3.1. Позанауковий ірраціоналізм

Його суть полягає в тому, що проголошується наявність таких видів знання і методів їх одержання, які принципово недоступні для освоєння засобами наукового та філософського розуму. Така ірраціоналістична позиція в межах європейської культурної традиції історично пов'язана із церковно-догматичною теологічною інтерпретацією християнського світогляду, коли істини релігійного одкровення занадто різко й необґрунтовано протиставляються доказовим істинам науки і філософії. Квінтесенцією такої позиції постає знаменита теза латинського теолога Тертулліана: «Вірую, тому що абсурдне».

Цікаво, що євангельська проповідь самого Христа позбавлена якої-небудь алогічності (незв'язності) або антиномізму (поєднання в одній формулі взаємовиключних суджень). Ісус говорить в основному притчами, пристосовуючись до рівня свідомості співрозмовників і не придушуючи їхньої свободи при інтерпретації сказаного. У випадку ж прямих філософських повчань, як наприклад у главі 16 Євангелія від Іоанна, Ісус робить усе, щоб учні зрозуміли його думку однозначно, не впадаючи в помилкові антиномії. Жорстке ж протиставлення віри і розуму або ж примусове підпорядкування останнього релігійному авторитету - це плід наступної церковної теологічної «творчості», а не характеристика християнського світогляду як такого.

Залишаючи осторонь лінію теологічного ірраціоналізму, висловимо тезу, що сьогодні ми маємо справу з набагато більш небезпечним видом позанаукового ірраціоналізму. Він пов'язаний з небаченим ренесансом магії, окультних учень і поширенням відвертого сатанізму. Свідченнями подібного роду переповнена сучасна преса, починаючи з газетної інформації про послуги «чаклунів - магістрів чорної магії» і «відьом у третьому поколінні» й закінчуючи звітами про судові процеси над діяльністю тоталітарних сект. Подібний різновид ірраціоналізму варто вважати найнебезпечнішим, тому що тут не тільки заперечується

485

наукова та філософська можливість перевірки і критики окультно-магічного знання, але проголошується, що:

а) це знання містить усі істини світового буття й усі істини, які необхідні для особистого щастя;

б) єдиним носієм цих всесвітніх істин проголошується новоявлений «гуру» або секта в цілому, без абсолютного підпорядкування й довіри яким істина не може бути засвоєна неофітом;

в) цінності (насамперед моральні) громадянського суспільства, традиційних релігій і національно-культурних спільнот проголошуються або помилковими, або в найкращому разі обмеженими порівняно з абсолютними окультними істинами і цінностями.

Позанауковий ірраціоналізм завжди пов'язаний або з відвертим корисливим шарлатанством, або з патологічним жаданням влади, або із психопатологічними явищами, а найчастіше - з усім цим одночасно. В усякому разі це загрожує як фізичному здоров'ю та психіці людини, так і її соціальному буттю.

3.2. Науковий ірраціоналізм

Дана позиція, будучи зворотним боком позанаукового ірраціоналізму, його своєрідним дзеркальним відображенням, пов'язана з апріорним запереченням значимості позанаукових видів знання і, навпаки, з абсолютизацією існуючих на даний момент наукових уявлень. Коротенько суть цієї позиції може бути виражена такою фразою: «Подібних явищ у природі й подібних сил у людині не існує тому, що я не можу їх пояснити, виходячи з відомих на сьогоднішній день наукових законів; але зате те, що я знаю, може з успіхом розв’язати всі людські проблеми».

Така позиція глибоко ірраціональна, тобто самосуперечлива і руйнівна, з двох причин.

По-перше, вона заохочує позанауковий ірраціоналізм, який саме й претендує на знання того, що апріорно відмовляється пізнавати і пояснювати наука. Саме на «незораних» систематичною філософською та науковою думкою полях виростають найбільш отруйні бур'яни і пустоцвіти духу.

По-друге, тут окремі теоретичні схеми й окремі істинні результати непомірно абсолютизуються і починають претендувати на монопольне становище. B.C.Соловйов цілком справедливо вказував у цьому зв'язку: «Неправдою називаємо ми таку думку, яка бере винятково одну яку-небудь із окремих сторін буття і в ім'я її заперечує всі інші»¹.

Отже, неправда – це знання, що вийшло за межі своєї застосовності, або знання, що заперечує щось, що лежить за його межами. Агресивний же захист своїх помилкових домагань і вузьких забобонів, навіть якщо він здійснюється під прапорами науки, є ірраціоналізм у чистому вигляді.

¹ Соловьев B.C. Сочинения. В 2 т. Т. 1. М., 1988. С. 395.

486