3. Категорії детермінізму

Аналіз ми почнемо з категорії «закон». З одного боку, все закономірне завжди протистоїть усьому хаотичному й безсистемному, а в граничному випадку – і беззаконному, коли порядок свідомо руйнується хибно і порочно зорієнтованою вільною волею людини. Відповідно

¹ Кассирер Э. Познание и действительность (Понятие о субстанции, понятие о функции). СПб., 1912. С. 34.

² Показово, що зрілий Кассірер уже після створення своєї знаменитої «Філософії символічних форм» і прямої полеміки з М.Гайдеггером 1929 року в м. Давосі (ранню творчість останнього в дусі «Буття і часу» Кассірер розцінив як знак іирраціоналістичної та індетерміністичної кризи європейської філософії) прямо говорить про свій усе зростаючий потяг до Гегеля. Див.: Cassircr E. Symbol, Myth, and Culture. Essays and Lectures of Ernst Cassircr, 1935-1946. New Haven, 1979. P. 235. Нині спостерігається відродження інтересу до творчості цього видатного мислителя XX століття. Теоретичному внеску Е.Кассірера у філософію присвячена стаття одного з авторів даних лекцій: Иванов А.В. Философская судьба Э.Кассирера // Вестн. МГУ. Сер. 7. Философия. 1990. № 2.

310

під законом у найбільш широкому й абстрактному розумінні розуміється істотний, стійкий і повторюваний зв'язок явищ і процесів у світі. Закони можуть бути всілякими й відрізнятись один від одного за ступенем загальності (від найбільш загальних філософських до конкретно-емпіричних), за сферами дії (закони неорганічної та органічної природи, соціальні та психологічні закони), за якістю детермінаційних відношень (статистичні чи динамічні) і т.д. Правда, у точному значенні слова у світі ніщо буквально не повторюється, а вже у сфері живих організмів, суспільного і духовного життя людини – тим більше. Це, однак, зовсім не дає нам підстав подібно до Канта жорстко розділяти природну натуральну необхідність і людську вільну поведінку. Закони природного буття, як показує сучасна наука, мають імовірнісний характер і можуть зазнавати еволюційних змін, а в людському духовному існуванні є свій порядок і своя внутрішня стійка логіка, про що в нас піде розмова в розділі «Аксіологія».

Понад те, як ми відзначали вище, сьогодні є всі підстави вважати, що природні, соціальні й духовні закони являють собою грані прояву єдиних діалектичних закономірностей розвитку, в чому нас усе більше переконують сучасні наукові результати з дуже різних галузей знання. Інша справа, що закони духовного життя, по-перше, проявляють загальносвітові закономірності найбільш просто, зримо і повно, тому що все вище робить простим і явним те, що має прихований і складний характер на нижчих рівнях існування; і, по-друге, ці закони стосуються кожної неповторної людської долі й мають живий особистісний вимір, а, отже, мають навіть не стільки за-конний (зовнішній, що перебуває за колом існування), скільки <іс-конний> – внутрішній і інтимний - характер, що корениться в самих глибинах людського єства. У цьому плані не можна не визнати і певної правоти Канта, що є сфера внутрішньої споконвічної детермінації, пов'язаної з автономним моральним вибором і свободою життєвого самовизначення людини. Це - сфера ціннісного життя і ціннісної детермінації. У цьому розумінні в категорії «закон» є ніби два бінарні полюси - нижчий, де закон протистоїть усьому невпорядкованому й беззаконному, і вищий, де зовнішня детермінація протистоїть споконвічній, внутрішній, пов'язаній з вільним ціннісним вибором і цілепокладанням.

Філософські категорії доконечності й випадковості характеризують ступінь жорсткості та безальтернативності детермінаційних відношень у світі. З одного боку, причинна, функціональна, системна форми зумовленості базуються на необхідності настання тих або тих наслідків, подій, кореляційних ефектів і т.д. З іншого боку, у світі завжди присутній чинник випадковості. В історії філософії це приводило до прямо протилежних концепцій: або створювалися філософські системи, в яких абсолютизувалася роль доконечності (типу лапласівського детермінізму), а випадковість розглядалось як вираження конкретно-історичної непізнаності об'єктів; або, навпаки, абсолютизувалася роль випадковості й спонтанності появи речей і подій у світі, що вело до заперечення детермінізму у світі та, як наслідок, до заперечення його пізнаванності.

311

З діалектичних позицій випадковість і доконечність узаємозалежні та являють собою дві сторони одного процесу розвитку. Розвиток не має однолінійного характеру, він здійснюється в реальному світі, й на нього можуть впливати як внутрішні причини, так і зовнішні обставини. У цьому плані можна було б сказати, що наявність випадковості у світі доконечна. Без цього немає свободи і вільного споконвічного вибору. Без випадковості буття набуває фаталістичного і статичного, а в остаточному підсумку й самосуперечливого характеру. Так, уже Гегель відзначав, що ці категорії не можна мислити одна без одної, вони передбачають одна одну. Будь-який процес розвитку, постаючи як доконечний, тобто підпорядкований законам, реально здійснюється через масу випадкових відхилень. Отже, доконечність означає, що зумовлена законами подія обов'язково наступить, її «не можна обійти», а випадковість – це «щось таке, що може бути і може також і не бути, може бути тим або тим... Подолання цього випадкового є взагалі... завданням пізнання»¹.

Випадковість визначає час і форму прояву подій, відображає чинник неоднозначності та багатофакторності розвитку, що постає як цілий спектр можливостей і варіантів реалізації якихось загальних і необхідних закономірностей.

Що ж стосується екзистенціальної діалектики доконечності й випадковості, то дотримання якихось необхідних моральних принципів має на увазі вміння творчо застосувати їх у кожній конкретній ситуації, тобто брати поправку на випадковий характер обставин і характер людей, з якими тебе зводить життя. Подібна поведінка саме й говорить про те, що принципи в людини гідні, а сама вона мудра і наділена діалектичним розумом.

Можливість і дійсність. Ця пара категорій зачіпає ще один важливий аспект діалектики світового буття. Дійсність - це все те, що нас оточує, те що вже існує, чи, як відзначав Гегель, це «наявне буття об'єкта». Можна сказати, що це актуальне буття. Можливість же - це потенційне буття, тобто щось ще не реалізоване, не здійснене. Це певна тенденція розвитку, що може реалізуватись, а може й не реалізуватись. Можливість і дійсність взаємозалежні. З одного боку, дійсність містить у собі найрізноманітніші можливості розвитку того чи того процесу, його потенційне майбутнє. З іншого боку, сама дійсність є результатом реалізації однієї з можливостей. Кількісна оцінка можливості здійснення випадкових подій пов'язана з категорією імовірності як своєрідної міри можливості, коли ми можемо говорити про настання тієї чи тієї події та форми її прояву з певною часткою ймовірності. Категорія можливості завжди пов'язана з цільовою детермінацією, являючи собою набір цілей, що визначають траєкторії зміни теперішнього. Чим більш віддалене майбутнє, тим ширший спектр можливостей, які відкриваються, а чим майбутнє ближче, тим спектр цих можливостей вужчий.

Обговорення нереалізованих можливостей безпредметне, оскільки те що сталося неможливо змінити. Воно має якийсь раціональний смисл тільки в

¹ Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. М., 1974. С. 318.

312

плані неповторення минулих помилок. З іншого боку, систематичний і тверезий аналіз перспектив реалізації майбутніх можливостей - найважливіша умова розвитку теперішнього в потрібному і бажаному для нас руслі.

У своєму антропологічному вимірі ця діалектична пара категорій також досить важлива. Приміром, вік людини - це аж ніяк не тільки її біологічна характеристика. Відомо, що можуть бути люди літні, але такі, що справляють враження надзвичайної душевної молодості та свіжості. І навпаки, зустрічаються молоді люди, які нагадують духовних старих, позбавлені всякої енергії і дерзання. Однією із причин цього є те, що в духовно здорової людини завжди є спектр притягальних можливостей, до реалізації яких вона спрямована. Завтра для неї завжди краще, ніж учора. В людини зі згаслим поглядом життя перетворюється в суцільне невеселе сьогодення. Вона закрита для живильних вітрів майбутнього й, відповідно, для самовідновлення.

Людина, яка відкрита новим можливостям і не змирилася з навколишньою дійсністю, проявляє тим самим і одну з фундаментальних рис свободи. До аналізу цього надзвичайно складного поняття ми тепер і переходимо. По суті все обговорення проблем детермінізму й так постійно виводило нас на цю найважливішу метафізичну категорію, настільки значиму для людського буття.