100 Тема 6

як громадські вихователі, обираються загальними зборами трудового колективу або громадської організації, чи зборами мешканців будинку за місцем проживання.

Громадськими вихователями можуть бути особи, які мають відповідну підготовку, життєвий досвід або досвід ро­боти з дітьми, а також ті, які за своїми діловими і моральними якостями здатні виконувати покладені на них обов'язки. Список обраних осіб передається до служби у справах непов­нолітніх, яка вирішує питання передачі неповнолітнього під нагляд громадського вихователя, а також здійснює керівницт­во і контроль за його роботою.

Здійснюючи свою діяльність, громадський вихователь зо­бов'язаний надавати допомогу батькам або особам, які їх за­міняють, у вихованні неповнолітнього, спостерігати за нав­чальним процесом, а також сприяти всебічному розвитку особистості неповнолітнього. Для виконання своїх обов'язків громадський вихователь має право: а) відвідувати неповноліт­нього за місцем проживання, навчання або роботи, надавати необхідні поради; б) звертати увагу батьків на погане вико­нання ними батьківських обов'язків, роз'яснювати відпові­дальність за виховання і поведінку неповнолітнього; в) вказу­вати адміністрації за місцем роботи, навчання або проживан­ня на недоліки у виховній роботі з неповнолітнім.

Допомогу громадському вихователю надають громадські організації за місцем навчання, роботи або проживання не­повнолітнього, орган внутрішніх справ, а також представни­ки громадськості, що працюють серед неповнолітніх.

Свою діяльність громадський вихователь завершує за рі­шенням служби у справах неповнолітніх у зв'язку з виправ­ленням неповнолітнього або досягненням ним 18 років, а та­кож у разі заміни одного громадського вихователя іншим. Постійно діючими дорадчими органами, які створюються як при органах управління, так і безпосередньо в установах виконання покарання, є методичні ради. Головним їх завдан­ням є вироблення рекомендацій щодо вдосконалення прак­тики застосування основних засобів виправлення і переви­ховання засуджених та організації діяльності установи. Мето­дичні ради створюються з числа найбільш досвідчених працівників системи виконання покарання, а також вчених, юристів, педагогів, психологів. Головою ради при установі є начальник установи, при управлінні (відділі) — начальник управління (відділу) виконання покарання.

Участь громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи 101

В установах виконання покарання при начальникові заго­ну створюється рада сприяння загонові. Як позаштатне та по­стійно діюче формування, рада покликана надавати допомогу начальнику загону в організації і проведенні індивідуально-виховної та соціальної роботи серед засуджених. До її складу входять начальник загону (голова) та найбільш підготовлені до цієї роботи співробітники установи, які за своїми функці­ями постійно спілкуються із засудженими загону. Свою діяль­ність рада сприяння здійснює на підставі плану, а її рішення носять рекомендаційний характер.

Важливим засобом підвищення ефективності роботи ви­правно-трудової установи є участь у її діяльності родичів за­суджених. За їх участю проводяться бесіди, лекції, виступи по радіо тощо. Заслуговує на увагу досвід використання родичів у зборі інформації щодо особи засудженого, створенні його соціально-психологічного "портрету". При установах можуть утворюватися збори родичів, які діють у межах загону.

До участі в роботі установ і органів, що виконують пока­рання, можуть залучатися відомі люди. Основною формою такої участі є виступи перед засудженими, творчі вечори, бе­сіди. Крім того, на громадських засадах юридичну допомогу засудженим надають працівники суду, прокуратури, адвокати.

Останнім часом пенітенціарна система стала більш від­критою для суспільства. Так, сьогодні в роботі установ і орга­нів виконання покарання беруть участь релігійні організації різних конфесій. Закон України "Про свободу совісті та релі­гійних організацій" визначає, що в місцях попереднього ув'язнення і відбування покарання на прохання громадян, які в них перебувають, або за ініціативою релігійних організацій проводяться богослужіння та релігійні обряди. Крім того, в ст. 23 цього закону передбачене право релігійних організацій здійснювати добродійну діяльність і милосердя як самостій­но, так і через громадські фонди. Разом з тим, це лише не­значна частина потенційних можливостей цих організацій. Поза увагою законодавця лишилося питання релігійного ви­ховання як ефективного засобу формування духовності осо­бистості.

Важливе значення для діяльності кримінально-виконав­чих установ має відродження традицій благодійництва, які розвинулися в Україні з організацією Товариства піклування про тюрми. Приклад з історії свідчить, що до Одеського комітету піклувального Товариства про тюрми протягом 1829 року поступило 1590 р. 14 к. З них пожертвування на ко-

102