3. Специфіка мови у філософії

Широта вихідного базису філософії визначає й різноманіття її мовного самовираження. Людину, яка вперше знайомить з

¹ Алексеев П.В., Панин А.В. Философия. М, 1996. С. 35.

161

філософією, може збентежити мова, якою користується філософ, викладаючи свої думки.

З одного боку, термінологічний апарат філософії здається іноді до болю знайомим і містить у собі повсякденні слова і висловлення, якими людина користується щодня. З іншого боку, поняття філософії бувають настільки складними, що не можуть бути зрозумілі без спеціальної підготовки. При цьому на відміну від конкретних наук поняттєвий каркас філософії має багато в чому особистісний характер і зміст понять може значно варіюватися в різних концепціях.

Знаючи, наприклад, термінологічний апарат математики, людина, очевидно, буде здатною сприймати будь-який математичний текст, принаймні вона зможе його зрозуміти. Знання ж термінологічного апарату однієї філософської системи зовсім ще не гарантує розуміння інших концепцій. Причому на сучасній стадії розвитку філософії, коли значно зростає варіативність, розкид філософських напрямків, коли цілий ряд філософський концепцій прямо виходять із повсякденної свідомості, дана проблема навіть підсилюється.

Філософію дорікають у тому, що вона зайве перенасичена поняттями повсякденної мови, і на цій основі позбавляють її можливості бути наукою, тому що та відрізняється від будь-якої іншої саме за мовою. Однак при цьому не враховується той факт, що навіть включені повсякденні поняття мають у філософії цілком інший смисл, вони вже зазнали гносеологічної і світоглядної обробки.

З іншого боку, багатство мовних форм філософії відображає специфіку її предмета, те, що вона спирається і на образно-емоційні засоби самовираження душі людини, і на поняттєво-рефлексивну свідомість, яка прагне до точності понять.

Безумовно, що ціннісна сторона філософії значно розширює мовні засоби філософії, допускаючи всередині них у тому числі й поетичну форму самовираження. Це не може не вплинути й на інші мовні структури філософської мови, багатозначність якої набагато вища, ніж у науках. Не можна, нарешті, недооцінювати і впливу структур національної мови на характер філософської термінології. Відомо, як важко перекладати філософські тексти інших культур, особливо східних, на інші мови і як гостро часом відчувається нестача (або, навпаки, надмірність) рідної мови для точної передачі смислу. Існує навіть крайня позиція в цьому питанні, яка стверджує, що, наприклад, специфіка філософських побудов Гегеля і Гайдеггера значною мірою визначається граматикою німецької мови, а текст «Дао де цзин» у принципі точно не може бути перекладний на інші мови.

Однак варто врахувати, що внутрішня однозначність мови, по-перше, в абсолютному значенні недосяжна навіть усередині такої строгої науки, як математика, що проявляється в розмаїтості її метатеорій і відсутності єдиної математики; і, по-друге, однозначність і точність мови пов'язана з граничним спрощенням відбображуваного об'єкта в наукових поняттях. Якщо там це благо, то для філософії це смертельно.

162

Для філософської мови характерні більша універсальність і націленість не на одну сферу пізнання, а на широке світоглядне коло узагальнень. Тому якщо поняття конкретних наук фіксують відносно вузькі аспекти буття і дійсності, що надає їм «твердості» й визначеності, то філософські категорії, навпаки, відносно розмиті й невизначені. Так, у всіх філософських традиціях, східних і західних, древніх і сучасних, використовуються граничні категоріально-смислові утвори типу «тотожність», «відмінність», «буття», «причина», «наслідок», «істина», «неправда», «цінність», «добро» і т.д., але конкретний зміст, який вкладають філософи у дані терміни, часом істотно відрізняється. Звідси – важлива робота філософської думки над проясненням смислу своїх базових категорій і встановлення їхньої субординації¹.

У результаті у філософській категоріальній мові діалектично поєднуються моменти визначеності (стійкості) і моменти невизначеності (мінливості), які відображають суперечливість самого буття. Допущення повністю визначеної філософії означає лише те, що вона досягає якоїсь абсолютної істини, стає абсолютним знанням. Така, зокрема, система категорій гегелівської «Науки логіки». Це, звичайно, можливо як позиція, заявлена окремим філософом, але реально це неможливо й суперечить самій суті філософії як вічного прагнення до істини. «В абстракції завершеного знання немає місця нічому невизначеному, але там немає місця й філософським категоріям... є знання, але немає пізнання. У будь-якому реальному (людському) пізнанні завжди існує непізнане, для попереднього охоплення якого необхідні сходинки пізнання – філософські категорії»².

Звичайно, вказану «невизначеність» також не можна абсолютизувати. Часто буває так, що той, хто філософує, виходить начебто з завдання висловити свої ідеї якомога більш невиразно, навіть ті, які цілком ясні та визначені. Це пояснює причину складності розуміння деяких сучасних філософських концепцій (або, точніше, розуміння кожним на свій розсуд), яка видається ледь не за принципову особливість філософського знання, а насправді являє собою лиш інтенсивне «розмивання» традиційних меж класичної категоріальної філософської термінології та «закуклювання» у власному, найчастіше повністю десемантизованому філософському «новоязі». Філософи такого роду заздалегідь і свідомо ускладнюють свою філософську мову, щоб їх зрозуміла якомога менша кількість людей, що, очевидно, й постає для них ознакою істинного філософування. Іноді ж така «пташина мова» попросту маскує всяку відсутність думки, і в результаті ми маємо справу із суцільними «симулякрами», за висловом французького філософа Бодріяра.

Нам здається, що така позиція у філософії глибоко невірна й суперечить смислу філософування, котре має прояснювати людські думки, а не гранично заплутувати їх. Як відзначав Ортега-і-Гассет: «Я завжди

¹ Сутність і функції різних категоріальних структур будуть предметом нашого окремого аналізу в третьому розділі лекційного курсу.

² Баженов Л.Б. Строение и функции естественно-научной теории. М., 1978. С. 79.

163

вважав, що ясність – увічливість філософа, до того ж сьогодні, як ніколи, наша дисципліна вважає за честь бути відкритою і проникною для всіх умів, на відміну від окремих наук, які з кожним днем усе суворіше охороняють скарби своїх відкриттів від цікавості профанів, поставивши між ними дивовижного дракона недоступної термінології. На мою думку, досліджуючи й переслідуючи свої істини, філософ має дотримуватися граничної строгості в методиці, однак коли він їх проголошує, пускає в обіг, йому варто уникати цинічного вживання термінів, щоб не уподібнитися вченим, яким подобається, подібно силачеві на ярмарку, вихвалятися перед публікою біцепсами термінології»¹.

Філософ, звичайно, може залишитися незрозумілим з тих або тих причин, однак не повинен прагнути свідомо неясно викладати свої думки. Найчастіше за зовнішньою складністю й неясністю приховується примітивізм міркувань. Навряд чи варто вважати такий варіант філософування спроможним. Оскільки філософія оперує поняттями, то їх «ментальний зміст... можна викласти. Те, чого не можна висловити, що є невимовним, не є поняттям, і пізнання, що складається з невимовного уявлення про об'єкт, буде чим завгодно, нехай навіть – якщо вам подобається – вищою формою пізнання, але ніяк не тим, що ми шукаємо за словом «філософія»². Отже, за простотою і ясністю викладу філософських ідей може приховуватися дуже складний і цілком інший, аніж здається на перший погляд, зміст, а за зовнішньою складністю лиш особливості особистісної термінології автора, в якій – якщо думки там справді є – цілком можна розібратися, навіть якщо сам автор цей процес свідомо утруднив. Найчастіше за такою термінологією стоять лише нові смислові нюанси традиційних філософських категорій, як це було властиво багатьом працям М.Гайдеггера.

Необхідна ясність і доступність філософії (як її мета) пов'язана з тим, що вона не приймає замкнутості у вузькому професійному колі, та й чи можливе таке коло в даній сфері духовного освоєння світу? Одне із завдань філософії – це обговорення цінностей людського існування, які важливі для будь-якої людини, і будь-яка людина вправі обговорювати їх, а отже, в якомусь розумінні філософувати. У цьому плані філософія неминуча для будь-якої людини, і навіть той, хто заперечує її, тим самим породжує лише певну філософію.

Реальним проявом багатства філософської мови, яка, звичайно, не зводиться до категорійного апарату, є мовні структурні рівні філософії.

Можна виділити три основні мовні шари філософії.

По-перше, поняття, які використовуються для своєрідної ілюстрації філософських тверджень. Це поняття будь-яких інших мовних систем, включаючи поняття повсякденної мови. Для них характерна найменша міра філософської обробки. Вони ніби беруться готовими, мають менш абстрактний характер, не пройшли повної світоглядної та гносеологічної обробки. Тут особливе місце належить фрагментам повсякденної й художньої мови, від

¹ Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? М, 1991. С. 54.

² Там же. С. 104.

164

яких в окремих науках намагаються всіляко звільнитися. Саме цей шар надає філософії явно вираженого характеру емоційного забарвлення, що не є просто зовнішнім прикрашанням, а підвищує міру впливу філософських ідей на свідомість людини. Повторимо в цьому зв'язку ще раз: філософія ніколи не зможе повністю звільнитися від фрагментів повсякденної та художньої мови, тому що спирається на все різноманіття осягнення людиною буття і світу.

По-друге, поняття більш високого ступеня абстракції (у тому числі й поняття наук), але які також запозичаються як готові з інших галузей знання. Сюди найбільшою мірою включаються фрагменти наукової мови, але такі, що не мають спеціального філософського значення.

По-третє, поняття, які можуть бути сприйняті звідки завгодно, з будь-якої сфери людської культури, але проходять найпотужнішу філософську інтерпретацію з метою виявлення їх світоглядного та гносеологічного характеру.

Процес створення цілісної системи категорій і понять у філософії постає як процес «концептуалізації філософського знання» (Г.А.Брутян). Це процес переходу від мови з великим нефілософським змістом до категоріального філософського рівня в результаті складних процесів логіко-методологічної експлікації первинного невизначеного семантичного поля¹.

Цей процес концептуалізації (філософської інтерпретації) виводить поняття, по-перше, на рівень загальної значимості, або всезагальності, як найважливішої попередньої умови. По-друге, виявляє їх змістовні філософські (світоглядну, гносеологічну, методологічну й ін.) сторони, які повинні схоплювати найбільш істотні риси буття.

У результаті виявляється потенційна можливість або, навпаки, неможливість понять бути філософськими категоріями. Категорії філософії відрізняються через це, з одного боку, високим ступенем екстраполяції, а з іншого боку – змістовним багатством. Це ще одна вже мовна «подвійність», яка дозволяє філософській думці, за висловом Лосєва, переходити «від одного узагальнення до іншого між гранично загальним і гранично одиничним предметом»².