4. Сутність і грані свободи

Безумовна цінність свободи визнається всіма людьми. Набагато складніше сказати, чим вона є за самою своєю суттю: спектр думок тут коливається в діапазоні від наївного «що хочу, те й роблю» до знаменитої «пізнаної доконечності». Ситуація ускладнюється ще й тим, що про свободу привселюдно висловлюються в основному політики і журналісти – люди, які найчастіше не тільки слабко знають питання, а й особисто далеко не вільні. Не випадково тому розмови про свободу в найкращому разі зводяться до її політичних аспектів; ті, у свою чергу, – до свободи усного й друкованого слова, а остання нерідко ототожнюється зі свободою журналіста писати все, що йому заманеться. Будь-які ж замахи на абсолютну свободу преси розцінюються не інакше, як тоталітарні замахи на свободу як таку. Отже, що журналіст неначебто вільний за визначенням, а от читач від його «свободи» вільним бути не може. Краще, що йому, читачеві, надається – так це право вибирати: читати або не читати ту чи ту газету; дивитися чи не дивитися той або той телевізійний канал. Це подібне до рекомендації перехожому перейти на інший бік вулиці, якщо на цьому його ображає хуліган або побажання міського голови своїм співгромадянам не ходити під дахами, тому що на голову їм може впасти бурулька. У всіх наведених вище прикладах ні про яку свободу мова йти не може, тому що людині під приводом свободи вибору пропонують змиритися з чужою безвідповідальністю чи сваволею.

Тому так важливо знову й знову повертатися до філософсько-метафізичного осмислення сутності свободи і природи її так званих «перетворених» (або ілюзорних) форм, інакше цим великим словом і надалі будуть

313

прикриватися речі, зі свободою ніяк не сумісні. Ще Е.Кассірер, аналізуючи фашистську міфологію, проникливо зазначив: «Свобода являє собою один із найбільш неясних і суперечливих термінів не тільки у філософії, а й у політиці. Як тільки ми починаємо міркувати про свободу... то відразу опиняємось у заплутаному лабіринті метафізичних проблем і антиномій. Що ж стосується політичної свободи, то всі знають, що це одне з найбільш загальновживаних і гасел, яке вводять в оману. Всі політичні партії прагнуть переконати нас, що саме вони є справжніми представниками і «керманичами» свободи. При цьому вони завжди визначають цей термін специфічно й використовують його у своєкорисливих інтересах»¹.

Враховуючи гігантську літературу з проблеми свободи, ми, звичайно, не зможемо висвітлити всі її нюанси й аспекти, так само як і претендувати на скільки-небудь повне теоретичне розв'язання питання про природу свободи. Лекція є лекцією. Крім знань вона повинна нести і методологічний, і виховний заряд, тим більше що це лекція філософська, та ще й з однієї найбільш життєво значимої людської проблеми. Тому ми ставимо тут перед собою двояку мету.

По-перше, дати синтетичне визначення категорії свободи, наочно продемонструвавши евристичні та методологічні можливості діалектичного методу, про що багато писали на попередніх сторінках. Тут діалектичний рух думки має розкрити істотні сторони досліджуваного об'єкта, рухаючись від його найбільш абстрактних до конкретних властивостей, від периферії до центру, нічого при цьому не втрачаючи з попереднього змісту, але щораз збагачуючи наше розуміння яким-небудь новим аспектом існування свободи.

По-друге, з огляду на нерозривний зв'язок проблеми свободи і з екзистенціальним, і з соціальним, і з політичним вимірами людського буття, ми постараємося бути гранично актуальними і навіть політизованими. Є філософські проблеми, навіть у метафізиці і навіть в онтології, де неможливо міркувати абстрактно. Тут з необхідністю народжується той тип знання, який видатний російський мислитель С.Л.Франк назвав «живим знанням»: «Своєрідність такого живого знання в тому й полягає, що в ньому знищується протилежність між предметом і знанням про нього: знати що-небудь у цьому розумінні й означає не що інше, як бути тим, що знаєш, або жити його власним життям»². Уявлення людини про свободу (так само як її уявлення про творчість, про любов, про істину і благо) відноситься саме до такого типу знання. З огляду на це онтологічний ракурс аналізу свободи буде сусідити в нас і з пізнавальними, і з аксіологічними аспектами свободи. І ми змушені будемо повернутися до деяких з тих тез, які будуть сформульовані нами нижче, в наступних розділах курсу.

Відразу скажемо, що нами приймається теза про об'єктивні онтологічні основи свободи у вигляді випадкових і хаотичних явищ у світі. Їхня наявність і значимість у процесах розвитку детально обґрунтовує сучасна синергетика. Ніякий фаталізм і передвизначеність неможливі навіть на рівні мікросвіту, не кажучи вже про соціальне і творче буття людини. Завжди і

¹ Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестн. МГУ. Сер. 7. Философия. 1990. № 2. ² Франк С.Л. Предмет знания. Душа человека. СПб., 1995. С. 362.

314

скрізь є вибір і різні шляхи, які може обрати вільна воля людини. Поняттю свободи ми й постараємося дати тут систематичне теоретичне визначення, синтезувавши різні грані (аспекти) свободи, які зазвичай слабко розділяють при її аналізі. Тим часом це слугує джерелом численних плутанин.