- •Університетські лекції з метафізики
- •Лекція 3. Соціокультурні передумови
- •Лекція 4. Становлення і розвиток метафізичної
- •Ювілейне слово
- •Про метафізичний статус московського університету
- •Передмова авторів
- •Предметне
- •Самовизначення
- •Філософії
- •Лекція 1.
- •Вступ у предмет
- •1. Складності сприйняття предмета філософії:
- •Кола й парадокси розуміння
- •2. Проблема співвідношення теорії та історії філософії
- •3. Самовиправдання філософії,
- •4. Метафізична сутність і структура філософії
- •2. Гносеологічний рівень
- •3. Аксіологічний рівень
- •4. Праксеологічний рівень
- •Основні джерела виникнення філософії
- •1. Любов до мудрості як джерело
- •2. Філософія і міф
- •Соціокультурні передумови становлення філософії
- •1. Від міфу до філософії
- •2. Філософія і література
- •3. Між наукою та мистецтвом
- •4. Філософія і релігія
- •Становлення та розвиток метафізичної структури філософії
- •1. Розробка поняття метафізики в античності.
- •1.1. Пошуки субстанціального первня буття
- •1.2. Проблема буття і мислення
- •2. Розвиток метафізики в середні віки:
- •Особливості розвитку класичної філософії
- •1. Соціокультурні умови становлення
- •2. Основні моделі класичної філософії
- •2.1. Раціоналізм
- •2.2. Емпіризм
- •2.3. Просвітництво
- •3. Розквіт і криза класичної філософії
- •3.1. Критика догматичної філософії і.Кантом
- •3.2. Онтологія Гегеля як діалектика абсолюту
- •Двоїстий характер філософського знання
- •1. Філософія як раціонально-теоретична свідомість
- •2. Філософія як теоретичний світогляд
- •3. Функції філософії
- •Місце філософії в культурі та особливості її самовираження
- •1. ВзаєМовідношення філософії з релігією та мистецтвом
- •2. Особливості вихідного базису філософії
- •3. Специфіка мови у філософії
- •4. Проблема самообґрунтування філософії
- •Діалогічність філософії
- •1. Гуманітарна сутність філософії
- •2. Філософія як гранична інтерпретація
- •ОнтологІя
- •Базові категорії онтології
- •1. Категорія буття.
- •2. Субстанція і ключові ходи
- •3. Річ, властивість, відношення
- •Структурна організація буття
- •1. Співвідношення частини і цілого:
- •2. Розмаїтість структурних рівнів буття
- •3. Моделі єдності світу
- •Некласичні онтології другої половини XIX - XX століття: ієрархічні моделі буття
- •1. Криза класичних онтологічних моделей
- •2. Вчення про форми руху матерії
- •3. Шари буття м.Гартмана
- •1. Антропологічні версії онтології XX століття
- •2. Фундаментальна онтологія м.Гайдеггера
- •3. Інтегральні онтологічні моделі.
- •Рух як атрибут буття
- •1. Проблема руху в історії філософії
- •2. Діалектика і метафізика.
- •3. Рух і розвиток. Проблема прогресу
- •4. Основні моделі розвитку
- •Діалектика буття: розвиток і закони діалектики
- •1. Розвиток і детермінізм
- •2. Закони діалектики: матеріалізм чи ідеалізм?
- •3. Закон заперечення заперечення
- •4. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •5. Закон взаємодії протилежностей
- •Діалектика буття: розвиток, порядок, свобода
- •1. Принцип детермінізму.
- •2. Основні детермінаційні зв'язки
- •3. Категорії детермінізму
- •4. Сутність і грані свободи
- •5. Досвід діалектичного визначення:
- •6. Буттєві виміри свободи
- •6.1. Етичний вимір свободи
- •6.2. Пізнавальний аспект свободи
- •6.3. Екзистенціальний вимір свободи
- •6.4. Політична грань свободи
- •6.5. Економічні аспекти свободи
- •Простір і час
- •1. Становлення уявлень про простір і час
- •2. Основні парадигми тлумачення
- •Розмаїтість просторово- часових рівнів буття
- •1. Соціокультурне сприйняття часу й простору
- •2. «Нефізичні» уявлення про час
- •3. Духовно-екзистенціальний
- •Теорія пізнання
- •Предмет і основні проблеми теорії пізнання
- •1. Місце і значення теорії пізнання
- •2. Метафізичність теорії пізнання
- •3. Фундаментальні проблеми
- •Основні теоретико- пізнавальні стратегії
- •1. «Песимістичні» доктрини
- •2. Конструктивні теоретико-пізнавальні доктрини
- •2.1. Реалістичні доктрини
- •3. «Платонічні»2 теорії пізнання
- •4. Іманентистські теорії
- •4.1. Іманентний суб'єктивізм
- •4.2. Іманентний об'єктивізм3
- •4.3. Платонічний іманентизм
- •5. Трансценденталізм
- •6. Сучасна гносеологічна ситуація
- •Суб'єкт і об'єкт пізнання. Сутність знання та його атрибутивні характеристики
- •1. Критика суб'єкт-об'єктної дихотомії
- •2. Об'єкт пізнання
- •3. Суб'єкт пізнання
- •4. Сутність, загальна динаміка
- •Мова і пізнання
- •1. Специфіка наукового та філософського
- •2. Базові характеристики мови як цілісної системи
- •3. Функції мови
- •4. Функціональні модальності мови
- •5. Онтологічний філософський підхід до мови
- •Гносеологічних досліджень
- •1. Методологічні труднощі вивчення свідомості
- •1.1. Самоочевидність і предметність, яка вислизає
- •1.2. Складності дослідження свідомості
- •2. Основні антиномії свідомості
- •3. Визначення свідомості
- •Структура свідомості
- •1. Основні сфери свідомості
- •2. Рівні свідомості.
- •3. Системоутворююча «вісь» свідомості.
- •4. Діалектика розвитку уявлень про власне «я»
- •Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального
- •1. Ідеальність свідомості
- •2. Ідеальність природних процесів
- •3. Матеріальність свідомості
- •4. Перспективи дослідження свідомості
- •Чуттєве та раціональне у пізнанні. Види раціонального пізнання
- •1. Становлення проблеми:
- •1.1. Сенсуалістичні варіанти розв'язання
- •2. Чуттєве пізнання.
- •3. Аспекти раціональності.
- •3.1. Позанауковий ірраціоналізм
- •3.2. Науковий ірраціоналізм
- •3.3. Філософський ірраціоналізм
- •4. Види раціонального пізнання
- •4.1. Логіко-поняттєве раціональне пізнання
- •4.2. Логічне мислення
- •4.3. Ціннісно-гуманітарне пізнання1
- •Позараціональні види досвіду
- •1. Інтуїтивне знання у повсякденному досвіді,
- •1.1. Чуттєва інтуїція
- •1.2. Емоційна інтуїція (емпатія)
- •1.3. Раціональна (інтелектуальна) інтуїція
- •2. Містичне знання
- •3. Релігійне знання
- •4. Екзистенційно-життєвлаштовуюче знання
- •5. Природа екзистенційних категорій
- •Істина в теорії пізнання
- •1. Аспекти категорії «істина»
- •1.1. Онтологічний аспект
- •1.2. Логіко-семантичний аспект
- •1.3. Ціннісно-екзистенційний аспект
- •2. Гносеологічне розуміння істини і її концепції в історії філософії
- •2.1. Класична (чи кореспондентська) концепція
- •2.2.Апріористська концепція
- •2.3. Когерентна теорія істини
- •2.4. Прагматистська концепція
- •2.5. Конвенціоналістська концепція
- •2.6. Екзистенціалістські концепції
- •3. Істина і форми її інобуття
- •3.1. Процесуалъність істини
- •4. Критерії істини
- •4.1. Практика як критерій істини
- •4.2. Емпіричні критерії істини
- •4.3.Логічні критерії
- •4.4. Специфіковані теоретичні критерії
- •4.5. Краса як критерій істини
- •5. Проблема універсальних критеріїв істини
3. Між наукою та мистецтвом
Антична філософія, пройшовши шлях від міфу до логосу, формується як раціональна сфера духовної культури. У цьому вигляді вона поступово набуває власної форми самовираження, неухильно відходячи від літератури. Це збігається з моментом загального «народження культури. Всі форми культури тільки ще виникають»2. Міф у цю історичну епоху немовби «розривається», і виникають два полюси людської свідомості, які, з одного боку, протилежні, а з іншого боку – нерозривно пов'язані між собою. Один полюс реалізується
1 Див. блискучий аналіз зв'язку діалектики і діалогу в праці: П.А.Флоренский. Диалектика // Флоренский П.А. У водоразделов мысли. Т. 2. М., 1990.
2 Фрейденбсрг О.М. Миф и литература древности. С. 16.
74
в науці й зорієнтований на раціонально-теоретичне осягнення світу. Інший, навпаки, пов'язаний з ціннісним осягненням буття, яке найбільш органічно втілюється в мистецтві та в релігії.
У цьому розумінні виникаюча філософія постає вже первісно як якась інтегруюча форма свідомості. Вона водночас і форма раціональної свідомості, тобто виникає як «мислення абстрактними поняттями»1. Але її предметом водночас є і ціннісно-емоційні аспекти осягнення буття, специфіка яких накладає на неї свій відбиток.
У момент зародження найбільш наочно можна розглянути, як філософія починає себе відрізняти, з одного боку, від виникаючих наук, а з іншого боку – від релігії, ще однієї позараціональної сфери культури.
Звернімося спочатку до науки. Насамперед варто мати на увазі, що наука виходить із філософії і тривалий час тісно пов'язана з нею, що дотепер має свої рудименти (наприклад, в Англії вчений, який захистив дисертацію, називається доктором філософії). Понад те, в структурі наук філософія посідала своє особливе місце, постаючи як своєрідна першофілософія, або натурфілософія, про що мова йтиме далі.
В основі наук про природу, якщо трактувати їх у найбільш загальному вигляді, лежать особливим чином спрямоване споглядання та раціонально інтерпретовані чуттєві відчуття. Особливість античності полягає в тому, що чуттєві відчуття, які не були пов'язані з безпосередньою практичною користю, цінувалися вище як продукти розумової, внутрішньої діяльності. Саме вони могли стати предметом естетичної насолоди.
Таке розуміння естетичного не зводиться лише до сприйняття та виробництва продуктів мистецтва як одного з різновидів естетичної діяльності, і творчість незвідна до художньої творчості, як це часто трактують сьогодні. Естетичне сприйняття світу – це насамперед його чутливе споглядання, що дозволяє відчути у всьому красу, будь то продукти творчості художників і поетів чи закони науки, які відображають гармонію буття. Таке споглядання принципово непрагматичне, воно вловлює вже наявну гармонію. Це своєрідне незацікавлене споглядання.
Саме тому фундаментальна праця Лосєва називається, що для багатьох незрозуміло, не «Історія філософії», а саме «Історія античної естетики». Той, хто спробує там знайти тільки естетичні аспекти в сучасному розумінні, помилиться. Мова в лосівській книзі йде про історію античної філософії та культури в цілому, а точніше, про красу в широкому розумінні, яку ми вловлюємо у спогляданні різних аспектів життя світового цілого, будь то життя природи, творіння мистецтва або сфера міжлюдських стосунків.
Один із найважливіших проявів краси, на думку Платона, – це закони Космосу, тому пізнання законів є дійство естетичне. В естетичному спогляданні й насолоді поєднуються такі сфери творчості, як мистецтво і наука, які зовні здаються нам сьогодні протилежними. Тому для людини античної культури немає нічого особливого у висловленнях типу “теорія прекрасна”
1 Там же.
75
чи “розумна краса”, які звучать незвично і навіть шокуюче для сучасної людини. Нагадаємо, що й слово «теорія» у первинному етимологічному значенні та відповідно до його загального стійкого використання в грецькій культурі позначало саме «споглядання», де неможливо відокремити раціональний елемент від естетичного, а безпосередньо схоплюваний смисловий зміст від промисленого в поняттях.
Поняття мистецтва також мало у стародавніх греків дещо інше значення, ніж у нас, і було пов'язане з мистецтвом використання знань, а не просто знанням про твори мистецтва. Мистецтво (від грецьк. techne) – це ремесло, вміння. Останнє значення ми також використовуємо дотепер, коли говоримо про мистецтво лікаря як вищу оцінку його професіоналізму, яким і справді можна насолоджуватись, а не тільки утилітарно використовувати. У цьому ж розумінні ми говоримо про мистецтво політика, мистецтво інженера і т.д., чим ми також у певному розумінні можемо насолоджуватися. Мистецтво – це певна навичка, доведена до досконалості, виконувана артистично і часто навіть без осмислення1.
Отже, наука і мистецтво були єдині, й мистецтво поставало деякою вищою формою застосування наявних наукових знань, де ефективність, істина і краса йшли ще рука в руку. Звідси і діалектика як мистецтво суперечки, і геометрія як мистецтво вимірювання землі. Тому «справжнє мистецтво для Платона – це саме життя, але життя, методично влаштоване та науково організоване»2.
Одночасно в античності закладається і початок відмінності між мистецтвом і наукою. Мистецтво породжує, це акт роблення, тобто виробництво того, чого ще немає. Це створення речі. Тому створене може бути й випадковим. А наукова істина не може бути випадковою, тому що являє собою знання необхідного.
Звідси випливає важлива особливість науки. Необхідне безумовне, воно може бути предметом аналізу чи відкриття, але воно не підвладне нашим діям. Наука – сфера умоглядної теорії і теоретичного споглядання, а не практики. Знову ж висновок, який багато в чому не збігається з сучасними уявленнями.
Ми, звичайно, погоджуємося, що наука – це насамперед теорія, але для нас практичне застосування результатів теорії є найважливішою особливістю науки. Грек бачить науку інакше. Йому властива більш висока оцінка саме споглядальної теоретичної діяльності вченого. Вона має зримі відмінності, наприклад, від знань ремісника чи від винахідника технічних пристроїв. Перший має справу з вічним і істинним, другі – з тлінним і минущим. «Дух теоретичного споглядання є найдостойнішою справою вільної людини» – ось девіз стародавнього грека. Показовий напис, який дійшов до нас, на могилі Архімеда, за переказом, виконаний ним самим. Він сповіщав приблизно таке: «Тут лежить той, хто зумів довести, що обсяг кулі, вписаної в конус, займає 3/4 його обсягу». І це досить скромне математичне відкриття – предмет гордості найбільшого техніка-винахідника всіх часів і народів!
1 Див.: Лосев А.Ф. История античной эстетики. Высокая классика. М, 1974. С. 16–17.
2 Див.: там же. С. 21.
76
Із цієї загальної споглядально-інтелектуальної настанови випливає й інша риса грецької наукової думки. Основу наук не можна знайти в самих окремих науках. Необхідна перша наука, наука наук, а саме – філософія.
І тут формована філософія робить перший крок назустріч цій стихійній потребі в ній з боку формованої науки. Вона відрізняє себе від прагматичного мистецтва філософувати, чим займалися софісти, які виходили з принципу повного володіння Софією, тобто мудрістю, за яку й гроші брати зовсім не соромно. Критика Платоном і Сократом мистецтва як ремесла була поширена і на цей вид філософії, започаткувавши її активне становлення як безкорисливого прагнення мудрості, а не як способу заробляння на життя. Філософія набуває характеру особливої форми культури, заснованої на позаутилітарності, свободі, доказовості й універсальності мислення.
Наука має потребу в чистому, незалежному від емпіричного та практичного досвіду обґрунтуванні, досяжному лише за допомогою раціональної рефлексії, що має характер загальності та необхідності. Самі окремі наукові істини цілком можуть бути результатом випадкових практичних здогадів, а ось необхідне й строге доведення може дати тільки філософія. В основі наук лежать гіпотези та аксіоми, з яких дедуктивно виводиться їх інший зміст, але хто, крім філософії, здатний виявити й осмислити це нічим не зумовлене знання, часто, до речі, непрозоре й для самих наук? Платон позначає ці основи, досягнуті за допомогою філософського умогляду й діалектичного міркування без усякої опори на щось чуттєве, як ідеї1. Отже, єдиною «наукою», котра може займатися дослідженням ідей у чистому вигляді, постає філософія.
І тут можна вказати на один парадокс філософії, пов'язаний з тим, що вона прагне виступити в ролі науки наук. Тут криється небезпека порахувати себе абсолютною наукою, котра вже володіє абсолютною істиною. Однак така впевненість веде до «паралічу» знання, а філософія починає суперечити своєму споконвічному призначенню – лише прагнути мудрості, що передбачає незавершеність філософського пошуку. Крім того, якби філософія гіпотетично виявилася завершеною, і подібний, кажучи сучасною мовою, сцієнтистський результат був би отриманий, то поза філософською рефлексією залишився б колосальний шар культури, який перебуває поза науковим і навіть поза раціональним осягненням буття. На щастя, антична філософія зуміла гідно уникнути власної догматизації як наука наук. І для цього в її арсеналі виявилися додаткові ресурси.