3. Самовиправдання філософії,

АБО КІЛЬКА СЛІВ ПРО ЇЇ ПРАКТИЧНУ КОРИСТЬ

Ще один важливий момент розуміння специфіки філософії ми хотіли б спеціально відзначити. Існує розхоже переконання, що філософія –

33

цілковито позаутилітарна сфера занять, якась інтелектуальна дозвільна гра, ніяк не пов'язана з практичною діяльністю людини. Звідси робляться висновки про те, що в силу своєї непрактичності філософія стає зайвою, що вона нічого не дає людині, а тим більше суспільству. Причому критика філософії ведеться тут з різних сторін.

Філософія завжди зазнавала критики з позиції релігії, тому що вона намагалася «людськими засобами», тобто за допомогою розуму, міркувати про Бога й навіть будувати концептуальні схеми його визначення та виправдання. З позиції віри – це верх блюзнірства, коли людина впадає в гординю, в якомусь розумінні ставлячи себе на один рівень із Богом. Як відзначав К.Ясперс: «Спосіб мислення, що ґрунтується на авторитеті церкви, відкидав філософію тому, що вона, з його погляду, віддаляє від Бога, спокушаючи мирським, шкодить душі, звертаючи її до незначних речей»¹.

З відомого ж марксистського докору, зверненого до філософів, що вони лише пояснюють світ, а його необхідно переробляти, виникла форма такого практичного використання філософії, коли вона перетворилася на прикладну ідеологічну дисципліну². У цьому випадку філософія набула специфічного «практичного» характеру обслуговування партійних інтересів, який не тільки спотворював її внутрішню сутність, а й призвів до важких соціокультурних наслідків. І справа тут не в конкретних мислителях, які обґрунтовували дану ідею. Дуже схожі наслідки могли б відбутись, якби раптом реалізувалися, наприклад, ідеї Платона про державу.

У кожному разі, як відзначав Ясперс, будь то «притягальна сила потойбічного світу, осяяного виявленим Богом, або претендуюча на всемогутність влада безбожного поцейбічного світу – і та й та – хотіли б, аби філософія припинила своє існування»³. Філософія за визначенням сфера саме духовного освоєння буття, головним інструментом якого є Вільний і Творчий Розум. Позбав філософію свободи і творчості, й вона попросту зникне як особлива сфера духовної культури. Не дивно, що філософія, як ніяка інша сфера духовного освоєння буття, весь час повинна ніби боротися за власне існування й виправдовуватися за свою непрактичність, хоч існує безліч інших культурних утворів, яким це в провину не ставиться, наприклад, мистецтво. Тут у цілому слід зазначити, що якби все в бутті людини ми стали міряти сугубо практичними мірками, тоді в праві на існування треба було б відмовити не тільки філософії та мистецтву, але також і теоретичній науці, яка ніколи не розвивається, керуючись утилітарно-прагматичними запитами. Людина тому і є творчою духовною істотою, що здатна замислюватися над вічними проблемами і задаватися позаутилітарними цілями, що, власне, й відрізняє її від тварини.

¹ Ясперс К. Введение в философию. Минск, 2000. С. 16.

² У цьому випадку ми не хочемо заперечувати всього того позитивного, що було в концепції діалектичного матеріалізму. Вона була й залишається однією з наймогутніших форм матеріалістичної інтерпретації філософії й зокрема діалектики, зі своїми досить серйозними результатами. Мова йде саме про ідеологічну інтерпретацію теорії Маркса, що була здійснена в загальній системі марксизму-ленінізму, і про варіанти її практично-ідеологічної реалізації.

³ Ясперс К. Указ. соч. С. 16.

34

Крім того, необхідно розуміти, що філософія у певному розумінні може стати і практично корисною. Для ілюстрації ми коротенько зупинимося тут на одному-єдиному прикладі – на обґрунтуванні універсальної тези, що за всіх інших рівних умов¹ вищому варто завжди надавати перевагу перед нижчим, а духовним цінностям – перед матеріальним.

Духовні цінності нескінченні, матеріальні скінченні. Обравши шлях творчості за законами добра й краси, людина може втілити свої ідеали в безлічі матеріальних форм. Спроба ж надати скінченним матеріальним потребам нескінченного характеру веде до духовного збідніння особистості, а в підсумку – до руйнування тіла й психіки в погоні за все новими й новими чуттєво-тілесними задоволеннями. Крім того, задоволення духовних потреб дає більш глибоке і стійке задоволення – справжню духовну радість. Спогади про розумний і прекрасно зіграний спектакль можуть надихати нас і дарувати радість через багато років і навіть десятиліть. На противагу цьому тілесне задоволення швидко проходить, а погоня за все новими задоволеннями ніколи не приводить до повного задоволення. Навпаки, задоволення вимагаються все більш витончені, а вдоволення все менше.

Наявність високих духовних цілей допомагає особистості перебороти безладдя й не втратити сенсу життя. Власне сенс життя в такий спосіб зорієнтованих людей і полягає не в матеріальному нагромадженні, а саме в дотриманні таких цілей. Це процес нескінченний, але він протилежний «дурній», тобто безглуздій нескінченності матеріального нагромадження. Матеріальне нагромадження необхідно пов'язане з фактором перенасиченості й обмежене знову ж матеріальними бар'єрами (обмеженість грошей, обмеженість життя, обмеженість простору та ін.). Наслідком цього є звільнення простору для нових матеріальних цінностей. Нове тут завжди пов'язане з відкиданням старого, причому це відкидання часто не має ніякого доцільного виправдання. Усвідомлення «відсутності простору» для нового етапу матеріального нагромадження, неможливість перебороти матеріальні обмеженості призводить до втрати смислу буття особистості, до її фізичного саморуйнування і навіть знищення. У цьому плані наявність високих духовних цілей є навіть екзістенціально прагматичним, тому що дозволяє успішно долати життєві драми, втрати і труднощі.

І, нарешті, ще один аспект прикладного значення філософії, що може здатися незвичайним. Соціологічні дослідження, які ще в середині 1950-х років проводилися Гарвардським центром з творчого альтруїзму, очолюваним вітчизняним соціологом П.О.Сорокіним, дали несподіваний результат. Виявляється, що людина, котра віддає пріоритет духовним цінностям, фізично більш здорова і живе довше від інших людей. На цих дивних фактах і на їх сучасних емпіричних підтвердженнях ми ще докладніше зупинимося нижче. Показово також, що в армії, котра перемогла, поранені одужують на порядок швидше, в той час як в армії, що програла, процеси одужання

¹ Ясно, що голодній людині безглуздо говорити про шкоду обжерливості, а важкохворого переконувати в медичній користі активного духовного життя.

35

протікають на порядок повільніше. Відомо також, що люди, які звикли до напруженої розумової праці, практично ніколи не впадають у маразм на старості років, а зберігають жвавість і гостроту розуму.

Виходячи з цих аргументів, можна стверджувати: заняття філософією практично корисні з усіх точок зору і в будь-якому віці. І хоча всіх глибоких думок не продумати, а розумних книг не перечитати, філософія все-таки допомагає людині знайти книги і думки, завдяки яким вона осмислено й відповідально проходить свій земний шлях. «Якщо хто з вас захоче присвятити себе філософії, – писав великий російський філософ B.C.Соловйов, – нехай він служить їй сміливо і з гідністю... нехай він знає, що, займаючись філософією, він займається справою гарною, справою великою і для всього світу корисною»¹.