4. Екзистенційно-життєвлаштовуюче знання

Для того щоб розібратись у природі цього виду знання, доцільно повернутися до аналізу системоутворюючої «вісі» свідомості. Там основна увага була приділена структурній характеристиці основних етапів самосвідомості (тілесного, соціального та морального «Я»); тут же ми зосередимося на екзістенційно-процесуальних аспектах становлення цієї «осі» й особливо на ключовій «точці» в духовному розвитку особистості, що була названа моральним «Я».

Насамперед відзначимо, що процес життєвлаштування ніколи не здійснюється актами «чистої свідомості», навпаки – і це чудово показав у своїй незакінченій праці М.М.Бахтин¹, – він завжди розгортається «в» і «через» конкретний життєвий учинок, щораз єдиний і неповторний, пов'язаний з унікальною подією у світі. «Вісь» життєвлаштування та самосвідомості являє собою «суцільний поступ», за М.М.Бахтіним², ніби висхідну (чи спадну) «драбину», що складається з вольових учинків-щаблів, які формують цілком визначений особистий образ людини.

Ще Гегель зазначив у «Науці логіки», що сутність – це «минуле буття»³; згодом Ж.-П.Сартр буде цілком обґрунтовано доводити, що сутнісні риси людини – завжди плід її минулих вільних актів самовизначення. Відзначимо лише, що, на нашу думку, особистість не будує себе з нічого, і людина, за вдалим висловом С.Л.Франка, «не є свавільний господар

¹ См.: Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники. Ежегодник 1984– 1985. М, 1986.

² Там же. С. 83.

³ Гегель. Энциклопедия философских наук. Т. 1. Наука логики. М., 1975. С. 264–265.

513

власного життя»¹. У ній завжди є внутрішнє «глибинне Я», що включає і її основні здібності, і ціннісні пріоритети, які задають загальний вектор її життєвлаштування. Інша справа, що ці здібності та пріоритети проявляються, шліфуються та множаться (чи бездарно розтрачуються) справді лише в неповторних актах вільного екзистенціального вибору.

Той же М.М.Бахтін прекрасно показує, що до вчинку, з одного боку, не можуть бути віднесені лише наші фізичні дії у світі. Будь-який внутрішній акт і стан свідомості - уже неповторний здійснений вчинок, який ми неспроможні ні скасувати, ні змінити. З іншого боку, в культурної людини-творця завжди виникає спокуса ототожнити життєвий учинок з якимось предметно-смисловим результатом своєї діяльності: художнім творінням, науковою теорією і т.д.

«Учинок розколотий на об'єктивний смисловий зміст і суб'єктивний процес здійснення», – зауважує М.М.Бахтін² і категорично протестує проти того, щоб зводити живу <по-ступающую> діяльність «Я» до її культурно-смислової раціональної творчості, неважливо - логіко-поняттєвої чи гуманітарної. «Все змістовно-смислове буття, - підкреслює далі видатний російський мислитель, - як деяка змістовна визначеність, цінність, як... істина, добро, краса та ін. - все це тільки можливості, які можуть стати дійсністю тільки у вчинку... Зсередини самого смислового змісту неможливий перехід з можливості в єдину дійсність»³.

На наш погляд, цю глибоку думку М.М.Бахтіна можна розшифрувати у такий спосіб: процес особистісного життєвлаштування є особливим інтегральним типом діяльності й особливим (раціонально-позараціональним) типом знання, що не зводиться ні до поняттєвого, ні до гуманітарного різновидів раціонального пізнання, ні до позараціонального знання, хоча він із ними пов'язаний і через них найчастіше реалізується.

Коли ми вимовляємо слово «особистість», то маємо на увазі не стільки знання, які вона набула за допомогою ratio чи intuitio, скільки те, як вона реалізує їх у мистецтві, у професійній діяльності, при моральній оцінці чи в соціально-політичній діяльності. Все це важливо, але ж найголовніше – якими індивідуальними якостями ця особистість володіє. Життєвлаштування – це процес побудови себе у світі через плекання (й, природно, пізнання) одних і позбавлення від інших звичок, рис характеру, емоційних реакцій і т.д. Недарма в педагогіці процес виховання відрізняють від змістовної освіти.

Ясно, що процес життєвлаштування може бути спрямовуваним ззовні на рівні тілесного «Я», може мати хаотичний або сугубо соціально-зорієнтований характер (у випадку, коли ми маємо справу із соціальним «Я»), і лише на рівні морального «Я» він набуває свідомо-цільового характеру, пов'язаного з наживанням позитивних якостей і станів свідомості (чесність, спокій,

¹ Франк С.Л. Духовные основы общества. М, 1992. С. 35.

² Бахтин М.М. Указ. соч. С. 97.

³Там же. С. 114.

514

мужність і т.д.) і позбавленням від негативних якостей (малодушність, сумнів, дратівливість і т.д.). Чому з появи морального «Я» можна починати відлік свідомого життєвлаштування особистості?

По-перше, у неї з'являється високий моральний життєвий ідеал, з яким вона со-вісно звіряє та порівнює свої вчинки. Звідси таке шанування поняття Вчителя в східній традиції.

По-друге, на цьому етапі виникає «домінанта іншого», за висловом А.А.Ухтомського, у стосунках з яким можна тільки істинно й безкорисливо бути, а не здаватися, хоча б для того, щоб бути чесним стосовно самого себе.

По-третє, тут практично проявляється саме та здатність, яку ми вище назвали розумом серця.

Це зовсім не означає, що в бутті морального «Я» не задіяні логічний і гуманітарний розум, однак саме серце дає ту життєву мудрість, яка дозволяє прийняти вірне рішення в унікальній життєвій ситуації, що не має аналогів і прецедентів у біографії особистості. «Серце віщує», «мені серце підказує», «щось на серці неспокійно», «послухай своє серце» – подібні вирази природної мови, якими переповнене наше повсякденне життя і які ми схильні не помічати у своїй раціоналістичній гордині, насправді дуже тонко й точно фіксують нашу глибинну здатність мудро й сердечно чинити у світі й будувати самих себе. Можна сказати й інакше: той же пізнавальний орган, який дає нам знання про вище в актах релігійної віри, він же допомагає втілювати пізнані цінності в конкретних учинках земного життєвлаштування.

Ряд сучасних медичних і психологічних фактів змушує цілком серйозно поставитися до тези про наріжне значення серця в пізнанні та самопізнанні. Річ у тому, що серце є не тільки найважливішим фізіологічним органом, а й центром психоемоційного життя особистості. Дані з операції шунтування серця свідчать про те, що, незважаючи на суто фізіологічне поліпшення його роботи, розумова діяльність прооперованого може серйозно погіршитися. Понад те, накопичується все більше статистичного матеріалу, який свідчить, що людина з пересадженим серцем набуває рис донора, серце якого їй пересадили. Так що древній погляд на серце як на онтологічний центр особистості та найважливіший орган пізнавальної діяльності заслуговує найпильнішої уваги з боку сучасної науки і філософії.

Знаменно, що можна бути витонченим інтелектуалом, прекрасно міркувати про природу добра і зла, навіть володіти даром тонкої оцінки своїх і чужих учинків «заднім числом», але при цьому здійснювати недостойні дії, сумніватися й помилятися в актах життєвого вибору. Можна бути видатним гуманітарним творцем, мати у свідомості начебто б тверді життєві ідеали, але паралельно бути черствою і безсердечною людиною й ніяк практично не перетворювати себе. І навпаки: можна нічого не створювати в культурно-смисловому плані, нічого не читати з проблем добра і зла (навіть взагалі не вміти читати!), але при цьому бути справді морально-життєвлаштовуючою

515

людиною, що володіє розвиненим розумом серця, як солженіцинська Матрьона. Не випадково завдання «очищення» та «просвітлення» серця розглядається в ісихастській православній практиці як найважливіший засіб «духовного роблення». «Житіє розумне є справою серця», – писав у цьому зв'язку видатний християнський мудрець і праведник Ісаак Сірін¹.