- •Університетські лекції з метафізики
- •Лекція 3. Соціокультурні передумови
- •Лекція 4. Становлення і розвиток метафізичної
- •Ювілейне слово
- •Про метафізичний статус московського університету
- •Передмова авторів
- •Предметне
- •Самовизначення
- •Філософії
- •Лекція 1.
- •Вступ у предмет
- •1. Складності сприйняття предмета філософії:
- •Кола й парадокси розуміння
- •2. Проблема співвідношення теорії та історії філософії
- •3. Самовиправдання філософії,
- •4. Метафізична сутність і структура філософії
- •2. Гносеологічний рівень
- •3. Аксіологічний рівень
- •4. Праксеологічний рівень
- •Основні джерела виникнення філософії
- •1. Любов до мудрості як джерело
- •2. Філософія і міф
- •Соціокультурні передумови становлення філософії
- •1. Від міфу до філософії
- •2. Філософія і література
- •3. Між наукою та мистецтвом
- •4. Філософія і релігія
- •Становлення та розвиток метафізичної структури філософії
- •1. Розробка поняття метафізики в античності.
- •1.1. Пошуки субстанціального первня буття
- •1.2. Проблема буття і мислення
- •2. Розвиток метафізики в середні віки:
- •Особливості розвитку класичної філософії
- •1. Соціокультурні умови становлення
- •2. Основні моделі класичної філософії
- •2.1. Раціоналізм
- •2.2. Емпіризм
- •2.3. Просвітництво
- •3. Розквіт і криза класичної філософії
- •3.1. Критика догматичної філософії і.Кантом
- •3.2. Онтологія Гегеля як діалектика абсолюту
- •Двоїстий характер філософського знання
- •1. Філософія як раціонально-теоретична свідомість
- •2. Філософія як теоретичний світогляд
- •3. Функції філософії
- •Місце філософії в культурі та особливості її самовираження
- •1. ВзаєМовідношення філософії з релігією та мистецтвом
- •2. Особливості вихідного базису філософії
- •3. Специфіка мови у філософії
- •4. Проблема самообґрунтування філософії
- •Діалогічність філософії
- •1. Гуманітарна сутність філософії
- •2. Філософія як гранична інтерпретація
- •ОнтологІя
- •Базові категорії онтології
- •1. Категорія буття.
- •2. Субстанція і ключові ходи
- •3. Річ, властивість, відношення
- •Структурна організація буття
- •1. Співвідношення частини і цілого:
- •2. Розмаїтість структурних рівнів буття
- •3. Моделі єдності світу
- •Некласичні онтології другої половини XIX - XX століття: ієрархічні моделі буття
- •1. Криза класичних онтологічних моделей
- •2. Вчення про форми руху матерії
- •3. Шари буття м.Гартмана
- •1. Антропологічні версії онтології XX століття
- •2. Фундаментальна онтологія м.Гайдеггера
- •3. Інтегральні онтологічні моделі.
- •Рух як атрибут буття
- •1. Проблема руху в історії філософії
- •2. Діалектика і метафізика.
- •3. Рух і розвиток. Проблема прогресу
- •4. Основні моделі розвитку
- •Діалектика буття: розвиток і закони діалектики
- •1. Розвиток і детермінізм
- •2. Закони діалектики: матеріалізм чи ідеалізм?
- •3. Закон заперечення заперечення
- •4. Закон переходу кількісних змін у якісні
- •5. Закон взаємодії протилежностей
- •Діалектика буття: розвиток, порядок, свобода
- •1. Принцип детермінізму.
- •2. Основні детермінаційні зв'язки
- •3. Категорії детермінізму
- •4. Сутність і грані свободи
- •5. Досвід діалектичного визначення:
- •6. Буттєві виміри свободи
- •6.1. Етичний вимір свободи
- •6.2. Пізнавальний аспект свободи
- •6.3. Екзистенціальний вимір свободи
- •6.4. Політична грань свободи
- •6.5. Економічні аспекти свободи
- •Простір і час
- •1. Становлення уявлень про простір і час
- •2. Основні парадигми тлумачення
- •Розмаїтість просторово- часових рівнів буття
- •1. Соціокультурне сприйняття часу й простору
- •2. «Нефізичні» уявлення про час
- •3. Духовно-екзистенціальний
- •Теорія пізнання
- •Предмет і основні проблеми теорії пізнання
- •1. Місце і значення теорії пізнання
- •2. Метафізичність теорії пізнання
- •3. Фундаментальні проблеми
- •Основні теоретико- пізнавальні стратегії
- •1. «Песимістичні» доктрини
- •2. Конструктивні теоретико-пізнавальні доктрини
- •2.1. Реалістичні доктрини
- •3. «Платонічні»2 теорії пізнання
- •4. Іманентистські теорії
- •4.1. Іманентний суб'єктивізм
- •4.2. Іманентний об'єктивізм3
- •4.3. Платонічний іманентизм
- •5. Трансценденталізм
- •6. Сучасна гносеологічна ситуація
- •Суб'єкт і об'єкт пізнання. Сутність знання та його атрибутивні характеристики
- •1. Критика суб'єкт-об'єктної дихотомії
- •2. Об'єкт пізнання
- •3. Суб'єкт пізнання
- •4. Сутність, загальна динаміка
- •Мова і пізнання
- •1. Специфіка наукового та філософського
- •2. Базові характеристики мови як цілісної системи
- •3. Функції мови
- •4. Функціональні модальності мови
- •5. Онтологічний філософський підхід до мови
- •Гносеологічних досліджень
- •1. Методологічні труднощі вивчення свідомості
- •1.1. Самоочевидність і предметність, яка вислизає
- •1.2. Складності дослідження свідомості
- •2. Основні антиномії свідомості
- •3. Визначення свідомості
- •Структура свідомості
- •1. Основні сфери свідомості
- •2. Рівні свідомості.
- •3. Системоутворююча «вісь» свідомості.
- •4. Діалектика розвитку уявлень про власне «я»
- •Онтологічний статус явищ свідомості. Проблема ідеального
- •1. Ідеальність свідомості
- •2. Ідеальність природних процесів
- •3. Матеріальність свідомості
- •4. Перспективи дослідження свідомості
- •Чуттєве та раціональне у пізнанні. Види раціонального пізнання
- •1. Становлення проблеми:
- •1.1. Сенсуалістичні варіанти розв'язання
- •2. Чуттєве пізнання.
- •3. Аспекти раціональності.
- •3.1. Позанауковий ірраціоналізм
- •3.2. Науковий ірраціоналізм
- •3.3. Філософський ірраціоналізм
- •4. Види раціонального пізнання
- •4.1. Логіко-поняттєве раціональне пізнання
- •4.2. Логічне мислення
- •4.3. Ціннісно-гуманітарне пізнання1
- •Позараціональні види досвіду
- •1. Інтуїтивне знання у повсякденному досвіді,
- •1.1. Чуттєва інтуїція
- •1.2. Емоційна інтуїція (емпатія)
- •1.3. Раціональна (інтелектуальна) інтуїція
- •2. Містичне знання
- •3. Релігійне знання
- •4. Екзистенційно-життєвлаштовуюче знання
- •5. Природа екзистенційних категорій
- •Істина в теорії пізнання
- •1. Аспекти категорії «істина»
- •1.1. Онтологічний аспект
- •1.2. Логіко-семантичний аспект
- •1.3. Ціннісно-екзистенційний аспект
- •2. Гносеологічне розуміння істини і її концепції в історії філософії
- •2.1. Класична (чи кореспондентська) концепція
- •2.2.Апріористська концепція
- •2.3. Когерентна теорія істини
- •2.4. Прагматистська концепція
- •2.5. Конвенціоналістська концепція
- •2.6. Екзистенціалістські концепції
- •3. Істина і форми її інобуття
- •3.1. Процесуалъність істини
- •4. Критерії істини
- •4.1. Практика як критерій істини
- •4.2. Емпіричні критерії істини
- •4.3.Логічні критерії
- •4.4. Специфіковані теоретичні критерії
- •4.5. Краса як критерій істини
- •5. Проблема універсальних критеріїв істини
4.4. Специфіковані теоретичні критерії
Тому в природничих і суспільствознавчих, а почасти й гуманітарних, науках використовується цілий спектр власне теоретичних критеріїв істини.
Одним із них є критерій внутрішньої та зовнішньої когерентності знання, тобто вимога системної впорядкованості та взаємоузгодження тверджень усередині самої теорії (гіпотези)2, а також бажаність її узгодження з фундаментальним і непроблематизовуваним знанням у науці. Так, якщо якась теоретична гіпотеза у фізиці суперечить закону збереження енергії, то це вагома підстава для констатації її хибності.
Іншим важливим теоретичним критерієм істини є принцип простоти теорії. Він означає, зокрема, що з двох конкуруючих у науці гіпотез швидше за все буде обрана та, котра розв᾽язує проблему в найбільш ощадливий і раціональний спосіб: використовує меншу кількість вихідних аксіом при тому ж пояснюючому та передбачаючому потенціалі; спирається на більш простий математичний апарат; не залучає складної термінології й т.д.
Наприклад, в історії квантової механіки при описі поведінки елементарної частки конкурували підходи В.Гайзенберга і Е.Шредінгера. Перемогу одержали ідеї Шредінгера саме за критерієм простоти: його математичне рівняння хвильової функції було набагато простішим від надзвичайно складного математичного апарату, застосованого Гайзенбергом. «Розв'язання, досягнуте в результаті винахідливих і дотепних здогадів багатьох з найвидатніших фізиків-теоретиків нашого часу, було дивовижно простим, - писав у цьому зв'язку великий фізик XX століття Н.Бор. - Як і при формулюванні теорії відносності, так і тут відповідний апарат був знайдений у формі надзвичайно розвинених математичних абстракцій»3.
Принцип простоти досить активно використовується також у соціальних і гуманітарних науках, у тому числі при історичному поясненні. Наприклад, тривалий час абсолютно незрозумілими були причини переселення величезних мас кочових народів Центральної Азії. Однією з безсумнівних заслуг Л.Н.Гумильова є те, що він зумів показати простий і ясний зв'язок між циклічністю коливань у зволоженості Великого Степу й відомими в історії фактами масового переселення кочових народів.
1 Тобто свідчать не стільки про істину, скільки про помилковість яких-небудь теоретичних уявлень.
2 Образно кажучи, якщо якесь поняття введене в теорію, воно повинно бути в ній використане; випадкових суджень, не пов'язаних з іншими, у теоретичній моделі бути не повинно.
3 Бор Н. Атомная физика и человеческое познание. М., 1961. С. 92.
538
4.5. Краса як критерій істини
Нарешті, в науці використовується ще один критерій, мабуть, найменш прозорий і раціональний, але такий, що часто виявляється вирішальним у ситуації вибору. Мається на увазі критерій краси наукової теорії.
Цей критерій, незважаючи на гадану його віддаленість від науки і загалом раціонального пізнання, насправді притаманний будь-якому виду діяльності людей і має фундаментальний характер. Це було глибоко зрозумілим уже в античності. Антична культура не тільки у сфері мистецтва, але також у науці й у філософії була зорієнтована на незацікавлену естетичну насолоду. Естетична насолода - це особливого роду чутливість до краси, до прекрасного, споконвічно закладена в кожній людині. Ця чутливість, на думку стародавнього грека, поширюється на всі форми людського буття і творчості. Звідси стає зрозумілою і назва грандіозного задуму лосєвської «Історії античної естетики», що являє собою не просто історико-емпіричний аналіз усього різноманіття естетичних концепцій античності, а історико-теоретичне осмислення античної філософії та культури в цілому, взятої в її найбільш істотному аспекті.
Краса для стародавнього грека – це універсальна характеристика взаємин між людиною і світом. Людина не тільки шукає своє місце в структурі буття, чим займається онтологія. Вона не тільки пізнає світ, чим займається гносеологія. Вона цим світом і добутим знанням про нього здатна щиро захоплюватись і насолоджуватися. Буття і знання споконвічно естетичні, а, отже, й істина, і сам її пошук повинні бути прекрасними. Про це чітко говорить уже Платон. Закон, який відкривається математикою чи філософією, - це один із проявів світової гармонії, а тому й пізнання цих законів є дійством естетичним. Тому для людини античної культури немає нічого особливого у висловленнях «ця теорія прекрасна» або «я насолоджувався його аргументацією».
Звідси й дещо інше поняття мистецтва, а точніше, мистецтва як частини загального предмета естетики. Це не просто якась сукупність знань про мистецтво, його види, а мистецтво як діяльність, як Techne – тобто скоріше ремесло, вміння. Мова йде про вміння так використовувати наші знання, так володіти ними, що цим також можна насолоджуватись і захоплюватися. Це вміння, доведене до вищого ступеня досконалості. Звідси й діалектика як мистецтво суперечки, і геометрія як мистецтво вимірювання землі, й еристика як мистецтво суперечки1. Тому «справжнє мистецтво для Платона – це саме життя, але життя методично влаштоване і науково організоване»2.
Це закорінене в античності органічне зближення мистецтва і наукової творчості ніколи не вмирає в наступній культурі. Багато великих учених у першу чергу орієнтувались і орієнтуються саме на естетичний критерій краси теорії.
Ось що писав П.Дірак про створення загальної теорії відносності А.Айнштайном: «Основний прийом, яким він керувався, було прагнення
1 См.: Турина М. Философия. М., 1998. С. 45.
2 См.: Лосев А.Ф. История античной эстетики. Высокая классика. М., 1974. С. 21.
539
виразити закон тяжіння в найбільш витонченій математичній формі. Саме це прагнення й привело його до поняття про кривизну простору... Основна міць теорії тяжіння Айнштайна полягає в її винятковій внутрішній математичній красі»1.
Відомо, що, формулюючи свої закони руху планет Сонячної системи, І.Кеплер первісно намагався вписати їх у систему правильних платонівських багатогранників з діалогу «Тімей». Естетичний критерій гармонії, витонченості, завершеності наукових побудов виявляється особливо популярним серед логіків, математиків і представників природничих наук, хоча він не чужий ученим і з інших галузей знання. Все це свідчить, з одного боку, про неприпустимість жорсткого протиставлення один одному різних форм раціонального осягнення буття, а з іншого боку - про глибинний зв'язок раціональних і позараціональних видів досвіду, як це видно з діяльності того ж І.Кеплера, праць середньовічних алхіміків або творчості К.Г.Юнга.
У цілому можна констатувати, що сучасна епоха загальносистемної кризи техногенно-споживацького менталітету й становлення нового антропо-космічного світогляду, пов'язаного з особливим інтересом до конструктивних можливостей людської свідомості та з розгортанням діалогу між різними формами осягнення буття, змушує по-новому глянути і на проблему критеріїв істини.