Тема 6. Участь громадськості в діяльності уаанов кримінально-виконавчої сиаеми .

1. Соціально-правові засади

участі громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи

2. Особливості участі спостережних комісій

і служб у справах неповнолітніх в діяльноаі уаанов кримінально-виконавчої системи

3. Традиційні форми участі громадськості

в діяльності уаанов і органів, що виконують покарання

Участь громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи 89

1. Соціально-правові засади участі громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи

Виходячи з положень ст. 1 Конституції, Україна обрала модель демократичної правової держави, яка вимагає активної діяльності своїх громадян в усіх сферах суспільного жит­тя, в тому числі у сфері виконання покарання. В зв'язку з цим одне з важливих місць у теорії і практиці юридичної науки займає проблема участі громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи.

Сьогодні державна і суспільна думка ще не мають адекватного уявлення щодо соціально-правової природи участі інститутів громадянського суспільства в діяльності установ кри­мінально-виконавчої системи. В нашій державі громадянське суспільство на певний час випало з системи суспільного жит­тя, а тепер повертається на старі позиції.

Участь громадського суспільства в сфері виконання пока­рань пов'язана з певною провиною. Завдяки непередбачливій байдужості суспільства до своїх індивідів і безпорадності вла­ди, щорічно наближаються до злочинної діяльності все нові й нові громадяни. Скоєний злочин завершує тривалий процес соціальної та моральної деградації особистості під впливом негативних соціальних умов. Таким чином, оскільки суспіль­ство певною мірою несе моральну відповідальність за те, що людина стала на шлях злочину, то саме воно зобов'язано до­класти максимум зусиль для її ресоціалізації.

Іншою соціальною детермінантою участі суспільства в ді­яльності кримінально-виконавчої системи може виступати те, що покарання у вигляді позбавлення волі має певні про­тиріччя, які негативно впливають на процес ресоціалізації за­суджених і не можуть бути виправлені адміністративними за­ходами. Ці протиріччя пов'язані з ізоляцією засудженого від соціального середовища. "Маючи перед собою завдання мак­симально пристосовувати людину до життя в суспільстві, її ві­докремлюють від цього ж суспільства; бажаючи замінити в свідомості людини погані уявлення і звички на правильні, її поміщають у середовище, де небезпека "зараження" негатив­ними поглядами і рисами найбільша; намагаючись привчити людину до соціально-корисної активної поведінки, її трима­ють в умовах суворої регламентації". Держава не спроможна вирішити це протиріччя, оскільки сама певною мірою ство­рює дані проблеми. Єдиним виходом може бути активна ді­яльність інститутів громадянського суспільства.

90 Тема 6

Участь суспільства в діяльності кримінально-виконавчої системи обумовлена правосуб'єктністю його інститутів. Пра­вовою основою діяльності інститутів фомадянського суспіль­ства можуть виступати документи ООН та Ради Європи, а та­кож Конституція України, закони України "Про об'єднання громадян", "Про місцеве самоврядування", Виправно-трудо­вий кодекс та інші. Наприклад, Мінімальні стандартні прави­ла поводження з в'язнями передбачають неохідність залучен­ня громадських організацій до співробітництва з персоналом закладів з метою повернення в'язнів до життя в суспільстві (Правило 61).

Переходячи до норм національного законодавства, зазна­чимо, що Виправно-трудовий кодекс України морально за­старів, і в ньому вживається термін "громадськість", що, на наш погляд, не відповідає сучасним соціально-правовим ко­ординатам, визначеним Конституцією України. Разом з тим, він закріплений нормами права і тому вимагає використання.

Стаття 9 ВТК визначає, що у виправленні та перевихован­ні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, які виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, бере участь громадськість.

Участь громадськості в діяльності установ і органів, що виконують покарання, може здійснюватися в напрямках:

• вплив на формування політики держави в сфері вико­ нання покарання;

• участь у роботі по ресоціалізації засуджених;

• здійснення громадського контролю.

За часів існування тоталітарної системи політика в сфері виконання покарань народжувалася в кулуарах державної влади. Держава виступала єдиним монопольним суб'єктом формування і реалізації цієї політики. В результаті на перший план ставилися її інтереси, а інтереси засудженого і суспіль­ства підпорядковувалися інтересам бюрократичного апарату.

Процес формування політики демократичної правової держави в сфері виконання покарань передбачає активну участь громадськості. Це забезпечує доступ усім громадянам до участі у державних справах і сприяє відображенню інтере­сів всіх субєктів суспільного життя у цій сфері. Крім того, громадськість запобігає такій діяльності держави, внаслідок якої інтереси індивіда і суспільства в виправленні засуджених підмінюються інтересами певної групи людей.

Участь громадськості в діяльності установ кримінально-виконавчої системи 91

Особливо важливу роль відіграє громадськість у ресоціалі-зації засуджених. По-перше, це обумовлено тим, що гро­мадськість володіє таким "інструментарієм" соціальної корек­ції особистості, яким не володіють державні органи. По-друге, громадськість може сприяти соціально-педагогічному забез­печенню процесу ресоціалізації, який охоплює моральну, психологічну, практичну підготовку до життя в суспільстві, оволодіння новими соціальними ролями, формування право-слухняної поведінки.

Участь громадськості в ресоціалізації засуджених прояв­ляється в проведенні з ними індивідуальної виховної роботи, а також різного роду виховних заходів. Крім того, громадсь­кість бере участь у вирішенні певного кола питань, пов'яза­них з процесом виконання покарання, а саме: переведення засуджених з виховно-трудової колонії у виправно-трудову (статті 26, 35, 46, 47, 71 ВТК), залишення у виховно-трудових колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку (ст. 27 ВТК), надання дозволу жінкам, засудженим до позбав­лення волі, проживати поза колонією (ст. 35 ВТК), переве­дення засуджених, які твердо стали на шлях виправлення або злісно порушують вимоги режиму, в інші виправно-трудові установи (статті 46, 47 ВТК), переведення у виправно-трудову колонію особливого режиму з приміщень камерного типу в звичайні житлові приміщення (ч. З ст. 71 ВТК), переведення засуджених, яких тримають у виправно-трудових колоніях за­гального, посиленого і суворого режиму, або в звичайних житлових приміщеннях колонії особливого режиму, в примі­щення камерного типу і переведення засуджених, яких три­мають у колонії особливого режиму — в одиночні камери в тій же колонії (ч. 7 ст. 71 ВТК), вирішення питання умовно-дострокового звільнення (ч. З ст. 52 КК), а також за клопо­танням громадської організації чи трудового колективу суд може направити засудженого до виправних робіт без позбав­лення волі для відбування покарання в інші місця чи заміни­ти позбавленням волі (ст. ЗО КК).

На законодавчому рівні за громадськістю закріплена мож­ливість здійснювати контроль як засіб дотримання прав і сво­бод людини. В 'процесі здійснення контролюючих функцій суб'єкти громадськості мають право отримувати від адмініст­рації необхідні документи, приймати і розглядати скарги, зая­ви і пропозиції засуджених, заслуховувати звіти керівників відповідних установ. Громадський контроль потрібний не ли­ше для того, щоб попередити зловживання з боку адміністра-

92 Тема 6

ції і захистити права засуджених. Ефективний контроль з бо­ку громадськості за процесом ресоціалізації може попередити повернення в суспільство ще соціальне небезпечної особи, наприклад, за умовно-дострокового звільнення. Постійний громадський контроль робить систему виконання покарань прозорою для суспільства. Це дає можливість ефективно ви­користовувати потенційні можливості усіх суспільних інсти­тутів для ресоціалізації засуджених.

Виходячи з положень законодавства, суб'єктами гро­мадськості, які беруть участь у діяльності установ криміналь­но-виконавчої системи, слід вважати: політичні партії, гро­мадські організації, спілки, асоціації, клуби, релігійні органі­зації, трудові колективи, благодійні фонди, окремих індивідів.

На наш погляд, неправомірно розглядати діяльність само­діяльних організацій засуджених як участь громадськості в ді­яльності установ і органів, що виконують покарання. По-пер­ше, ці організації, як сказано в ст. 57 ВТК, працюють під ке­рівництвом адміністрації. По-друге, створення самодіяльних організацій засуджених потрібно розглядати як засіб їх ви­правлення, тоді як участь громадськості в діяльності установ і органів, які виконують покарання, варто оцінювати як по­ступовий перехід певних функцій держави до недержавних суспільних інститутів.