3. Поняття постпенітенціарного впливу на осіб, звільнених з місць позбавлення волі, його правова природа

Постпенітенціарний вплив на осіб, звільнених з місць по­збавлення волі, є однією з стадій виправно-трудового проце­су. Постпенітенціарний вплив — система заходів, яка спря­мованих на:

• переконання засуджених в об'єктивній необхідності правомірної поведінки на волі та надання їм допомоги в по­ бутовому і трудовому влаштуванні;

• організацію контролю за їх поведінкою, аж до вжиття адміністративних і кримінально-правових заходів примусу з метою недопущення становлення їх на шлях скоєння пов­ торних злочинів.

Структура інституту постпенітенціарного впливу:

• підготовка засуджених до звільнення;

• надання цим особам допомоги в побутовому та трудо­ вому влаштуванні після звільнення;

• організація загального контролю за звільненими;

• вжиття крайніх заходів постпенітенціарного впливу — встановлення адміністративного нагляду.

Основні завдання постпенітенціарного впливу:

• організація і вжиття заходів, пов'язаних з підготовкою засуджених до звільнення;

• надання допомоги звільненим з питань обрання місця проживання і роботи, налагодження їх соціальних зв'язків;

• контроль за прибуванням звільнених до місця прожи­ вання та працевлаштування.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про зайнятість насе­лення" від 1 березня 1991 р. держава забезпечує додаткові га­рантії працездатним громадянам у працездатному віці, які по­требують соціального захисту і не здатні на рівних конкурува­ти на ринку праці. Особам, звільненим з установ, що виконують покарання, або таким, які за рішенням суду ліку­валися у лікувально-трудових профілакторіях, — шляхом створення додаткових робочих місць, спеціалізованих підпри­ємств, організації спеціальних програм навчання тощо. Для цього місцеві Ради народних депутатів бронюють на підпри­ємствах, в установах і організаціях до 5 відсотків загальної кількості робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Звільнення засуджених до позбавлення волі від покарання ... 255

В розвиток цього закону був виданий наказ МВС України та Міністерства праці України "Про порядок працевлашту­вання осіб, звільнених з установ виконання покарань" від 10 лю­того 1992 р. № 60/07. У ньому встановлено:

• порядок повернення звільнених на попереднє місце проживання та їх працевлаштування;

• направлення звільнених, як правило, в ту місцевість, де вони раніше проживали;

• організація загального контролю за постпенітенціар- ним впливом на осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Особлива увага приділяється інвалідам та неповнолітнім.

Згідно з вказаним наказом, установи, які виконують по­карання, направляють звільнених, як правило, тільки в ту місцевість, де вони проживали до відбуття покарання. При цьому адміністрація установи за три місяці до звільнення на­правляє повідомлення про мотиви обраного місця проживан­ня та набуту спеціальність у місцевий центр зайнятості та від­діл внутрішніх справ, за місцем знаходження яких має про­живати звільнена особа.

Відділ внутрішніх справ у 20-ти денний строк з моменту надходження повідомлення перевіряє можливість проживан­ня звільненого за передбаченою адресою і повідомляє про це районні (місцеві) центри зайнятості населення для своєчас­ного вирішення питання працевлаштування. За 20 днів до звільнення, на адресу районного (місцевого) відділу внутріш­ніх справ і відповідного центру зайнятості населення направ­ляються повідомлення про прибуття особи, яка звільняється.

У випадку, коли у засудженого виникли об'єктивні обста­вини, що не дозволяють йому виїхати у місцевість, де він про­живав, то адміністрація установи направляє повідомлення в ту місцевість, яку обрав засуджений. При цьому в повідом­ленні детально визначаються причини обраного місця про­живання. За відсутності можливості проживання за передба­ченим місцем або у випадках втрати соціальне корисних зв'язків, центри зайнятості населення разом з районним (мі­ським) відділом внутрішніх справ вирішують питання праце­влаштування звільнених осіб на підприємствах, які мають місця в гуртожитках або інший жилий фонд в рахунок квоти, встановленої місцевою Радою народних депутатів.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про зайнятість населен­ня" у разі відмови в прийомі на роботу громадян з числа за­значених категорій в межах встановленої квоти, з підпри­ємств, установ і організацій стягується штраф у розмірі серед-