214 Тема 13

їзду засудженого. Адміністрація установи роз'яснює засудже­ному про те, що йому треба з'явитися за довідкою до органу внутрішніх справ за місцем виїзду.

Коли засудженому було відмовлено у короткостроковому виїзді за межі місця позбавлення волі, про це виноситься мо­тивований висновок начальником установи, який оголо­шується засудженому і прилучається до його особової справи.

3. Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання у вигяді позбавлення волі

Кримінальна відповідальність за ухилення від відбування покарання засудженого, якому дозволено короткостроковий виїзд за межі місця позбавлення волі, настає відповідно до ст. 183^і КК, яка передбачає позбавлення волі на строк до одного року.

Об'єктивну сторону злочину становить факт ухилення особи, якій на підставі ст. 39^і ВТК надано право коротко­строкового виїзду за межі місць позбавлення волі. Ухилен­ня—це неповернення або несвоєчасне повернення без по­важних причин засудженого до місця позбавлення волі.

Злочин є закінченим з моменту, коли прострочено термін повернення засудженого. Він має триваючий характер і вва­жається припиненим з моменту явки з повинною або затри­мання особи, яка не повертається до ВТУ. Незначне за часом запізнення не тягне відповідальності на підставі ч. 2 ст. 7 КК.

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується пря­мим умислом: особа усвідомлює, що вона повинна у встанов­лений строк повернутися до місця позбавлення волі, але не бажає цього робити. При цьому особа переслідує мету взагалі або на деякий час ухилитися від відбування покарання. Не­обережні дії, які призвели до несвоєчасного повернення до ВТУ, кримінальної відповідальності не тягнуть. Відсутній склад злочину і в тих випадках, коли несвоєчасне повернення було викликане поважними причинами: тяжкою хворобою, непереборною силою (повінь, припинення руху транспорту тощо).

Суб'єкт злочину — особа, яка досягла 16-ти років і відбу­ває покарання у ВТУ та отримала на законній підставі дозвіл на короткостроковий виїзд за межі місць позбавлення волі.

Короткострокові виїзди засуджених за межі місць позбавлення волі

215

Відповідальність за цей злочин несуть також засуджені до відбування позбавлення волі у виправно-трудових колоніях загального режиму, які відповідно до ст. 24 ВТК за їх згодою залишені у слідчому ізоляторі чи тюрмі для роботи по госпо­дарському обслуговуванню.

Література

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верхов­ ної Ради України 28 червня 1996 р. Розділ 2.

2. Виправно-трудовий кодекс України. — К., 1997. — Ст. 39^і.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодек­ су України. - К., Юрінком. — 1998. — Ст. 183, 183^і.

4. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации й Минимальньїе стандартньїе правила обращения с заключенньгми / Под общей редак- цией П. Г. Мищенкова. — М., 1997.

Тема 14. Виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі

1. Поняття і сутність виправних робіт без позбавлення волі

2. Організація виконання покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі

3. Порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних із застосуванням заходів виправно-трудового впливу

Виконання кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі 217

1. Поняття і сутність виправних робіт без позбавлення волі

Виправні роботи без позбавлення волі як вид криміналь­ного покарання застосовувавались досить давно. З часом змі­нювалася назва (обов'язкові, суспільні, примусові, виправно-трудові, виправні роботи), відпадали або виникали деякі правообмеження, але основні риси лишалися незмінними. Зумовлено це тим, що, з одного боку, виправні роботи воло­діють достатньо сильним карним змістом і, таким чином, мо­жуть застосовуватися в якості засобу впливу на осіб, які ско­їли різноманітні злочини, що не представляють великої сус­пільної небезпеки, а з іншого, — їх застосування не викликає тих негативних наслідків, які тягне за собою позбавлення во­лі. Сукупність правообмежень, які повинен нести засуджений до виправних робіт, обумовлена кримінальним та виправно-трудовим законодавством, а також деякими нормативними актами, що регулюють відносини у сфері праці.

Виправні роботи передбачені у санкціях більш як 160 ста­тей Кримінального кодексу України. Основним елементом цього виду покарання є утримання частини заробітку засуд­женого на користь держави в розмірі, який встановлений ви­роком суду, але не більше 20 відсотків, що проводиться за місцем роботи засудженого в строки, визначені вироком суду (від 2-х місяців — до 2-х років).

Особи, засуджені до виправних робіт без позбавлення во­лі, користуються правами та обов'язками, передбаченими для громадян України з обмеженнями, що випливають із кримі­нально-виконавчого законодавства, вироку суду та режиму відбування покарання. Правообмеження визначаються режи­мом відбування покарання, в якому виражається сутність і зміст покарання. Хоча при виконанні такого виду покарання, як виправні роботи в законодавстві не застосовується термін "режим", доцільно мати його на увазі, оскільки режим вклю­чає в себе порядок і умови виконання покарання. Головними засобами виправлення, окрім режиму, є:

• суспільне корисна праця;

• загальноосвітнє навчання;

• професійно-технічна підготовка.

При призначенні виправних робіт за місцем роботи за­суджений продовжує працювати на тій же посаді, що і до засудження.