Див.: Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия // Вопр. философии. 1986. №3.

396

Вищенаведена класифікація, звичайно ж, не є вичерпною. З неї випав ряд важливих філософських підходів до пізнання, що заслуговують самостійного аналізу (структуралізм, герменевтика, психоаналіз і т.д.). Однак у розв'язанні питань про сутність і походження людського знання представники цих напрямів однаково змушені будуть обрати одну з розглянутих загальногносеологічних позицій. Тому ми закінчимо на цьому огляд основних теоретико-пізнавальних доктрин і звернемося до сучасної гносеологічної ситуації.