5. Досвід діалектичного визначення:

СВОБОДА І ЇЇ ІНШЕ

Щоб правильно усвідомити суть якого-небудь об'єкта, процесу чи поняття, треба спочатку вказати на те, чим вони не є, тобто на їх інше, говорячи діалектичною мовою Гегеля. Стосовно феномена свободи, який цікавить нас, це означає, що ми повинні відповістити на запитання: «А що є абсолютною протилежністю, іншим свободи?». Таке первинне негативне визначення покликане окреслити зовнішню межу того, що входить у внутрішню смислову сферу досліджуваного явища.

Здавалося б, відповідь очевидна: повною протилежністю свободи є доконечність. Усі суперечки споконвіків переважно й ведуться довкола того, як поєднати доконечність і свободу. Однак це не зовсім вірна опозиція, а точніше, як ми побачимо далі, зовсім невірна. Тут елементарно поплутані категоріальні пари. Доконечності протистоїть випадковість, а зі свободою доконечність - при адекватному розумінні того й того феномена - цілком сумісна. Наприклад, хтось вільно обирає певний шлях і каже: «Я не міг учинити інакше». Тут саме відсутність альтернативності у виборі, свідома внутрішня необхідність зробити саме цей, а не який-небудь інший учинок слугують свідченням справжньої свободи вибору і справді вільної волі. Чим вищий рівень моральної свідомості та відповідальності особистості, чим більш ретельно продумані мотиви її вчинків, чим, нарешті, ясніше усвідомлює вона цілі свого особистого життя, тим якраз більш доконечний характер мають акти її вільного вибору.

Тому потрібно шукати якийсь інший, більш ясний і твердий протилежний полюс людської свободи. Логічно в цьому зв'язку припустити, що його існування має бути пов'язане з шаром буття, відмінним від людського, але не настільки відмінним, щоб не мати з ним зримих перетинань. Цей шар має бути в чомусь фундаментально тотожний з людським, утворюючи його найближчу зовнішню межу, але при цьому й відрізнятися від нього за істотними параметрами.

Із цих позицій ближчий від усього людині світ тварин, особливо людиноподібні мавпи, які відрізняються складними формами поведінки. При цьому необхідно відзначити, що вільна воля і вільний вибір є атрибутами власне людського свідомого існування, тому що будь-яка тварина завжди пристосовується до світу і живе у відповідності з минулою доцільністю. В її генотипі закодована поява органів і рис поведінки, необхідних для виживання у відповідних природних умовах. Якщо ця

315

минула доцільність перестає відповідати нинішнім вимогам оточуючого середовища, то настає смерть окремої особини, а в граничному випадку й усього виду.

Навіть у людиноподібних мавп - вищих представників загону приматів - настає криза адаптивної поведінки, якщо завдання, які поставляються зовнішнім середовищем, серйозно розходяться з історично відібраними стереотипами і схемами їхньої поведінки. Тут ще немає ніякої свободи у власному розумінні слова, якою б разюче складною та гнучкою не була часом поведінка тварин. Вони не можуть цілеспрямовано змінити ні основ власної поведінки, ні умов середовища свого перебування. Тварина не має влади ні над своїм минулим, ні над своїм майбутнім.

Сутністю ж людського буття якраз і є заперечення минулої доцільності, тому що людина залишається людиною до тієї пори, доки здатна активно змінювати як власне життя, так і соціальні умови свого існування. З цих позицій не тільки невірна, а порочна теза, що завдання виховання – навчити людину вільно адаптуватися до мінливих умов соціального середовища. Вона повинна, мовляв, навчитися швидко змінювати соціальні ролі. Але процес соціалізації та соціальної адаптації – різні речі. Через культ соціальної адаптації можна виховати лише соціального конформіста й пристосованця, причому як граничний випадок духовна смерть вільної особистості можлива й за триваючого біологічного життя, коли в неї не залишається ніякого духовного стрижня, ніяких моральних принципів і ніякої індивідуальної обличчя – одна маска, личина, котру вона без кінця змінює залежно від зміни зовнішніх умов.

Таку тваринну конформістську всеїдність у жодному разі не можна плутати з вільною відкритістю щодо світу. Духовно відкрита світові людина вільно порівнює свої принципи і цінності з чужими принципами і цінностями, а якщо й готова змінити власні, піддати їх вільному запереченню, то без усяких утилітарних умов і розрахунків і часто навіть всупереч своїм матеріальним і кар'єрним інтересам. У граничному випадку вільна людина навіть може пожертвувати власним життям заради загального добра. Але яке відношення до свободи має конформіст, який думає тільки про власні інтереси і готовий на зрадництво заради збереження власного життя чи заради грошей? Або хіба можна назвати вільним обивателя, який безмовно приймає всі правила нав᾽язуваної йому “соціальної гри” і наївно вірить у все, що йому кажуть люди при владі? Хіба вільний інертний ледар, який не бажає і пальцем поворухнути, щоб позбутися від недоліків і хоч щось змінити в самому собі в кращу сторону? Хіба вільний підприємець, який мириться з кримінальним свавіллям, яке панує у сфері бізнесу? Його можна по-людськи зрозуміти, але назвати його вільною людиною неможливо. Отже, свобода несумісна з поняттям адаптації, душевною інертністю та соціальним пристосовництвом.

Ну а чи існують якісь об'єктивні межі заперечення минулої доцільності? Безумовно. Можна говорити про таку перетворену форму свободи, як ірраціональне, безмірне заперечення минулої доцільності. Це абсолютна

316

протилежність настанові на адаптацію до соціального середовища, але вона така ж тупикова за своєю суттю. Її крайніми точками постають самогубство індивіда (згадаймо образ Кирилова з роману «Біси» Достоєвського) або самогубство всього суспільства в результаті ядерної війни, культурної чи екологічної катастрофи. Тут запереченню піддається життя як таке, а отже, знищується природний фундамент людської свободи. Це не слід плутати із самопожертвою заради загального добра, тому що вона сама спрямована на збереження життя шляхом заперечення свого власного. Герой, що вмер за Батьківщину, персоніфікує вершини вільного виконання обов'язку, самогубець - утікач із поля життєвого бою.

Показово, що соціальний конформізм і пристосовництво завжди провокують волюнтаристичну сваволю, створюючи для неї живильний ґрунт. Волюнтарист не пристосовується, він, навпаки, насильно пристосовує інших під свої цілі та потреби. Відомо, що твоя свобода закінчується там, де починається ніс іншої людини. Про цю природну межу вільної дії волюнтарист звичайно забуває. Конформіст і волюнтарист взаємопередбачають один одного, хоч обидва не можуть бути названі вільними людьми. Один - через ірраціональну бездіяльність, а другий - через ірраціональний егоїзм діяльності, що заперечує доцільні й перевірені історією взаємини між людьми. Отже, свобода протистоїть, з одного боку, рабській конформістській смиренності, а на протилежному полюсі - волюнтаритстській сваволі.

Тому ми можемо сказати, що свобода є завжди раціональним, тобто відповідальним, яке сповідає принцип благоговіння перед життям, чужою вільною особистістю та культурою запереченням попередньої доцільності. Дух відновлення і особистого, і соціального буття не може переступати природних меж вільної людської дії, тому що за цим починається смерть і абсолютний хаос.