1.3. Раціональна (інтелектуальна) інтуїція

Це поняття розроблялося переважно в межах раціоналістичної європейської традиції, а її класичне визначення належить Р.Декарту. Для нього вона є «розуміння (conceptum) ясного й уважного розуму, настільки легке й виразне, що не залишається зовсім ніякого сумніву щодо того, що ми розуміємо»¹.

Згодом поняття інтелектуальної інтуїції, за допомогою якої вбачаються вихідні непроблематизовувані первні та ідеї у філософії й науці, особливо інтенсивно розроблялося в межах феноменологічної традиції. Там до інтуїтивно-раціонально схоплюваного змісту відносилося все те, що не зустрічається у спостереженні й не може бути виведене з нього індуктивно².

¹ Декарт Р. Сочинения. В 2 т. Т. 1. М., 1989. С. 84.

² Див. класичне феноменологічне розуміння інтуїції, насамперед інтелектуальної, у працях М.Шелера і Д. фон Гільдебранда: Гильдебранд Д. Что такое философия? СПб., 1997; Шелер М. Избранные произведения. М., 1994.

506

Посилання на феномен інтелектуальної інтуїції особливо характерні для так званих дедуктивних наук (логіки і математики), зокрема, для такого напряму обґрунтування математичного знання, як інтуїціонізм (Е.Брауер, Г.Вейль, А.Рейтинг). Тут інтуїція трактується як безпосередня очевидність елементарних логіко-математичних суджень типу «А = А», відношень типу «більше - менше» і т.д. Одним із раціонально очевидних математичних конструктів інтуїціоністи вважали розгортуваний у потенційну нескінченність натуральний ряд чисел.

У гештальтпсихології, що зазнала впливу з боку гуссерлівської феноменології, під інтелектуальною інтуїцією (інсайтом) розумівся ключовий момент у розв'язанні уявного завдання, коли до того незв'язані елементи пов'язуються в нову структурну цілісність.¹ Однак зв'язок творчих осяянь з раціональною інтуїцією, трактованою у феноменологічному дусі, залишається досить проблематичним. Її тлумачення як інтелектуальної самоочевидності представляється, по-перше, змістовно тривіальним, і, по-друге, воно найчастіше лише виправдує некритичну віру у власні забобони, як це властиво самим же феноменологам. На це у свій час абсолютно справедливо вказав А.Ф.Лосєв, критикуючи гіпотетичність нібито інтелектуально очевидних побудов Е.Гуссерля.

Набагато більш змістовне розуміння інтелектуальної інтуїції як умогляду сходить до Платона і неоплатоніків. Тут під ним розуміється «розумне споглядання» (або «розумне бачення») якихось сутнісних структурно-генетичних основ світового буття (ідей або ейдосів), які визначають як самі речі та процеси, так, відповідно, і їхнє цілісне розуміння. У такому акті «розумного бачення сутності» один або кілька ключових мислеобразів символічно організовують і впорядковують усе «смислове поле» осягнення предмета, даючи ключ до його наступного цілісного та інтерсуб᾽єктивного вербально-поняттєвого розуміння. Мислеобраз² тут – це вихідна наочна «матриця смислу», немовби безпосередньо споглядуваний «кістяк» розуміння, на якому, грубо кажучи, тримається все поняттєве «м'ясо». Можна порівняти це із силовим полем магніту, що впорядковує залізні ошурки, коли можна споглядати самі структурні принципи дії магніту.

На особливу роль структурно-символічних ейдосів (архетипів) у науці звернув увагу В.Гайзенберг, говорячи, що вони «діють як упорядковуючі оператори і формуючі чинники, утворюючи саме шуканий міст між чуттєвими сприйняттями і ідеями, а тому вони становлять також і необхідну умову виникнення природничо-наукової теорії»³. Більш загальну філософську гіпотезу при аналізі древніх орнаментів висловив П.А.Флоренський. Для нього орнамент «більш філософічний, ніж інші галузі образотворчого мистецтва, тому що він зображує не окремі речі, й не окремі їх співвідношення, а наділяє наочністю якісь світові формули буття... Але ні духовний світ, ні Піфагорова

¹ См.: Вертгеймер М. Продуктивное мышление. М, 1987.

² Причина виділення першої частини цього слова буде зрозуміла читачеві, виходячи з того, що буде написано трохи нижче.

³ Гейзенберг В. Шаги за горизонт. М, 1987. С. 280.

507

музика сфер не доступні утілесненим <оплотянившимся> сучасним очам і вухам. Ось звідки судження про безпредметність орнаменту»¹.

Очевидно, саме дар умогляду при проникненні у «світові формули буття» лежав в основі відкриття спіралеподібної структури ДНК в Уотсона й Кріка; таблиці хімічних елементів у Д.І.Менделєєва; бензольного кільця в Кекуле. Геніальною філософською ейдетичною інтуїцією були наділені Платон, Микола Кузанський², П.А.Флоренський³. Завдяки умогляду мислителеві відкриваються ніби «силові» впорядковуючі інформаційні «каркаси» світобудови; своєрідні «кристалічні решітки», які забезпечують порядок і гармонію буття. Однак дар філософського умогляду (у тих же Платона і Флоренського, не кажучи вже про Я.Бьоме або B.C.Соловйова) виявляється тісно пов'язаним з інтуїцією містичного штибу й, відповідно, з містикою як особливим типом позараціонального знання.