160 Тема 10

2. Режим позбавлення волі, його поняття і зміст

Теоретична і практична розробка питання конкретизації кримінально-правової кари тісно пов'язана з дослідженням змісту кримінального покарання. Більшість вчених-юристів, коли вони говорять про покарання, вважає, що в його змісті нічого, крім кари, не може бути. Покарання неминуче спри­чиняє страждання тій особі, до якої воно застосоване. Ця властивість є необхідною ознакою покарання, робить його карою. При цьому зміст покарання, тобто кара, виражена в режимі, а останній регулюється нормами кримінального і кримінально-виконавчого права.

Одним із завдань кримінального законодавства є встанов­лення сутності покарання як певного соціального явища, а також конкретного змісту виду покарання, яке належить за­стосовувати до осіб, які вчинили злочини. В свою чергу, кри­мінально-виконавче законодавство конкретизує зміст цих по­карань, наповнює їх новими елементами, які характеризують порядок і умови відбування покарання.

При цьому заслуговує уваги концепція, згідно з якою до змісту покарання взагалі або його конкретного виду входить певний комплекс правообмежень, які в своїй основі закріпле­ні в нормах кримінального права, а детально — в нормах кри-мінально-виконавчого права. Аналіз останніх показує, що во­ни, як правило, відносяться до норм режиму відбування по­карання.

У юридичній літературі є точка зору, згідно з якою норми режиму, що мають каральний характер, входять до змісту по­карання, а решта норм вказують на режим як на один з ос­новних засобів виправлення засуджених. Дослідження норм, які відносяться до режиму відбування покарання, показує, що їх можна розділити на чотири групи:

• норми, які встановлюють права і обов'язки засуджених;

• норми, які визначають межу ізоляції й інших правооб­ межень засуджених;

• норми, які регламентують або так чи інакше впливають на побут засуджених;

• норми, які обмежують конституційні й цивільні права засуджених.

Отже, можна стверджувати, що норми, які регламентують режим відбування покарання, визначають зміст кримінально­го покарання, тобто конкретизують кару. Цілком очевидно, що конкретизація кари повинна мати на меті не лише спри-

Зміст покарання у вигляді позбавлення волі ... 161

чинення засудженому певних позбавлень й обмежень фізич­ного, майнового, морального й іншого характеру, але і здій­снювати позитивний вплив на суспільну думку з точки зору практичного втілення в життя окремих положень криміналь-но-виконавчої політики, а також мати виховне значення для засудженого.

На наш погляд, питання режиму позбавлення волі — одне з найважливіших в кримінально-виконавчому праві. Термін "режим" часто зустрічається в нормах чинного кримінально­го і кримінально-виконавчого законодавства. Він увійшов у практику роботи УВП і вживається в двоякому розумінні: 1) як сукупність правил, що визначають порядок виконання покарання адміністрацією УВП; 2) як сукупність правил, що визначають порядок відбування покарання засудженими до позбавлення волі.

В законі поняття режиму не визначене, а сам термін "ре­жим" в законодавчих актах застосовується в різних значен­нях: як один із основних засобів виправлення засудженого (ст. 7 ВТК); ст. 28 ВТК вказує на основні вимоги режиму в місцях позбавлення волі. Таке неоднозначне вживання зако­нодавцем даного терміну вимагає з'ясування його змісту.

В загальному значенні слово режим — це установлений розпорядок життя (роботи, харчування, відпочинку і т. ін.) або сукупність правил, норм для досягнення якоїсь мети. Ко­ли ж мова йде про режим засудженого до позбавлення волі, то цей термін вживається у спеціальному, пенітенціарному значенні — як розпорядок життя людини, яка відбуває пока­рання в місцях позбавлення волі. В цьому випадку режим визначає специфіку умов, які привнесені в життя засуджених кримінальним покаранням і притаманним йому комплексом правообмежень.

Поміщення осіб, які вчинили злочини, в місця позбав­лення волі ставить потребу врегулювання правом їх способу життя, в тому числі й такого, який на волі регулюється просто нормами загальнолюдської моралі. Це особливо важливо то­му, що різні елементи покарання (кари) навмисне спрямовані на спричинення засудженому страждань, переживань (ізоля­ція від суспільства, тримання під вартою, обмеження в поба­ченнях тощо). Тому при визначенні юридичної природи ре­жиму відбування покарання у вигляді позбавлення волі по­трібно виходити насамперед з того, що це правовий інститут, який регламентує спосіб життя засудженого в УВП. І сьогод­ні, в нормах кримінально-виконавчого права закріплено, що

11 - 1699

162 Тема 10

засуджені зобов'язані проживати в спеціально обладнаних установах під вартою і цілодобовим наглядом, дотримуватися суворих правил поведінки і розпорядку дня. Вони підлягають обшуку і догляду, в установленому порядку ведуть листуван­ня, дістають побачення з рідними тощо.

Тому всю сукупність правил, які визначають порядок від­бування покарання, і слід вважати режимом відбування пока­рання. Разом з тим, можна дати і таке поняття режиму: це спеціальний правовий порядок виконання покарання адмі­ністрацією УВП.

В літературі найбільш розповсюдженими є три точки зору на поняття режиму. Він визначається як порядок діяльності УВП; як регламентування порядку тримання засуджених в УВП; як урегульований нормами кримінально-виконавчого права порядок виконання і відбування покарання. Представ­ники останньої точки зору характеризують поняття режиму неоднаково: як порядок реалізації позбавлення волі; сукуп­ність правил поведінки засуджених; порядок, що установле­ний при відбуванні покарання; порядок тримання засудже­них; сукупність правил, що регулюють обсяг обмежень, вста­новлених для засуджених, і порядок їх реалізації.

На наш погляд, режим позбавлення волі складається з двох частин: 1) правил, які виражають правообмеження (ка­ру) і тому відносяться до змісту покарання; 2) правил особис­тої поведінки в жилому приміщенні, побуті, стосовно інших осіб (розпорядок дня, заборона лежати одягненим у ліжку і т. ін.), що входять до системи заходів виправного впливу, які не містять в собі елементів кари.

Звідси — можна зробити висновок, що режим позбавлення волі — це встановлена нормами кримінально-виконавчого права система правообмежень і спеціальних правил поведін­ки засуджених під час відбування покарання, метою якої є виправлення засуджених.

До системи правообмежень відносяться:

• перебування протягом строку покарання в спеціальній установі закритого типу (ізоляція засудженого в УВП);

• постійний нагляд (контроль);

• цензура кореспонденції, догляд посилок (передач) і бандеролей;

• обмеження листування;

• позбавлення права зберігати і використовувати гроші та цінні папери.

Зміст покарання у вигляді позбавлення волі ... 163

До системи спеціальних правил належать:

• носіння засудженими одягу встановленого зразка;

• суворо регламентований розпорядок дня;

— правила поведінки в побуті, стосовно адміністрації установи;

• правила користування заробітком (придбання продук­ тів харчування і предметів першої потреби, відправлення гро­ шових переказів і т. ін.);

• правила зв'язків із зовнішнім світом (отримання поси­ лок, передач, бандеролей, юридична допомога, побачення і т. ін.)-

Ці два елементи змісту режиму мають неоднакову правову природу і призначення. Правообмеження встановлюються тільки законом, а спеціальні правила поведінки у своїй біль­шості — підзаконними нормативними актами (Правила внут­рішнього розпорядку ВТУ, накази МВС). Якщо система правообмежень має своїм призначенням виразити зміст пока­рання, тобто кару, то в системі спеціальних правил закладе­ний виховний потенціал режиму. Іншими словами, норми ре­жиму, які містять у собі елементи кари, становлять режим ка­ральний, а норми, які не містять елементів кари, відносяться до виховного впливу на засуджених.