Тема 2. Система установ

і органів виконання покарань

1. Види установ і органів виконання покарань

2. Призначення і види виправно-трудових установ

3. Взаємодія установ і органів виконання покарань з іншими державними органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю

Система установ і органів виконання покарань 29

1. Види установ і органів виконання покарань

Реалізація державного примусу в його найбільш гострій формі, якою є кримінальне покарання, вимагає постійного контролю держави за виконанням покладених на засуджених каральних обмежень. З цією метою виконання кримінальних покарань визнається виключною прерогативою (функцією) держави, для здійснення якої створюються спеціалізовані установи і органи.

Так, виконання позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, згідно зі ст. 5 ВТК покладається на виправ­но-трудові установи (ВТУ) і органи Державного департаменту з питань виконання покарань. Виконання покарання війсь­ковослужбовців у вигляді направлення до дисциплінарного батальйону покладається на дисциплінарні частини Збройних сил України. Особливі органи (відділи, відділення, групи виконання кримінальних покарань, не зв'язаних з позбавлен­ням волі) утворюються також для виконання покарання у ви­гляді виправних робіт без позбавлення волі при Державному департаменті з питань виконання покарання (ДДПВІЇ). На них же покладено виконання кримінального покарання у ви­гляді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Для виконання інших кримінальних покарань спеціаль­них державних органів не створюється. Функція виконання покарань для них — додаткова. Так, виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, у вигляді штрафу, громадської догани, конфіскації майна, позбавлення військового чи спеціального звання покладається на суди Ук­раїни, а саме на Державну виконавчу службу Міністерства юстиції України. В положенні про порядок і умови виконан­ня кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправ­но-трудового впливу на засуджених, на судових (державних) виконавців покладено виконання покарання у вигляді штра­фу (ст. 32 КК), конфіскації майна (ст. 35 КК). Відносно ін­ших покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу, подібний орган не зазначений. Однак, на Державну виконавчу службу покладений контроль за виконанням вка­заних вище покарань.

В якості суб'єктів, які зобов'язані виконувати вирок суду, вказані адміністрація підприємств, установ і організацій щодо таких покарань, як позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадська догана (ст. 33

ЗО Тема 2

КК), а стосовно позбавлення спеціального чи військового звання — орган, який присвоїв це звання. Таким чином, функція виконання кримінального покарання покладається, як правило, на спеціалізовані державні органи, що утворю­ються в рамках Державного департаменту з питань виконан­ня покарань, МВС, Міністерства оборони або судових (дер­жавних) виконавців. Адміністрації підприємств, установ і організацій виконують вимоги вироку суду стосовно конкрет­них засуджених до різних видів покарання.

Кримінальні покарання, що застосовуються в Україні, є різноплановими. Одні з них пов'язані із заходами виправно-трудового впливу, другі — ні. Частина покарань має тривалий процес виконання, решта — обмежуються разовими діями. Є покарання, що передбачають позбавлення волі засудженого, більшість не мають такого суворого карального змісту. Однак при такій різнобічності кримінальних покарань (відповідно процесу їх виконання) можна виділити загальні завдання установ і органів виконання покарань. Це можна зробити, виходячи з цілей кримінального покарання і завдань, які сто­ять перед законодавством, що регулює процес виконання покарання.

В ст. 22 КК в якості цілей покарання визначається ви­правлення засуджених, попередження вчинення нових злочи­нів як засудженими, так і іншими особами. В ст. 1 ВТК заз­начається, що ця галузь права має своїм завданням забезпе­чення виконання покарання з тим, щоб воно було не тільки карою за вчинений злочин, а виправляло та перевиховувало засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного вико­нання законів, відвертало вчинення нових злочинів як засу­дженими, так і іншими особами, а також сприяло викоріню­ванню злочинності. Аналогічні завдання стоять і перед систе­мою норм, які регулюють виконання покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених (ст. 1 Положення). Виходячи із вказаних статей, нормативних актів перед установами і органами виконання покарань поставлені конкретні завдання.

Завдання виконання вироку суду відповідно до правил, встановлених кримінально-виконавчим та іншим законодав­ством. При цьому установи і органи виконують визначене у вироку суду покарання як сукупність каральних правообме-жень, в окремих видах покарання застосовуються заходи виправно-трудового впливу на засуджених. Однак даними функціями завдання виконання покарань не обмежуються.

Система установ і органів виконання покарань 31

Установи і органи, які виконують покарання, зобов'язані, на­приклад, добиватися виконання вироку в частині застосуван­ня примусових заходів медичного характеру (ст. 77 ВТК), стягнення матеріальних збитків, спричинених засудженим (ст. 72 ВТК).

Важливим завданням установ і органів виконання пока­рань є забезпечення процесу виправлення, створення умов для переоцінки життєвих орієнтирів, мотивів і цілей поведін­ки самими засудженими шляхом підвищення загальноосвіт­нього і культурного рівня засуджених, їх фізичного, психічно­го, правового і духовного розвитку, а також забезпечення цивілізованого рівня життєдіяльності засуджених у місцях позбавлення волі. Завдання виправлення засуджених пріори­тетне і найбільш складне в числі завдань, поставлених перед системою установ і органів виконання покарань.

По-перше, його вирішення не вичерпується застосуван­ням покарання як сукупності каральних обмежень. У деяких покараннях для вирішення цього завдання здійснюється спе­ціальний виховний процес — виправно-трудовий вплив, який базується на вивченні особи засудженого, психолого-педаго-гічному й іншому впливі на неї.

По-друге, оскільки виправлення засудженого — досить віддалений за часом результат, необхідні зусилля адміністра­ції для того, щоб прискорити внутрішній процес зміни особи засудженого.

По-третє, виправлення засуджених — найважливіше соці­альне завдання, яке стоїть перед системою установ і органів виконання покарань. Його розв'язання гарантує вирішення проблем спеціального попередження злочинів під час відбу­вання покарання, а також правослухняної поведінки грома­дянина після відбуття покарання.

Завдання спеціального попередження вважається викона­ним у тому випадку, коли засуджений позбавлений можли­вості вчинити новий злочин під час відбування покарання. Для цього засуджені до позбавлення волі ізолюються від сус­пільства, а окремі їх категорії — одна від другої. Організову­ється охорона і постійний нагляд за поведінкою засудженого в місцях позбавлення волі, змінюється їх правовий статус (на­приклад, вводиться цензура кореспонденції, догляд посилок, передач і бандеролей).

Контроль за поведінкою засуджених до виправних робіт на виробництві і в побуті з метою попередження нових зло-