6.4. Політична грань свободи

Безсумнівний факт, що свобода людини має на увазі свободу її політичного існування. Тиранія і тоталітаризм не сумісні з людською гідністю. В суспільстві повинні бути й свобода політичного волевиявлення, і свобода слова, і економічні свободи. Однак тут варто розвіяти ряд стійких міфологем.

По-перше, всупереч обивательському погляду демократичні свободи зовсім не зводяться до свободи слова та до свободи опускання в урну бюлетенів для голосування за альтернативних кандидатів. Справжнє народовладдя й, відповідно, політична свобода мають на увазі набагато більш серйозні речі, а саме:

1) повноту й об'єктивність інформації не тільки про кандидатів на владні посади, але насамперед про стан справ у країні та регіоні. Політична свобода невіддільна від соціальної правди, а недосвідчена (чи тим більш обманута) людина не може зробити істинного політичного вибору;

2) обрання найдостойніших людей країни на владні посади, тому що правити у суспільстві повинні найбільш вільні, відповідальні та розумні люди, а не властолюбці, кар'єристи чи пройдисвіти;

3) можливість постійного й діючого контролю за обраними особами з боку суспільства.

На жаль, жодна із цих формальних вимог справді вільного державно-політичного устрою повністю не виконується в сучасних демократіях, у тому числі й західних.

Інформованість виборців і, відповідно, результати їхнього голосування значною мірою контролюють ЗМІ, причому чим далі, тим у більш безсоромній формі маніпулюють їхньою свідомістю. Можливість балотувалися

322

на державні посади у переважній кількості випадків визначаються не розумом і талантами, і вже зовсім не моральним рівнем політика, а величиною його грошового мішка. Контроль знизу за державними органами й обраними депутатами залишається багато в чому благим побажанням, тому що завжди може бути блокований бюрократичною анонімністю прийнятих рішень, посиланнями на професійну некомпетентність перевіряючих або міркуваннями національної безпеки. Здається, що утвердження справжніх демократичних політичних свобод - це ще справа майбутнього.

По-друге, якщо навіть уявити собі, що всі вимоги політичної демократичної свободи у суспільстві, про що ми говорили вище, ретельно дотримані, то все ж голосувати за владу і контролювати її будуть живі люди! Тому якщо не виконуються всі перераховані вище - моральні, пізнавальні й особистісні - вимоги до вільної людської поведінки, то ніякі (навіть найбільш досконалі) умови вільного політичного вибору не позбавлять загрузлу в забобонах і егоїстичних прагненнях свідомість від помилкового волевиявлення. Нею завжди вміло зманіпулюють, її куплять або ж їй лукаво підлестять.

Не може бути політично вільного суспільства, якщо населяючі його громадяни егоїстичні, грошолюбні, марнославні чи неосвічені, тобто внутрішньо невільні. Іншими словами, не політична свобода – гарант вільного людського буття, а вільне людське буття й освічена свідомість – гарант справжньої політичної свободи.

Це не означає, що не слід боротися за демократичні цінності, але їх треба правильно (в дусі викладених вище аспектів) розуміти і ясно усвідомлювати, що вільно мислячою і діючою може бути і людина у так званому тоталітарному суспільстві; а номінально вільна «демократична» людина може характеризуватися відверто рабською психологією.

З урахуванням усіх зроблених вище застережень про політичні аспекти свободи є сенс ще трохи уточнити її інтегральну дефініцію: свобода є раціональним і відповідальним запереченням попередньої доцільності в ім'я суспільно значимих, продуманих і історично виправданих цілей, що здійснюється відповідно до внутрішнього самовизначення особистості в умовах справжнього політичного народовладдя.

З останнім не мають нічого спільного не тільки тоталітарні, а й олігархічні політико-правові режими. Несумісність олігархії зі свободою та мораллю в суспільстві прекрасно розумів ще великий Платон, який писав у діалозі «Держава»: «Хіба не в такому співвідношенні перебувають багатство і чеснота, що поклади їх на різні чаші терезів, і одне завжди буде переважувати інше?

– Звичайно.

– Якщо в державі шанують багатство і багатіїв, отже, там менше цінуються чеснота і ті, хто нею володіє»¹.

Тут ми змушені перейти до аналізу ще одного аспекту свободи – економічного, навколо якого також нагромадилося досить багато непорозумінь.

¹ Платон. Сочинения. Т. 3. Ч. 1. М., 1971. С. 364.

323