4. Закон переходу кількісних змін у якісні

Цей закон проясняє механізми розвитку, стверджуючи що в процесах розвитку «кількісні зміни на певному етапі призводять

293

до якісних, а нова якість породжує нові можливості й інтервали кількісних змін»¹.

Частково категорій якості й кількості ми вже торкались у першій лекції онтологічного розділу нашого курсу. Якісна зміна позначає виникнення нового об'єкта, предмета, явища. Якість, як зазначав Гегель, «є взагалі тотожною з буттям, безпосередньою визначеністю... Щось є завдяки своїй якості тим, чим воно є, і, втрачаючи свою якість, воно перестає бути тим, чим воно є»². Тому поняття «якість» варто відрізняти від властивостей предмета, яких може бути нескінченно багато. Якість - це внутрішня визначеність предмета, певна сукупність істотних властивостей, без яких предмет уже перестає бути даним предметом. А властивість більш елементарна, це ніби одна зі сторін якості.

Зміни властивостей у межах даної якості називаються кількісними змінами. Кількість - це зовнішня визначеність стосовно буття предмета. Це може бути визначеність предмета з погляду його просторово-часових характеристик (розмірів). Це може бути його відмінність за ступенем інтенсивності якихось властивостей (яскравість кольору, насиченість звуку і т.д.). Кількість не виражає сутності предмета, а лише характеризує його виділені властивості. Якщо якість предмета належить тільки одному предмету, то кількісні параметри різних предметів і явищ можуть збігатися. Наприклад, у різних предметів можуть бути однакові розміри, забарвлення, набір елементів і т.д. Ми можемо зрівняти, наприклад, таку живу істоту як слон з неживим предметом - зі столом, констатувавши, що в них по чотири ноги. Але таке порівняння буде здійснене лише за їхніми зовнішніми кількісними характеристиками, які байдужні в цьому випадку до якості об'єктів, тобто до того, що один з них є живою істотою, а інший - ні.

Ще Аристотель виділив «розмірну» і «рахункову» кількості, пов'язані з процедурами арифметичного рахунку та геометричного вимірювання. Розмірна кількість пов'язана з убуванням або додаванням якихось безперервних характеристик буття, а рахункова – з його дискретними характеристиками, з його нездоланною множинністю. В якомусь розумінні опозиція розмірної та рахункової кількостей пов'язана з більш фундаментальними якісними суперечностями буття між точкою та простором, перервністю та неперервністю, монадною центрованістю та матеріально-субстратною децентрованістю³.

Якщо якість пов'язана із сутністю предмета, то кількість має відношення передусім до його зовнішньої форми. У реальності виділення якості та кількості об'єкта є здебільшого операцією нашого абстрагуючого та схематизуючого мислення. Нема якості без передуючих їй кількісних змін, які відбуваються в ній, так само як будь-яка кількісна зміна

¹ Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. М., 1997. С. 473.

² Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. М., 1974. С. 228.

³ Див. винятково глибокий онтологічний розвиток цього сюжету в працях П.А.Флоренського, які сходять до праць його вчителя, професора математики Московського державного університету М.В.Бугайова, батька Андрія Білого. Вкажемо тільки на дві праці отця Павла, які мають відношення до цієї винятково значимої та універсальної онтологічної теми: Флоренский П.A. Symbolarium (Словарь символов) // Флорен­ский П.А., священник. Сочинения. В 4 т. Т. 2. М., 1996; Исследования по теории искусства // Флоренский П.А., священник. Статьи и исследования по истории и философии искусства и археологии. М., 2000.

294

є результатом якоїсь якісної зміни. При цьому треба мати на увазі, що жорсткого поділу змін на якісні та кількісні не буває. Вони досить відносні й часто залежать від точки відліку. Приміром, коли ми з'їдаємо цукерку з коробки, то щодо самої цукерки - це, безумовно, якісні зміни. Однак це, безумовно, кількісна зміна щодо всієї коробки в цілому. Втрата однієї-двох цукерок ще не веде до втрати її якості саме як «коробки цукерок».

Гегель в якості поняття, що фіксує єдність кількісних і якісних характеристик будь-якої системи, виділяв категорію міри, яка надає буттю цієї системи впорядкованості й завершеності. Він фіксує своєрідний еволюційний закон міри, який проявляється в тому, що «різні види тварин і рослин мають як у своєму цілому, так і у своїх окремих частинах певну міру, причому слід зазначити ще й ту обставину, що менш досконалі органічно створіння, котрі ближче стоять до неорганічної природи, відрізняються від вищестоящих органічних істот почасти й більшою невизначеністю їхньої міри»¹.

Категорія міри прямо поєднується з категоріями внутрішньої форми і структури, фіксуючи строгу впорядкованість якісних і кількісних параметрів системи, де вихід за їхні межі означає вже перехід у цілком іншу якість, до іншої міри й до іншої структури. Не може не вражати прозорливість і тонкість гегелівського аналізу цієї категорії, а також тих прикладів, які він наводить у своїй «Енциклопедії філософських наук» для їх ілюстрації. Так, із приводу якості державного устрою і його залежності від кількісних розмірів території він зауважує, що «при безперервному збільшенні чи зменшенні держави настає нарешті такий момент, коли незалежно від інших обставин і тільки внаслідок цієї кількісної зміни державний лад якісно більше вже не може залишатися незмінним. Конституція маленького швейцарського кантону не годиться для великої імперії, і так само виявився непридатним державний устрій Римської республіки, коли він був перенесений на невеликі німецькі імперські міста»². Як тут не замислитися над причинами низької ефективності функціювання державних інститутів у постперебудовній Росії та про раціональність механічного перенесення демократичних інститутів Західної Європи у зовсім іншу просторову реальність.

Досить велике значення мало введене Гегелем поняття «вузлової лінії мір»³, де вихід за певну міру відповідає появі нового якісного утвору в природі зі своїм інтервалом міри. У цілому це збігається з тим, що вище ми говорили про структурні рівні природи і матеріальні носії різних форм.

Закон переходу кількісних змін у якісні саме й говорить про те, що в будь-якому предметі чи явищі відбувається нагромадження кількісних змін, які на певному етапі його існування (при переході

¹ Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 1. М, 1974. С. 258.

² Там же. С. 260.

³ Там же. С. 261.

295

притаманної предмету міри) призведуть до зміни його якості, тобто виникне новий предмет. У свою чергу цей новий предмет має свою власну міру, перехід через яку призводить до народження нового предмета, роблячи тим самим процес розвитку нескінченним. Причому тут знов-таки можуть домінувати зворотні процеси, коли загибель або руйнування одного предмета змінюється народженням подібного на нього, або ж незворотні, коли загибель попередньої форми веде до народження принципово нової якості, якої не було раніше. Перший тип стрибків притаманний, в основному, неживій природі (з усіма тими застереженнями, які були зроблені нами вище), а останній – суспільству та культурному розвитку людства. У першому випадку міра залишається відносно стійкою в часі та просторі для всіх об'єктів даного класу¹, а в другому – вона щораз нова, тому що унікальні кожна знову виникаюча в суспільстві соціально-політична система, етнос, національна культура, професійна група, художня традиція і т.д.

При цьому існують універсальні міри або загальні принципи структурної організації, що дозволяють речам і процесам будь-якого рівня буття - від атома до людської думки - функціювати і розвиватися найбільш ефективно, зокрема, оптимально поєднувати кількісні та якісні параметри, гармонізувати відношення частин і цілого в межах будь-якої системи. Прикладом універсальної міри є пропорція так званого «золотого перетину». Вона в даний момент виявлена в пропорціях найбільш гармонічних древніх храмів і палаців, у живих організмах і в будові галактик, у співвідношенні різних ритмів діяльності людського мозку і навіть в організації ефективно працюючого підприємства. До речі, проблемами, пов'язаними із золотим перетином, свого часу займався все той же П.А.Флоренський.

На противагу структурі та мірі у світі існують і безмірні, хаотичні процеси. Треба, щоправда, чітко розрізняти природну безмірність і хаотичність природних процесів (на кшталт броунівського руху молекул, бурхливої ріки, виверження вулкана чи бурі на морі), без яких неможливий ніякий процес самоорганізації в природі, та хаотичність і безмірність вторинну, породжену вільною волею людини. Безмірність у цьому другому розумінні завжди пов'язана з чимось потворним і руйнівним на кшталт обжерливості, статевої нестриманості, бездумного накачування м'язів у культуризмі (особливо жіночому). Настільки ж безмірні й шкідливі невтримне матеріальне накопичення, властолюбство, жадібність до грошей і т.д.

Дуже часто якість явища чи процесу при переході міри обертається своїм іншим: коли занадто багато жартів - вони перестають бути смішними, а коли людина надто серйозна, то дуже скоро, навпаки, стає смішною. План при соціалізмі перетворився у найбільш організований безлад, а так звана свобода світового ринку сьогодні все частіше обертається відвертим економічним диктатом з боку розвинених країн. Словом, древній античний заклик «міри в усьому дотримуйся» можна розглядати як одну з перших свідомих методологічних вимог до діяльності людини, які прямо випливають із чинності закону переходу кількісних змін у якісні.

¹ Скажімо, період напіврозпаду атомів якого-небудь радіоактивного елемента.

296

У світі існують різні типи стрибків-переходів до нової якості: регресивні й прогресивні, швидкі й поступові, пов'язані зі збереженням існування даної системи й з появою принципово нової системи на місці старої і т.д. Наприклад, людина могла тривалий час розвиватись як біологічний вид, але вступивши в соціальні стосунки, вона на новому якісному щаблі розвивається вже як соціальна і духовна істота, причому існує закон прискорення розвитку людського суспільства. Сьогодні якісні зміни (і регресивні, і прогресивні) відбуваються в житті земного співтовариства майже перманентно, у найрізноманітніших темпах і формах, де, на жаль, можливість нашого стрибка в небуття залишається високо ймовірною.

Зробимо ряд практичних висновків із цього закону діалектики, що характеризує механізми процесів розвитку.

По-перше, завжди бажано надавати перевагу еволюційним стрибкам перед революційними, тому що в соціальній практиці різкий революційний переворот поєднаний із крутим ламанням попередніх мір і в їхньому кількісному, і в якісному вираженні, а отже, й зі складностями відновлення соціальної гармонії та душевної рівноваги людей, яким у ці фатальні епохи випало жити. Тут знов-таки важлива наявність ясних і визначених цілей у політичних лідерів, щоб людям було ясно, заради чого вони тимчасово страждають і заради кого приносять жертви. Крім того, вкрай бажано, щоб лідер страждав разом зі своїм народом, а вже якщо не страждав матеріально, то хоча б співчував своїм співгромадянам морально. Соромно бачити нечувані багатства людей при владі на тлі загальної народної вбогості.

По-друге, в індивідуальному житті людини революційні стрибки цілком природні й навіть необхідні. Недарма екзистенціалісти таку увагу приділяли межовим ситуаціям. Духовне життя без прозрінь і потрясінь, без внутрішніх трагічних переживань і творчих поривів неможливе. Тут навіть страждання іноді корисні й благотворні для особистості, тому що багато людей без них не в змозі прокинутися від духовної сплячки. І навпаки: найстрашніше у сфері духу - безтурботне і сите, конформістське й сіре існування, чого через недомисел прагнуть тисячі людей. У них ідеалом існування постає всяка відсутність усяких стрибків - та сама горезвісна життєва стабільність і матеріальне благополуччя, які і є найчастіше прямою дорогою в пекло. Найбільш убивчим є те, що такі люди виявляються схильними до найбільш огидної безмірності та крайнощів, будь то безмірне споживацтво й обжерливість у спокійні часи чи шкурна паніка в екстремальній ситуації. «Прагнути до розумної міри та тілесної помірності в усьому, крім того, що стосується твого духовного життя і творчості» - ось максима, якою керувалася більшість видатних людей, котрі залишили свій позитивний слід у людській історії.