3.1. Процесуалъність істини

Звідси випливає надзвичайно важлива властивість істини – вона триває <временится>, тобто має процесуальний і динамічний, а не статичний характер. Процесуальність істини виявляється принаймні в трьох планах.

Історичний план

Це поступова кристалізація істинного знання в історії, коли неповне і фрагментарне знання якого-небудь предмета на емпіричній стадії пізнання змінюється побудовою його «теоретичного образу», що забезпечує цілісне розуміння та передбачення. Щоб склалася сучасна хромосомна теорія спадковості, повинно було минути майже століття після знаменитих експериментів Г.Менделя. Закони класичного європейського капіталізму були встановлені Марксом через багато десятиліть після праць класиків англійської політичної економії А.Сміта й Д.Рікардо.

Логічний план

Істинне знання, яке покликане стати надбанням наукового чи філософського співтовариства, ніколи не дається відразу й цілком, а вимагає логіко-процесуальних зусиль думки зі свого викладу й, відповідно, засвоєння. Щоб більш-менш ясно зрозуміти, що таке капітал, потрібно прочитати принаймні перший том марксової однойменної праці. Щоб зробити істину свого містичного досвіду явною для решти світу, Я.Бьоме був змушений логічно розгорнути його майже на трьохстах сторінках своєї знаменитої книги «Аврора, або Ранкова зоря у сходженні».

Екзистенційний план

Істинне знання вимагає для засвоєння деякої підготовки, а іноді й душевної зрілості. До багатьох важливих істин і цінностей буття людина приходить аж ніяк не відразу, а шляхом болісних борінь і роздумів. Потрібен час і для засвоєння професійних знань, тому що неможливо хімікові-першокурсникові повідати про всі таємниці майбутньої професії. Його особистість попросту не готова до цього. Особливу роль розвиток індивідуального первня відіграє у філософії. Мудрість і життєвий досвід необхідні для становлення справжнього філософа. Мало кому з великих мислителів минулого вдавалося створити свої

535

найбільш видатні твори в молодому віці. Яскравий виняток тут становить, мабуть, лише Шеллінг.

Процесуальність істини, діалектика абсолютних і відносних, суб'єктивних і об'єктивних компонентів у ній так чи інакше виводять нас на центральну проблему: а на основі яких критеріїв ми взагалі розцінюємо одне знання як істинне, а інше - як хибне.

4. Критерії істини

Під критерієм істини розуміється розв'язкова процедура, що дозволяє оцінювати знання або як істинне, або як хибне. Якщо намагатися шукати таку процедуру винятково всередині самого знання, то виникає парадокс, схоплений у свій час ще Секстом Емпіриком: для знаходження такого критерію потрібний, у свою чергу, критерій, і так нескінченно.

4.1. Практика як критерій істини

Безумовною заслугою марксизму є те, що він у ясній і недвозначній формі постарався знайти критерій істини не всередині системи знання, а поза нею – в суспільно-історичній практиці людини. «У практиці, – писав К.Маркс, – повинна довести людина істинність, тобто дійсність і міць, поцейбічність свого мислення».¹ Справді, найбільш дійова перевірка об'єктивного вкорінення наших ідей і теоретичних моделей у структурах світового буття можлива в тому випадку, якщо щось практично (тілесно) створене на їх ідеальній основі проходить випробування на свою функціональну придатність у рамках цього світового цілого. Успішна об'єктивація (або, грубо кажучи, матеріалізація) наших знань у технічних пристроях, господарській і соціальній діяльності - серйозне свідчення на користь того, що ми нічого суб'єктивно не вигадали, а пізнали щось об'єктивно сутнє й значиме. Так, якщо ракета не падає, а злітає в небо - це практичне свідчення істинності наших фізичних уявлень про закони гравітації; якщо пральний порошок відпирає бруд - значить наші відомості про протікання хімічних реакцій у природі правильні; якщо ми ведемо успішну соціальну політику, уникаючи конфронтації в суспільстві й сприяючи зростанню його духовних запитів, значить наші соціологічні уявлення вірні.