Тема 2. Моніторинг навколишнього природного середовища в Україні

1. Впровадження системи екологічного моніторингу (сем) в Україні

Організація моніторингу довкілля України ґрунту­валася на основних принципах національної системи моніторингу Союзу РСР, а саме системності і комплекс­ності спостережень, тобто одночасно з дослідженнями рівнів забруднення атмосферного повітря, вод і ґрунтів здійснювали метеорологічні і гідрологічні спостережен­ня. Недоліками цієї системи були неузгодженість сис­тем і методик спостережень (Мінприроди, Держкомгідромет, Держкомводгосп, Держкомзем, Держкомгеоло­гії та ін.), вирішення окремих суто відомчих завдань. Їх було враховано під час розроблення і впровадження власної державної системи екологічного моніторингу України, відображеної у статті 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», прий­нятому 25 червня 1991 року. Цей Закон став юридич­ною основою для розробки та впровадження у 1992 р. в Україні під егідою Національної академії наук та Мін­природи єдиної державної системи екологічного моніторингу – СЕМ «Україна».

23 вересня 1993 року поста­новою Кабінету Міністрів України було затверджене «Положення про державний моніторинг навколишнього середовища», яке стало правовим підґрунтям впро­вадження та функціонування такої системи в нашій кра­їні. Положення визначало загальні засади системи дер­жавного моніторингу довкілля, її структуру та рівні, організацію роботи та порядок функціонування. Перелік об'єктів спостережень охоплював усі компоненти при­родного середовища: повітря, воду, землю, біоту.

Державний моніторинг навколишнього природного середови­ща – система спостережень, збирання та оброблення, переда­вання, збереження і аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлін­ських рішень.

Складовими СЕМ «Україна» є регіональні системи екологічного моніторингу (СЕМ «Полісся», СЕМ «Дон­бас» та ін.), які охоплюють локальні та об'єктні систе­ми, створені на обласному, районному, господарському рівнях, та діючі у разі аварійних ситуацій.

Залежно від призначення ці системи здійснюють:

• загальний (стандартний) моніторинг (оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мере­жу, які дають змогу на основі оцінки та прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рі­шення на всіх рівнях);

• оперативний (кризовий) моніторинг (спостере­ження за спеціальними показниками на мережі пунктів у реальному масштабі часу за об'єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в регіонах, які мають статус зон надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій зі шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквіда­ції, створення безпечних умов для населення);

• фоновий (науковий) моніторинг (спеціальні висо­коточні спостереження за всіма складовими довкілля, за характером, складом, кругообігом та міграцією забруд­нюючих речовин, реакцією організмів, окремих популя­цій, екосистем і біосфери загалом на забруднення).