4. Перспективи дослідження свідомості

Підсумовуючи все сказане вище з проблеми ідеального, можна сказати таке: розірвати і протиставити один одному ідеальні та матеріальні процеси неможливо, неважливо - розглядаємо ми буття природних об'єктів, або ж реальність людської свідомості.

Природа, будучи начебто б сугубо матеріальною, виявляється ідеально-номологічно (від грецьк. nomos – «закон») структурованою (ideal) і пронизаною ідеально-інформаційними зв'язками (ideele). Без цього не був би можливий сам феномен життя, тому що жити - означає перебувати в спів-знанні <со-знании> з навколишніми тілами і процесами, навіть якщо сам факт цього спів-знання самим організмом ніяк і не усвідомлюється. Подібне усвідомлення - доля людини, наділеної розумом і самосвідомістю.

Однак і свідомість людини, будучи ідеальною за своїм змістом¹, має потребу, по-перше, у матеріально-несущих основах свого буття, і, по-друге, завдяки цим тонким несущим фізичним структурам здатна виступати в ролі не тільки опосередкованої тілесною дією чи знаряддям праці, а й безпосередньої сили світового буття, як би, повторимо це ще раз, подібний висновок не суперечив нашим сьогоднішнім віруванням.

Звідси можна зробити загальнометафізичний висновок, що і наша свідомість, і світове буття, органічною і творчою частиною якого є людська свідомість, мають монодуалістичну (за термінологією С.Л.Франка і С.Н.Булгакова) – ідеально-матеріальну (або енерго-інформаційну) – природу. Цю тезу, якщо пам'ятає читач, ми намагалися послідовно провести й у рамках онтологічної частини нашого лекційного курсу.

У цьому, на перший погляд незручному терміні «монодуалізм» присутні два принципових моменти: в основі буття лежать два протилежні (матерія і свідомість, енергія і інформація) й відносно незалежні первні (дуалізм), але які один від одного невіддільні й мають потребу у взаємному опосередкуванні (монізм). Цікаво, що монодуалізм, який найбільш зримо проявляється при аналізі онтологічного статусу явищ свідомості, імпліцитно (неявно) присутній у вихідних смислах поняття «інформація», так широко використовуваного в сучасній науці. Інформація (від лат. informatio) означає організованість, внутрішній порядок, але в цьому латинському слові присутній ще

¹ Або будучи оперуваням інформацією в чистому вигляді.

472

і інший базовий смисл, а саме – тлумачення, роз'яснення. Інформація, отже, це щось, що забезпечує структурність і оформленість усього існуючого, але що має бути обов'язково зрозумілим і витлумаченим живою свідомістю, тому що тільки в ній і через неї виявляється в чистому вигляді.

Визнання свідомості не тільки такою, що інформує нас про світ, а могутньою інформуючою силою світобудови - очевидно, закономірний крок, який повинна буде зробити фізика у XXI столітті. Не виключено, що ми стоїмо на порозі нової епохи, пов'язаної з науковим відкриттям найтонших матеріально-несущих енергій Космосу, невіддільних від психічного життя людини. Вся наша багато в чому руйнівна техногенна цивілізація – це тілесна проекція назовні грубо фізикалістських картин світу (механічної, електромагнітної, квантово-механічної)¹, а ще точніше – відколок пласко матеріалістично зорієнтованої свідомості.

Правда, зворотним боком подібної позиції є гіпертрофована релігійно-ідеалістична настанова², підживлююча своїм радикалізмом фізикалістську орієнтацію науки і техніки й існуюча лише завдяки наявності подібного ворога. Більш об'ємний і синтетичний - монодуалістичний - погляд на свідомість і тіло людини повинен буде привести до створення психоприродознавства (що передбачав ще С.Н.Трубецькой) і дати імпульс новому витку технічної творчості - психотехніці в найширшому розумінні цього слова. Тут уже не машина (з людиною як її функціональним придатком), а сама людина - як надзвичайно складний «апарат», створений природою, - виявиться серцем техносфери майбутнього.

Якими б не здавалися такі висновки містичними, утопічними і т.д., проте вони випливають із цілком реальних фактів і процесів, які відбуваються в сучасній культурі й окреслюють цілком визначені перспективи подальших досліджень феномена свідомості. Так, можна припустити, що вони підуть двома взаємно передбачаючими і взаємно підживлюючими один одного напрямками, які аж до останнього часу виключали один одного.

Перший з них буде й надалі вивчати свідомість як цілком об'єктивний феномен, який проявляється у вигляді матеріальних взаємодій (фізичних, фізіологічних, біохімічних і т.д.), які можуть бути експериментально досліджені й теоретично пояснені засобами природничих наук. Але в ході їхнього здійснення необхідно буде обов'язково враховувати два моменти: а) принциповий зв'язок матеріально-несущого складника свідомості з усім різноманіттям фізико-хімічних і біологічних процесів у біосфері, з якими активно взаємодіють фізіологічні структури, поля та випромінювання людського організму; б) особливу роль ідеально-сущих станів свідомості експериментаторів і експериментованих, здатних безпосередньо впливати на можливі фізичні вияви думки і на діяльність приладів. Понад те, не виключено, що свідомість - це той дивовижний об'єкт досліджень, де успіх (або неуспіх) у його вивченні прямо залежить від

¹ Див., що писалося вище (у лекції 3) про специфіку науки Нового часу в оцінку М.Гайдеггером і П.А.Флоренським.

² У дусі твердження про творення Богом світу з нічого, з порожнечі.

473

моральних якостей дослідника. І, можливо, феномен свідомості - єдина предметність, яка прямо вимагатиме перегляду ціннісних основ науки. Такі розмови (правда, частіше на рівні домислів) сьогодні вже ведуться у зв'язку із проблемами так званої «психотропної зброї».

Друга стратегія досліджень свідомості являє собою безпосереднє оволодіння нею з погляду її ідеально-сущого предметного змісту. Тут особливе значення буде мати науково-психологічний аналіз і узагальнення досвіду східної та західної психотехніки. При цьому будь-які форми безпосереднього вивчення реальності свідомості, у свою чергу, будуть мати потребу в науково-експериментальній перевірці та коригуванні. Тільки експеримент і безсторонній раціональний аналіз фактів – надійні бар'єри проти окультних спекуляцій у цій сфері й абстрактних псевдонаукових заперечень.

При цьому треба ясно усвідомлювати, що пізнання явищ свідомості є не суто теоретичне, а значною мірою етико-практичне питання людського життєвлаштування. Чим вищий рівень свідомості особистості в плані ясності, чіткості та моральності її думок, чим вище сходить людина по «осі» духовного зростання, тим більші глибини власного «життєвого світу» (його глибинного «Я») і, відповідно, світового життя відкриваються перед нею. У цьому плані проблема свідомості аналогічна проблемі смислу життя. Щодо останньої ще С.Л.Франк мудро писав, що «смисл життя» не можна... знайти в готовому вигляді раз назавжди даним, а можна тільки домагатися його здійснення... Смисл нашого життя повинен бути в нас, ми самі своїм життям повинні виявляти його. Тому шукання його є не дозвільною вправою допитливості, не пасивною оглядкою довкола себе, а вольовим, напруженим самозаглибленням, справжнім, пов᾽язаним із працею та нужденністю зануренням у глибини буття, котре неможливе без самовиховання. «Знайти» смисл життя - означає зробити так, щоб він був, напружити свої внутрішні сили для його виявлення, понад те, для його здійснення»¹.

Всі ці слова видатного російського філософа справедливі й стосовно свідомості: чим досконаліше й відповідальніше внутрішнє життя нашої свідомості, тим прозорішими й доступнішими стають для нас і загальні закони її діяльності. Тут пізнаване і той, хто пізнає, знання і буття дивним чином збігаються. Воістину свідомість людини – наріжний об'єкт сучасних наукових і філософських досліджень і водночас найдійовіший засіб розв'язання найважливіших проблем сучасної цивілізації.²

В плані ж подальшого аналізу гносеологічних проблем, пов'язаних з життям свідомості, доцільно зупинитися на найважливішому питанні про те, які джерела знань, якими вона оперує? Чи є такими органи чуттів або ж знання - плід діяльності наших раціональних здібностей?

¹ Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992. С. 197.

² Культурологічні та соціальні проблеми, пов'язані зі свідомістю, докладно розглядаються в монографії: Иванов А.В. Мир сознания. Барнаул, 2000.

474

ЛЕКЦІЯ 25.