2. Основні детермінаційні зв'язки

Ми не будемо тут детально описувати різні форми детермінації. Цільову й системну детермінацію ми вже почасти розбирали на

¹ Величезну роль у становленні нелінійної логіки сучасного наукового мислення зіграло формування апарату нелінійної математики, що дозволяє аналізувати й прораховувати різні варіанти розвитку («розгалуження») подій, виходячи з характеру переплетених чинників, діючих у даний момент. Багато теоретичних узагальнень синергетики є прямим наслідком математичних нелінійних моделей.

² Флоренский П.А. У водоразделов мысли. Т. 2. М., 1990. С. 29–30.

308

попередніх сторінках. Дамо нижче лише коротку характеристику причинових і функціональних зв'язків, а також ряду категоріальних пар, які описують найважливіші якісні та кількісні властивості різних типів зв'язків¹.

Поняття причинових зв'язків є центральним у детермінізмі й постає як «генетичний зв'язок між явищами, у якому одне явище, зване причиною, за наявності певних умов доконечно породжує, викликає до життя інше явище, зване наслідком»². Головною ознакою причинових взаємозв'язків є породжуючий характер причини стосовно наступаючого наслідку й те, що причиново-наслідкові відношення реалізуються у певній просторовій і часовій безперервності. «Будь-яке причинове відношення при уважному його розгляді фактично постає як певний ланцюг причиново пов'язаних подій»³. Трансльована речовина, енергія чи інформація змінюються при взаємодії з іншим об'єктом, який є чинником появи нових явищ і предметів. Відповідно на різних рівнях буття істотне значення має якісна й кількісна специфіка інформації, швидкість її передачі та характер сприймаючого об'єкта. Звідси випливає розуміння різноманіття типів причинового зв'язку й відповідно форм детермінації.

При виникненні будь-якого явища діє комплекс причин, які дістали назву умов, хоча серед них завжди можна виділити головну причину, яку іноді називають специфікуючою причиною. Однак навіть за наявності головної причини й усього комплексу умов наслідок усе-таки може не наставати. Для цього потрібний своєрідний «спусковий гачок» причинового ланцюга за назвою «привід». Його свідомий пошук або, навпаки, усунення - найважливіший елемент людського буття, будь то політика з пошуком приводів до війни чи до укладання миру, сфера соціальних або побутових стосунків. Пошук причин і умов виникнення якихось явищ і подій - головне завдання будь-якої науки. Причинове пояснення як найважливіший елемент раціонального буття людини протистоїть ірраціональному пошуку знамень, вірі в прикмети й іншим марновірствам, якими, на жаль, так багате буття сучасної людини.

Найважливішим типом зв'язків є також функціональний (або кореляційний) зв'язок явищ. Тут немає відношень субстанціального породження, а є взаємна кореляція та взаємовплив явищ або предметів. Може бути тимчасова кореляція на кшталт ритмічної зміни дня і ночі, річних, дванадцятирічних, шістдесятирічних, шестисотлітніх і інших циклів. Може бути просторова кореляція на кшталт відношень симетрії. Досить важливе значення мають кореляційні залежності всередині якоїсь системи, скажімо, спілкування студентів усередині студентської групи; корелятивна рухова активність рук людини; взаємна кореляція різних частин геному і т.д.

¹ Всі категорії, про які мова йтиме нижче, дістали докладну розробку в радянській марксистській філософії. Деяким із них, на кшталт «необхідності» та «ймовірності», присвячені десятки монографій. Цей матеріал викладений і в підручниках, у тому числі у вже не раз згадуваних спільних підручниках А.В.Паніна й П.В.Алексєєва.

² Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. М., 1997. С. 406.

³ Вони ж. Диалектический материализм. М., 1987. С. 281.

309

Найбільш наочне і разом з тим точне втілення функціональна залежність отримує в математиці на кшталт математичної залежності у = f (x). Тут заданий загальний логіко-математичний принцип розгортання множини одиничних значень ряду і водночас кореляції між цими значеннями. Ось що писав із приводу функціональних відношень у науковому пізнанні один з теоретиків неокантіанства Е.Кассірер: «Проти логіки родового поняття, що стоїть... під знаком і пануванням поняття про субстанцію, висувається логіка математичного поняття функції. Але сферу застосування цієї форми логіки можна шукати не в одній лише сфері математики. Скоріше, можна стверджувати, що проблема перекидається негайно й у сферу пізнання природи, тому що поняття про функції містить у собі загальну схему і зразок, за яким створилося сучасне поняття про природу в його прогресивному історичному розвитку»¹. Справді, маса законів у різних науках установлює важливі функціональні залежності, наприклад, між падінням атмосферного тиску й близькістю непогоди, зростанням температури тіла й захворюванням, зростанням кількості розлучень і загальним соціальним неблагополуччям соціуму. Величезне значення мають функціональні зв'язки у проектуванні та створенні технічних пристроїв, а також контролі за їхньою діяльністю. Функціональний, а не причиновий характер має взаємодія між мозком і психікою, фізичним «тілом» символу і його ідеальним значенням. Функціональне пояснення при цьому не протистоїть причиновому (субстанціальному) поясненню, як вважалося Е.Кассіреру², а органічно доповнює його в межах діалектичного, нелінійного підходу до процесів детермінації в цілому.

Цей широкий і постійно формований детерміністський підхід до аналізу будь-яких явищ дійсності становить важливу частину вже відзначеної нами особливої діалектичної культури мислення та філософської рефлексії в цілому. Подальша діалектична конкретизація принципу детермінізму та його органічне зрощення із принципом розвитку здійснюється через систему парних категорій, що мають давню традицію філософського осмислення й відображають перебуваючі в єдності суперечливі сторони і тенденції буття.