2. Вчення про форми руху матерії

У Ф.ЕНГЕЛЬСА Й РОЗРОБКА ОНТОЛОГІЧНИХ

ПРОБЛЕМ У ДІАЛЕКТИЧНОМУ МАТЕРІАЛІЗМІ

В історії філософії і науки, як ми вже відзначали вище, завжди була важливою ідея субстанціальності як пояснюючого чинника і природних, і суспільних процесів і явищ. З розвитком наук вона стала все більшою мірою набувати конкретно-наукових рис.

Так, в основі фізики Ньютона лежало переконання у «простоті» устрою світу і його вихідних елементів. Тому субстанцією стала виступати матерія, трактована як речовина або механічна маса (тобто кількість матерії), що складається з фізично неподільних дрібних часток - атомів. «Бути матеріальним» означало «складатися з неподільних часток», які володіють масою спокою.

Це була механічна картина світу, в якій матерія являла собою ієрархію систем. Спочатку атоми зв'язуються в деякі тіла, які у свою чергу утворюють більші тіла, і так аж до космічних систем. Речовина рівномірно розподілена у Всесвіті й пронизується силами всесвітнього тяжіння. Причому швидкість поширення взаємодій вважалася нескінченною (принцип далекодії).

Відповідно у цій фізиці простір і час розглядались як абсолютні сутності, не залежні одна від одної і від інших властивостей матеріальної дійсності, хоча в цей час існували й інші концепції (наприклад, Августина чи Ляйбніца). Ньютон, як пізніше відзначав А.Айнштайн, фактично дав модель світу, яка в силу своєї стрункості тривалий час залишалася неперевершеною. «Мислення сучасних фізиків значною мірою зумовлене основними концепціями Ньютона. Дотепер не вдалося замінити єдину концепцію світу Ньютона іншою, настільки ж всеохоплюючою єдиною концепцією»¹.

Водночас, відзначає А.Айнштайн, концепція Ньютона по суті являла собою саме теоретичну (сконструйовану) модель, яка не завжди випливала з досвіду. У філософському плані Ньютон дав своєрідну натурфілософську картину світу, котра базувалася на тому, що фізичні закономірності, властиві частині світобудови, поширювалися на всі його утвори, включаючи людину і суспільство. Пропонувались абсолютно гомогенні, позбавлені динаміки й ієрархічності картина світу.

Отже, обґрунтування матеріальної єдності світу тут було пов'язане з дуже сильними теоретичними допущеннями, характерними для філософії метафізичного матеріалізму даного періоду. «Хоча всюди помітне прагнення Ньютона представити свою систему як таку, що необхідно випливає з досвіду і вводити якомога менше понять, які не стосуються безпосередньо досвіду, він проте вводить поняття абсолютного простору й абсолютного часу... Ясне розуміння ним цієї обставини виявляє як мудрість Ньютона,

¹ Эйнштейн А. Физика и реальность. С. 102.

228

так і слабку сторону його теорії. Логічна побудова його теорії була б безумовно більш задовільною без цього примарного поняття»¹.

Домінування фізики в системі наук багато в чому визначило філософські уявлення про устрій світу, які в буквальному значенні ототожнювали конкретну фізичну картину світу з філософією природи і навіть онтологією як такою. Це не могло не відбитись і на теорії пізнання, в якій виходили з незмінної сутності пізнаваного об'єкта й абсолютності істини.

Однак сам розвиток фізики піддав сумніву встановлені фізикою Ньютона погляди на світ. На рубежі XIX-XX століть у фізиці відбуваються кардинальні відкриття. А з 1895 по 1905 рік ці відкриття в силу їхньої кількості та значимості набувають вибухового характеру, руйнуючи старі уявлення про фізику й ту картину світу, яка на ній базувалася. Перелічимо деякі з них:

1895 р. - відкриття рентгенівських променів;

1896 р. - відкриття явища самовільного випромінювання урану;

1897 р. - відкриття електрона;

1898 р. - відкриття радію і процесу радіоактивності;

1899 р. - вимірювання тиску світла і доведення електромагнітної маси;

1900 р. - створення М.Планком теорії квантів;

1903 р. - створення Резерфордом і Содді теорії радіоактивного розпаду;

1905 р. - опублікування А.Айнштайном спеціальної теорії відносності.

Навіть без спеціального аналізу видно, що кожне з цих відкриттів руйнувало засновані на теорії Ньютона фізичні уявлення й завдавало удару по метафізичному матеріалізму, що був у цей період пануючою філософією природи і поставав, з одного боку, філософською основою фізики, а з іншого боку - базувався при побудові філософської онтології на принципах класичної фізики. Криза ньютонівської фізики показала принципову відносність конкретно-наукових уявлень про світ, які спиралися на дуже сильні допущення в інтерпретації світу. Виявилося, що сам принцип екстраполяції (поширення) наших знань про частину Всесвіту на весь світ неправомірний і обмежений, що закони мікро-, макро- і мегасвіту можуть значною мірою відрізнятись один від одного.

Парадокс філософської ситуації даного періоду полягав у тому, що метафізичний матеріалізм був уже не здатний пояснити нові явища у фізиці, а найбільш потужна філософська система, яка потенційно могла б бути основою філософських засад наук, тобто ідеалістична діалектика Гегеля, була (і не без зусиль самого її автора) відірвана від розвитку конкретних наук.

Для розв'язання нових світоглядних і методологічних проблем у науці необхідна була синтетична концепція, що поєднує в собі матеріалістичні й діалектичні компоненти підходу до світу, і на цю роль став претендувати діалектичний матеріалізм (або матеріалістична діалектика, що те ж саме).

¹ Там же. С. 16-17.

229

У межах даної концепції була здійснена спроба виробити новий тип онтології, базуючись на поєднанні новітніх знань із сфери природничих наук, насамперед фізики, і діалектико-матеріалістичного різновиду філософії. Величезну роль тут зіграли праці з філософії природи Ф.Енгельса. І хоча «Діалектика природи» - основна його праця у цій галузі - була опублікована багато пізніше, проте саме з висоти наступних онтологічних побудов (того ж радянського діамату й онтології М.Гартмана) ми можемо по достоїнству і в «чистому» вигляді оцінити глибину і справжню некласичність енгельсівських ідей.

Філософія діалектичного матеріалізму, що сходить до праць основоположників марксизму, в питаннях онтології базувалася на синтезі матеріалістичних учень і матеріалістично витлумаченої діалектики Гегеля, що дозволяє її за багатьма пунктами відносити до класичної моделі онтології. Однак якість цілого незвідна, як ми пам'ятаємо, до якості утворюючих його частин. Саме собою таке об'єднання матеріалізму і діалектики виявило радикальну новизну та некласичність. По-перше, з'явилася можливість побудови цілісної, але відкритої й незамкнутої філософії природи з урахуванням постійно оновлюваного масиву наукових даних і, по-друге, можливість поширити матеріалістичні уявлення на сферу суспільних явищ. Перша з цих можливостей саме й була реалізована Енгельсом у «Діалектиці природи».

Розробка зазначеної проблематики Ф.Энгельсом¹ була пов'язана з проблемою класифікації наук і пошуками фундаментальної основи такої класифікації. Виниклий у цей час позитивізм, який стверджує, що час метафізичних побудов завершилося, спробував систематизувати науки на основі їхнього механічного підсумовування, що спрощувало реальну картину буття.

Так, наприклад, Огюст Конт запропонував чисто формальну систему класифікації наук. У філософському плані вона була заснована на метафізичному уявленні про незмінну сутність речей і їх відображенні в наших поняттях. Тобто раз отримана істина в науках залишалося непорушною. У результаті науки, які досліджували різні частини природи, розглядались ізольовано одна від одної і їхнє розташування в контівській класифікації було чисто методичним, створюваним для зручності. Це була лінійна класифікація, заснована на принципі зовнішньої координації наукових дисциплін, з якої не був зрозумілим сам взаємозв'язок сфер онтології, які відображаються в кожній з наук. Малося на увазі, що кожна з наук досліджує якусь частину реальності, а тому сукупність наук повинна була б нам дати повну картину цієї реальності, яка могла б бути реалізована в якійсь єдиній системі наук. Схематично це можна представити у такий спосіб:

МАТЕМАТИКА | ФІЗИКА | ХІМІЯ | СОЦІАЛЬНА ФІЗИКА

Сама ідея такого системного розуміння була прогресивною, але насправді значно спрощувала реальну картину буття, тому що, по-перше, весь час відбувається поява нових наук, іде процес їхньої диференціації, а по-друге, основу системи повинні становити принципи, які перебувають поза нею, тобто

¹ Блискучий аналіз цієї розробки був даний Б.М.Кедровим, на ідеї якого ми спираємося нижче.

230

метафізичні. Тому якщо у філософській класиці спроби пов'язати науки і метафізику страждали спекулятивністю, то в позитивізмі - спрощенням ситуації. Це було зручно, як відзначав Ф.Енгельс, для викладання, але не більше.

На противагу цій позиції Ф.Енгельс закладає принцип взаємозв'язку між науками. Інакше кажучи, взаємозв'язок між науками і їх субординація не випадкові, а визначаються єдністю самого матеріального буття. Відповідно найважливішими методологічними передумовами, які можна покласти в основу класифікації наук, а отже, і єдиної картини природного буття, постають принцип монізму і принцип розвитку.

Науки, стверджує Енгельс, можна субординувати за їхніми предметами, що відображає об'єктивне сходження людської думки від більш простого до більш складного. Понад те, таке пізнавальне сходження відображає діалектичний розвиток самої природи, що породжує більш складні форми з простих. Єдність матерії і монізм у науці невіддільні тут від розвитку конкретних природних форм і складної системи ієрархічних і генетичних зв'язків між ними, а принцип розвитку, у свою чергу, реалізується не інакше, як через якісну специфіку і єдність предмета кожної з наук. Іншими словами, Ф.Енгельс робить геніальний для свого часу діалектичний висновок, який зовсім не втратив свого значення й сьогодні: справжня цілісність не може не розвиватись і не диференціюватись, а розвиток завжди цілісний. Це стосується і буття, і пізнання.

Оскільки в основі світу і його наукового пізнання лежить матеріальний субстратний первень, то Енгельс починає з пошуків цього первня як основи класифікації наук. Первісно він у якості такого виділяє енергію, і відповідно класифікація набуває такого вигляду, в якій ускладнення виду енергії призводить до ускладнення і сфери досліджень у науці:

МЕХАНІЧНА - ФІЗИЧНА - ХІМІЧНА - БІОЛОГІЧНА - СОЦІАЛЬНА

Однак енергії в якості субстратного первня виявилося недостатньо. Це дозволяло субординувати лише механіку, фізику й хімію. Енгельс шукає інший субстратний первень, який має визначати форми руху матерії. Відповідно матеріальним носієм механічної форми руху постає маса, фізичної - молекула, хімічної - атом, біологічної - білок. Схема набуває такого вигляду:

ФРМ1	механічна	фізична	хімічна	біологічна	соціальна
мн2	маса	молекула	атом	білок	?

Виходить досить цілісний опис природи, в якому нижчі форми руху матерії є передумовами виникнення вищих. Схема стає не формальним, а змістовним описом природного буття. При цьому, однак, вищі форми не зводяться до нижчих. Понад те, Енгельсу на підставі такого роду філософських міркувань вдається передбачити ряд наукових відкриттів і навіть появу нових галузей знання. В основі цього знову ж лежить ідея розвитку та наступності.

¹ ФРМ – форми руху матерії.

² МН – матеріальні носії.

231

Між різними формами руху матерії немає непрохідних меж. Тому існує щось, що перебуває між ними, що відноситься, наприклад, до механіки й до фізики, до фізики й до хімії, до біології й до соціології. «Називаючи фізику механікою молекул, хімію – фізикою атомів і далі, біологію – хімією білків, я бажаю цим виразити перехід однієї з цих наук в іншу, – отже, як існуючий між ними зв'язок, безперервність, так і відмінність, дискретність обох».¹ Тобто схема уточнюється:

ФРМ	механічна		фізична		хімічна		біологічна		соціальна
мн	маса		молекула		атом		білок		?
			«механіка молекул»		«фізика атомів»		«хімія білків»
		термодинаміка		електромеханіка		біохімія		антропосоціогенез біосоціальна сутність людини

Енгельс передбачає, що в силу єдності природного світу він необхідно пізнається як за рахунок первісної диференціації його сфер, так і за рахунок наступної інтеграції цих сфер. Отже, надзвичайно цікавими для дослідників завжди будуть поставати прикордонні сфери наук, які перебувають на стику двох або більше предметів. Він передбачає, що саме тут відбудуться найбільші відкриття і будуть створені відповідні науки. До моменту, коли Енгельс дійшов цього висновку, звичайно, ці процеси вже відбувалися в науках. На стику механіки і фізики виникла термодинаміка. На стику фізики і хімії – електромеханіка. Енгельс передбачає створення нової науки – біохімії. При цьому знову ж доходить чисто філософського висновку про те, що при переходах до все вищих форм матерії неухильно буде наростати стрибкоподібність цих переходів. У цей час, пише він, найбільш радикальний стрибок спостерігається при переході «від звичайної хімічної дії до хімізму білків, які ми називаємо життям»².

Інакше кажучи, Енгельс первісно вказує на те, що життя – це сукупність хімічних і біологічних процесів³, які будуть зрозумілі у зв'язку із синтезом білка, який він передбачає, виходячи із загальної філософської настанови. «Якщо хімії вдасться виготовити цей білок у тому певному вигляді, в якому він очевидно виник, у вигляді так званої протоплазми... то діалектичний перехід буде тут доведений також і реально, тобто цілком і повністю»⁴.

Енгельсу не вдалося вказати носія соціальної форми руху, і ця проблема залишається для тих, хто приймає його позицію актуальною дотепер,

¹ Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 20. М., 1961. С. 257.

² Там же. С. 66.

³ Енгельса часто, у тому числі й усередині діалектичного матеріалізму, дорікали за дане ним визначення життя як форми існування білкових тіл. Але дивно, що він це, випереджаючи критиків, свідомо відкидав. У його працях є дивний пасаж, який дослідники часто пропускали і який говорить про відносність ролі визначень у науці. Енгельс пише, що роль визначень в науці відносна й залежить від завдання. Я міг би дати, говорить він, більш широке визначення, але я даю його відносно Землі й відносно даної форми життя. Звичайно, і тут не все відповідає розумінню життя в сучасній біології, але водночас також ясно, що придатне для всього визначення можна дати, але тоді воно втратить свою конкретність і ефективність.

⁴ Там же. С. 571.

232

хоча спроби такого роду неодноразово робилися. Найбільш удалою з них нам здається концепція Ю.К.Плєтнікова¹. Але що цікаво і важливо: Ф.Енгельс, знову ж виходячи із чисто філософської передумови, однозначно визначає людину як біосоціальну істоту, яка перебуває на стику біологічної та соціальної форм руху матерії. Тим самим він на багато років визначив цілий спектр наукових і філософських дискусій, що стосуються даного питання.

Звичайно, з позиції сучасної науки і філософії схема Енгельса застаріла, але в цілому пояснення будови матеріального буття було дане дуже переконливо. Причому найголовнішим тут було те, що природне буття стало розглядатися диференційовано, або, як скаже пізніше М.Гартман, багатошарово.

У Енгельса намічене й нове розуміння матерії як центральної категорії онтології через відмову від її уявлення як деякої речовини або сукупності речовин (вплив матеріалізму) і руху до більш абстрактного розуміння з елементами діалектики (вплив Гегеля). Так, Енгельс, досліджуючи поняття матерії, висловлював ідеї про те, що матерія – це деяка гранична абстракція, тобто чистий витвір думки, яка ніколи не дана нам чуттєво, а завжди представлена тими чи тими конкретними формами руху матерії². Разом з тим, в окремих випадках він трактував її слідом за французькими матеріалістами як сукупність речовинних утворень³.

Згодом у 1900 році Плеханов, розвиваючи погляди класиків марксизму на цю найважливішу категорію, писав, що «на противагу «духу» «матерією» називають те, що, діючи на наші органи чуття, викликає в нас ті чи ті відчуття. Що ж саме діє на наші органи чуття? На це питання я разом з Кантом відповідаю: річ у собі. Отже, матерія є не що інше, як сукупність речей у собі, оскільки ці речі є джерелом наших відчуттів»⁴.

І, нарешті, В.І.Ленін поставив у центр діалектико-матеріалістичного розуміння онтології уявлення про матерію як особливу філософську категорію для позначення об'єктивної реальності⁵. Це означало, що вона не може бути зведена до якогось конкретного фізичного утворення, зокрема, до речовини, як це допускали фізика Ньютона та метафізичний матеріалізм.

Це була форма матеріалістичного монізму, тому що всі інші сутності, в тому числі й свідомість, розглядались як похідні від матерії, тобто як атрибути реального світу. «Діалектичний матеріалізм відкидає спроби будувати вчення про буття спекулятивним шляхом... «Буття взагалі» – порожня абстракція»⁶. Виходячи із цього, стверджувалося, що матерія об'єктивна, тобто існує незалежно й поза нашою свідомістю. Звідси робився висновок про зв'язок онтології

¹ Див.: Плотников Ю.К. О социальной форме движения. М., 1971.

² У такому трактуванні категорії «матерія» Ф.Енгельс разюче близький до О.Ф.Лосєва і практично уникає тієї критики матеріалізму, яку дає вітчизняний мислитель у своїй ранній праці: Діалектика міфу // Лосев А.Ф. Из ранних произведений. М., 1990.

³ Див.: Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Т. 20. С. 550, 558–559.

⁴ Еще раз материализм // Плеханов Г.В. Т. XI. М., 1923. С. 137.

^s Див.: Ленин В.И. Поли. собр. соч. Т. 18. С. 131.

⁶ Див.: Диалектика материального мира. Онтологическая функция материалистической диалектики. Л., 1985. С. 26.

233

і гносеології, зокрема, про те, що наукове пізнання є передусім активне відображення конкретних форм прояву матерії, а об'єктом філософії постає сама ця загальна категорія, що підлягає всебічному й ніколи не здатному завершитись онтологічному філософському осмисленню. Подібна настанова чітко зафіксована у відомому твердженні В.І.Леніна з «Матеріалізму й емпіріокритицизму», що не матерія зникла, як вважали багато фізиків початку XX століття, а зникла лише та межа, до якого ми знали матерію, що досить актуально й сьогодні.

Філософами, які стояли на інших світоглядних позиціях, зокрема В.В.Зеньківським¹, було відзначено, що таке розуміння матерії багато в чому перегукується з позицією об'єктивного ідеалізму. Там і матерія, і світ ідеальних сутностей також трактуються як об'єктивні реальності. Крім того, в ленінському розумінні матерії був підкреслений гносеологічний аспект, пов'язаний з обґрунтуванням принципу пізнаванності світу, але був не цілком ясний її онтологічний статус. Ідея доповнити ленінське визначення матерії, виходячи з його власного зауваження у «Філософських зошитах», субстанціально-онтологічними характеристиками була досить популярною в радянській філософии.

У цілому ж у рамках діалектичного матеріалізму категорія буття не виконувала ніяких функцій, крім хіба що синоніма об'єктивної реальності, тому онтологія трактувалась як теорія матеріального буття, а ще точніше – як філософія природи в чистому вигляді з опорою на конкретні дані науки. Будь-які міркування про «світ у цілому», про «буття як таке», про співвідношення «буття і небуття» навіть у рамках попереднього матеріалізму розглядались як істотний недолік онтологічних концепцій. «Починаючи побудову онтології з висування «загальних принципів буття», що стосуються «світу в цілому», філософи фактично або вдавалися до довільних спекуляцій, або зводили в абсолют, «універсалізували», поширювали на весь світ загалом висновки тієї чи тієї конкретно-наукової системи знань... Так виникали натурфілософські онтологічні концепції»².

Тут же всяка абстрактна натурфілософська схемотворчість, так само як і некритичне зведення в абсолют конкретних даних тієї чи тієї науки, зазнавали рішучої критики й пропонувалося говорити про різні прояви субстанціальності матерії³.

«Зняття» первісної, випливаючої з позиції абстрактного гносеологізму проблеми протиставленості буття і мислення обґрунтовується в діалектичному матеріалізмі положенням про збіг законів мислення і законів природи. У результаті цього діалектика понять виявляється відображенням діалектики дійсного світу, а закони і категорії діалектики виконують і онтологічні⁴, й гносеологічні⁵, й логічні⁶ функції. У межах

¹ Зеньковский В.В. История русской философии. Т. 2. Ч. 2. Л., 1991. С. 248.

² Диалектика материального мира. Онтологическая функция материалистической диалектики. Л., 1985. С. 29–30.

³ Там же. С. 71.

⁴ Описують діалектику реальних процесів у світі, об'єктивна діалектика.

⁵ Описують діалектику розвитку та функціювання пізнавальної діяльності людини, суб'єктивна діалектика.

⁶ Виявляють умови і формулюють принципи збігу суб'єктивної та об'єктивної діалектики.

234

діалектичного матеріалізму це називалось «єдністю діалектики, логіки і теорії пізнання».

Сильною стороною діалектичного матеріалізму стала орієнтація на діалектику (при всій критиці Гегеля), що проявилось у визнанні принципової пізнаванності світу, заснованої на розумінні невичерпності властивостей і структури матерії як загальної категорії онтології, та детальне обґрунтування діалектики абсолютної та відносної істини як принципу філософського пізнання.

Своя спекулятивна метафізична проблематика у зв'язку з можливістю побудови цілісної системи філософських категорій розроблялась у марксизмі також переважно в межах діалектичної логіки. Деяких фахівців у цій сфері, наприклад, Е.В.Ільєнкова, Г.С.Батіщева, З.М.Оруджева чи С.Б.Церетелі, навіть прямо називали ідеалістами і гегельянцями. Однак розв'язання проблеми онтологічного статусу загальних ідеальних утворів і структур світового буття (чисел, логічних законів, універсальних структурних залежностей на кшталт «золотого перетину», природи загальних категорій нашого розуму і т.д.) не найсильніша сторона в марксизмі, так само як і обговорення теологічної проблематики в ідеологічно упередженому й найчастіше малокомпетентному ключі. Набагато більших успіхів діамат домігся все-таки у сфері філософії природи, епістемології та розробці соціально-антропологічних питань.

Зараз модно критикувати діалектичний матеріалізм, але якщо уважно проаналізувати його концепції, то можна помітити, що для багатьох його представників ідеологія була лише вимушеною ширмою, за якою билася жива і сильна метафізична думка, яка чуйно реагувала на всі зміни світової філософської думки. І це зрозуміло. Філософія має власну внутрішню логіку розвитку, і ніякий ідеологічний диктат не здатний її порушити. Так, наприклад, аналізуючи програму, викладену М.Гартманом на філософському конгресі в Іспанії в 1949 році, впадає в око схожість його ідей з онтологічними моделями радянських філософів, причому викладених приблизно в ті ж десятиліття¹. Автори абсолютно впевнені, що багато результатів, досягнутих у радянській філософії, у тому числі й у сфері онтології, будуть ще затребувані світовою філософською думкою.