2. Чуттєве пізнання.

ПРОБЛЕМА ПЕРВИННИХ І ВТОРИННИХ ЯКОСТЕЙ

Факт одержання різноманітних і життєво необхідних знань за допомогою органів чуття не викликає сумнівів. До чуттєво-сенситивних джерел наших знань можуть бути віднесені такі конкретні здібності тілесно-перцептивної сфери свідомості.

Внутрішні (або органічні) відчуття – це найбільш первинне, здебільшого цілковито неусвідомлюване вітальне знання про процеси, які відбуваються в нашому тілі, завдяки якому контролюється й підтримується оптимальна життєдіяльність організму. Відомо, який надзвичайно складний комплекс несвідомих інтероцептивних відчуттів лежить в основі інстинктивних (наприклад, хватальних і смоктальних) рухів дитини, не кажучи вже про набуті рухові реакції типу мовної діяльності або прямо-ходіння. Цікаво, що такі внутрішні відчуття, як голод, спрага, біль, украй важко відокремити від емоційної сфери. У свій час на це звернув увагу С.Л.Франк, говорячи, що неможливо строго розділити, наприклад, внутрішнє відчуття голоду й безпосередньо, всім єством пережите «почуття голоду»³. Так само відчуття болю може приводити до афективного больового шоку.

При всій неможливості однозначно розвести тілесні відчуття і первинні емоційні реакції організму між ними, проте, існують цілком певні відмінності. Ще Т.Гоббс відрізняв внутрішні відчуття, зумовлені модусом «приємне - неприємне», як спрямовані за межі

¹ Про кантівське трактування категорій ми ще поговоримо нижче.

² Квінтесенцію його поглядів на пізнавальний акт як на складну єдність чуттєвого та раціонального знання, а також здібності споглядання чи уяви можна знайти в кн.: Соловьев B.C. Сочинения. В 2 т. Т. 1.М., 1988. С. 717–734.

³ Франк С.Л. Предмет знания. Душа человека. СПб., 1995. С. 514.

479

організму, від емоцій (пристрастей), пов'язаних із задоволенням і невдоволенням, які є, на його думку, «рухами, спрямованими всередину»¹. Наведемо ряд конкретних прикладів, які підтверджують правоту Т.Гоббса. Так, можна пережити приємні фізіологічні відчуття при поглинанні смачної та гострої їжі, але при цьому відчувати емоційний дискомфорт, пам᾽ятаючи про загрозу виразки шлунка. І навпаки: можна пережити фізичний біль при здачі донорської крові, але і водночас радість від усвідомлення того, що вона комусь може врятувати життя. Нарешті, можна вказати на патологічні відхилення у психіці типу мазохізму, коли зазнають насолоди від болю, чи синдрому Кандинського - Клеромбо, коли больові відчуття спокійно переживаються як приналежні іншій особі. Загальна ж закономірність становлення свідомості, очевидно, така: чим вищий рівень перцептивних і емоційних здібностей, тим чіткіше проявляється їхня специфіка.

Система зовнішніх (екстероцептивних) відчуттів – це діяльність зовнішніх органів чуття, що забезпечує отримання сенсорної інформації (тактильної, зорової, слухової, смакової, нюхової) про окремі властивості предметів і процесів навколишнього світу. Особливістю зовнішніх відчуттів слугує, з одного боку, їх надзвичайна взаємна скоординованість (нормальна бадьора людина одержує зовнішню інформацію завжди від різних рецепторів, але не відчуває в ній ніякої неузгодженості), а з іншого боку - не менш разюча можливість їхньої взаємної компенсації. Мабуть, найвидатніший приклад цієї особливості – це успішна соціалізація сліпоглухонімих дітей, пов'язаних із зовнішнім світом в основному за допомогою тактильних відчуттів, яка була здійснена школою Соколянського–Мещерякова².

При всієї фрагментарності інформації про світ, яка йде від відчуттів, одну їхню важливу особливість на прикладі архаїчних племен установив К.Леві-Строс. Він помітив, що в більшості випадків органи чуття, що забезпечують виживання організму в зовнішньому середовищі, не обманюють нас: голосний хаотичний звук і відчуття жару найчастіше свідчать про реальну небезпеку; отрутний гриб і на смак гіркий; огидний запах говорить про гниття й небезпеку зараження. До того ж багато зовнішніх відчуттів (особливо смакових і нюхових) дозволяють вірно класифікувати предмети навколишнього світу задовго до того, як це підтверджує експериментальна наука. «На інтуїтивних основах, – пише французький етнограф, – ми групуємо разом огірки, турнепс, капусту, незважаючи на те, що ботаніка розмежовує лінійні та хрестоцвітні. На доказ істинності відчуттів хімія показує, що ці різні сімейства схожі в одному: вони містять фосфор»³. Правда, матеріал зовнішніх відчуттів не тільки пов'язує нас зі світом, дозволяючи доцільно діяти в ньому, задовольняючи базові вітальні потреби, а й віддаляє від нього, як тільки перед нами постають більш складні пізнавальні завдання, що вимагають виходу за межі безпосередньо даного й пережитого.

¹ Гоббс Т. Сочинения. В 2 т. Т. 1. М., 1989. С. 238.

² Див.: Мещеряков А.И. Слепоглухонемые дети. М., 1974.

³ Levi-Strauss К. The Savage Mind. Chicago, 1966. P. 12.

480

Сприйняття предметів. Завдяки сприйняттю людина формує цілісні образи предметів зовнішнього світу на основі продуктивного синтезу й добору сенсорної інформації, що надходить від органів чуття. Величезну роль відіграють тут мова і пам'ять. Здатність до сприйняття та ідентифікації об'єктів утворює «нижній поверх» предметності (чи інтенціональності) нашої свідомості, оскільки тут вона вперше відокремлює зовнішній предмет сприйняття від власних відчуттів і переживань. Як справедливо пише К.Ясперс, «ми сприймаємо не сукупність відчуттів, як вважають деякі психологи, а «речі». Ми бачимо не просто чергування відчуттів, а зв'язок причини і наслідку, коли одна більярдна куля штовхає іншу»¹. Іншими словами, у сприйнятті завжди є неявні надчуттєві компоненти (категорійні уявлення про простір, час, причиновість, тотожність і т.д.), а отже - присутні зачатки розумової діяльності у вигляді сенсорно-моторного інтелекту (термін Ж.Піаже) або наочно-діючого мислення, за іншою термінологією.

Здатність до оперування конкретними уявленнями, що водночас може розглядатись і як первинна форма власне мислення, – це здатність до конструктивного маніпулювання узагальненими та раціоналізованими образами предметів у відриві від безпосереднього перцептивного досвіду². Колосальну роль тут відіграють асоціативні процеси, репродуктивна уява і, звичайно, активна орієнтовна та предметна діяльність індивіда, включені в контекст соціальної взаємодії. Здатність до оперування конкретними уявленнями пов'язується у психології з роботою репрезентативного інтелекту (термін Ж.Піаже) чи наочно-образного мислення.

Виникає гносеологічне питання фундаментальної значимості: якою мірою наш чуттєво-перцептивний досвід (насамперед відчуття) відповідає самим речам? Наскільки об'єктивна повсякденна проекція нашого чуттєвого суб'єктивного образу світу на світ, як він існує сам собою?

Уперше це питання було поставлене вже Демокрітом, а в Новий час - Дж.Локком у межах проблеми співвідношення первинних і вторинних якостей. Під первинними якостями англійський філософ розуміє ті, які, на його думку, невіддільні від самих речей і викликають у нас цілком об'єктивні ідеї. До таких Дж.Локк відносить щільність, протяжність, форму, рух. До вторинних же якостей (кольори, звуки, смаки) відносяться ті, що викликаються в нас впливом предметів, але не мають із самими цими предметами безпосередньої подібності. Вони суб'єктивні. Ось як резюмує Дж.Локк сутність своєї позиції: «Ідеї первинних якостей тіл подібні з ними, і їхні прообрази дійсно існують у самих тілах, але ідеї, що викликаються в нас вторинними якостями, зовсім не мають подібності з тілами. У самих тілах немає нічого подібного із цими нашими ідеями. У тілах, які ми називаємо за цими ідеями, є тільки здатність викликати в нас ці відчуття. І те, що є солодким, блакитним

¹ Ясперс К. Собрание сочинений по психопатологии. В 2 т. Т. 1. СПб., 1996. С. 275, 282–287.

² Про відмінність сприйняттів і уявлень див.: Там же. С. 282-287.

481

або теплим в ідеї, то в самих тілах, які ми так називаємо, є тільки певний обсяг, форма і рух непомітних часток»¹.

Згодом Дж.Берклі проголосить, що немає взагалі ніяких первинних якостей, а є тільки вторинні, з чого ним і були зроблені суб'єктивно-ідеалістичні висновки. Наприкінці XIX - початку XX століття великого поширення набула теорія ієрогліфів натураліста Г.Гельмгольца, відповідно до якої відчуття позбавлені образної подібності із зовнішніми предметами і являють собою лише суб'єктивні ієрогліфи (знаки) речей і процесів, що впливають на нас. Як же в сьогодні розв’язується проблема співвідношення об'єктивного і суб'єктивного, образного і знакового в чуттєвому пізнанні?

Дійсно, як з'ясовуються, навіть «первинні якості» несуть певну суб'єктивну складову. Так, суб'єктивне відчуття гладкості й щільності стола буде миттєво спростоване, як тільки вам нададуть можливість перевірити свої тактильні відчуття за допомогою мікроскопа: стіл постане як винятково нерівна поверхня із численними порами в деревині. Сприйняття форми і руху, як показують психологічні експерименти, досить різне на різних етапах онтогенетичного розвитку дитини і досить сильно відрізняється між собою в різних культурах. Момент знаковості тут скрізь безсумнівно є присутнім.

З іншого боку, модальність відчуттів (їхня якість і інтенсивність) у так званих «вторинних якостях» аж ніяк не чисто суб'єктивна, а викликана цілком об'єктивними параметрами зовнішніх впливів (довжина й частота електромагнітних хвиль, хімічні сполуки молекул, характер звукових коливань і т.д.). Момент образної подібності між людськими чуттєвими даними і самими речами тут, безсумнівно, існує. У противному випадку фотоапарат (як відчужений механізм одержання зорового зображення) ніколи б не працював, а тим більше не працювала б фотокамера, хірургічним шляхом вмонтована в мозок людини з ушкодженими зоровими органами. Однак такі прилади вже створені, і успішні експерименти вже проведені. Точно так само про певну образну об'єктивність наших звукових сприйняттів свідчать успішно працюючі слухові апарати і т.д. Отже, наша довіра до органів чуття заснована аж ніяк не тільки на психологічній вірі (як вважав Д.Юм), а на їх тисячоразово практично перевіреній здатності забезпечувати досить об'єктивну орієнтацію людини в навколишньому світі.

Разом з тим, як незаперечно свідчать філософсько-психологічні дослідження, ні про яку повну адекватність чуттєвих даних зовнішньому світу мова йти не може. Наше чуттєве пізнання є завжди єдністю суб'єктивного й об'єктивного, образною й знакового, лише з різною питомою вагою того й іншого. Сліпо довіряти своїм почуттям і заперечувати все, що лежить за їхніми межами (а це завжди було властиве обивателю, що абсолютизує свій особистий чуттєвий досвід), означає впадати в не меншу помилку, ніж при запереченні їхньої об'єктивності. У цей час виявлена

¹ Локк Дж. Сочинения. В 3 т. Т. 1. М., 1985. С. 186.

482

ціла ієрархія позаперцептивних форм впливу на наш чуттєво-тілесний «образ світу».

По-перше, знакові (тобто суб'єктивовані) елементи в наших відчуттях з'являються вже на рівні добору й обробки сенсорних сигналів у корі головного мозку (наприклад, здатність до поліхромного сприйняття квітів, до розпізнавання звуків певної частоти й т.д.). Гарний емпіричний матеріал подібного роду наведений у монографії Н.І.Губанова¹.

По-друге, можна говорити про архетипно-несвідоме структурування перцептивного поля відчуттів і сприйняттів, відкритого К.Г.Юнгом.

По-третє, варто вказати на найважливішу конструктивну роль мови, її граматики і лексики, які задають цілком певну канву добору та організації чуттєвого матеріалу, а також упізнавання й інтерпретації зовнішніх предметів. Подібні факти лягли в основу відомої гіпотези «лінгвістичної відносності», висунутої Б.Уорфом². Хоча згодом «сильна версія» цієї гіпотези й була піддана критиці, проте її «слабку» версію поділяє сьогодні більшість філософських і психологічних шкіл.

По-четверте, найважливішим чинником впливу на наш чуттєвий досвід є культурно-історичні забобони і ціннісно-смислові настанови, які зумовлюють значною мірою різні «світи», в яких живуть представники різних епох і культур. Про це свідчать дані кроскультурної психології та етнографії, а також дослідження з історичних типів ментальності, зокрема, зі специфіки духовного світу середньовічної – православно-візантійської та західноєвропейської – людини³. Тут можна говорити про детермінації чуттєвого образу світу з боку релігії, науки, філософії та інших символічних систем культури.

По-п'яте, необхідно відзначити такі, вже суто суб'єктивні, чинники організації чуттєвого досвіду, як факти особистої біографії, професійні навички, екзістенціально-психологічні уподобання та миттєво-афективні стани. Вони виявляються просто неусувними з повсякденної картини світу, яку нам так властиво ототожнювати зі світом, як він існує насправді.

Але яким би не було суб'єктивним і ненадійним наше чуттєве пізнання, воно все-таки дозволяє нам успішно діяти в навколишньому світі й задовольняти свої базові вітальні потреби. Долати ж його обмеженість і суб'єктивність людство навчилося принаймні двома шляхами: а) за рахунок створення технічних пристроїв і приладів, які істотно посилюють і розширюють можливості наших органів чуття; б) за допомогою раціонального пізнання, здатного долати оманливість і ілюзорність чуттєвості. До аналізу раціональних видів пізнавальної діяльності ми тепер і переходимо. Але спочатку потрібно хоча б коротенько зупинитися на проблемі раціональності, що широко обговорюється в сучасній науці.

¹ Див.: Губанов Н.И. Чувственное отражение. М., 1986.

² Див.: Уорф Б. Наука и языкознание // Новое в лингвистике. Вып. 1. М., 1960.

³ Див., наприклад, уже визнані класичними праці: Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литера­туры. М, 1997; Хейзинга Й. Осень средневековья. М., 1988.

483