14 Тема 1

Більш предметний аналіз фактичних відносин, які склада­ються при виконанні вказаних покарань, свідчить, що в пов­ному обсязі заходи виправно-трудового впливу застосовують­ся лише при виконанні покарання у вигляді позбавлення волі. В своєрідній формі ці заходи застосовуються при відбуванні покарання в дисциплінарному батальйоні, де вони поєдну­ються з військовим навчанням і вихованням. Стосовно ви­правних робіт, у ст. 98 ВТК вказується лише, що виправлення осіб, які відбувають даний вид покарання, здійснюється на ос­нові участі в суспільне корисній праці, а виховна робота про­водиться трудовим колективом. У зв'язку з цим можна зроби­ти висновок: при виконанні виправних робіт здійснюється не виправно-трудовий вплив, а виховна робота у звичайних фор­мах з урахуванням особи вихованців.

До предмету кримінально-виконавчого права ч. 2 ст. 2 ВТК відносить також регламентацію діяльності установ і ор­ганів виконання покарання. Найповніше Виправно-трудовий кодекс України регулює порядок діяльності виправно-трудо­вих установ, на які покладено виконання позбавлення волі. Порядок діяльності інспекцій виправних робіт, які виконують виправні роботи, визначається розділом VI Виправно-трудо­вого кодексу України. Діяльність інших органів, які викону­ють покарання, не пов'язані із застосуванням заходів виправ­но-трудового впливу, регулюється Положенням про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не прв'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Поря­док діяльності командування дисциплінарного батальйону регулюється Положенням про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для такого висновку: до предмету кримінально-виконавчого права від­носиться регулювання діяльності адміністрації підприємств, організацій, на яких працюють засуджені. Так, ст. 100 ВТК детально регламентує діяльність адміністрації підприємств, установ і організацій за місцем відбування засудженими ви­правних робіт без позбавлення волі, зокрема контроль за їх поведінкою на виробництві і в побуті, а також проведення з ними виховної роботи. Положенням про порядок і умови ви­конання покарання, не пов'язаних із заходами виправно-тру­дового впливу на засуджених, на адміністрацію підприємств, установ і організацій покладається низка обов'язків щодо за­безпечення виконання конкретного покарання (статті 6, 17 ВТК).

Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 15

До предмету кримінально-виконавчого права відноситься регулювання порядку діяльності громадськості по виправлен­ню і перевихованню засуджених (статті 122—126 ВТК).

Низка норм кримінально-виконавчого законодавства ре­гулює діяльність адміністрації виправно-трудових установ щодо громадян/які перебувають на території цих установ, а також встановлює правила поведінки цих осіб. Такі випадки передбачені стосовно адвокатів (ст. 40 ВТК), осіб, які працю­ють на виробничих об'єктах, де використовується праця засу­джених (ст. 48 ВТК).

« Таким чином, предметом кримінально-виконавчого права є відносини, що виникають при виконанні (відбуванні) всіх видів кримінального покарання, при застосуванні до засудже­них заходів виправно-трудового впливу, які притаманні від­повідним видам покарання; відносини, що виникають між установами і органами, які виконують вироки до різних видів покарань, і'засудженими;'відносини, що виникають у зв'язку з участю громадськості і трудових колективів у виправленні засуджених; відносини, що виникають між адміністрацією підприємств, установ і організацій та засудженими, які на них працюють, з приводу виконання покарання; відносини, що виникають між установами і органами виконання покарання і окремими громадянами з приводу виконання певних видів покарання. •

Самостійність галузі права характеризується наявністю власного методу правового регулюванняХуспільних відносин, що входять до її предмету. Хоча ця ознака — допоміжна, все ж вона впливає на характер суспільних відносин, що виника­ють між суб'єктами, а також на співвідношення їх прав і обов'язків. Оскільки покарання є формою державного при­мусу, його виконання визначає характер основного методу правового регулювання — імперативний, який передбачає не­рівність субєкгів правовідносин. Однак це не виключає засто­сування й інших методів правового регулювання — диспози­тивного, заохочувального тощо.

В якості ознаки самостійності галузі права в теорії права вказується на наявність особливої системи правових норм, які прийняті для регулювання певного виду суспільних відно­син. До системи норм кримінально-виконавчого права вхо­дять норми Виправно-трудового кодексу, а також Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засу­джених, прийнятого на підставі ч. 4 ст. 2 ВТК.