10 Тема 1

На формування стратегії політики в галузі виконання по­карання справляє вплив динаміка і структура злочинності. При стабільному рівні злочинності чи при його зниженні по­літика в цій сфері, як правило, гуманніша. Разом з тим зрос­тання кількості злочинів, особливо тяжких, стимулює жорст­кіші політичні й правові рішення.

Міжнародні акти про права людини, поводження із засу­дженими також впливають на політику держави в сфері вико­нання покарання. Це випливає насамперед з п. 1 ст. 9 Кон­ституції України, відповідно до якого "чинні міжнародні до­говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства Ук­раїни".

Україна, як правонаступниця СРСР, відповідно до Віден­ської угоди (1989 р.) зобов'язана привести своє законодавство згідно з міжнародними угодами про захист прав людини, в тому числі і в сфері боротьби зі злочинністю. Відповідно до цих угод держави-учасниці повинні забезпечувати, щоб з усі­ма особами, які утримуються під вартою чи в ув'язненні, по­водилися гуманно, з повагою до гідності, властивій людській особистості.

Значимість сформульованих у міжнародних угодах прин­ципів і загальних положень про захист прав людини і пово­дження із засудженими для формування цілей і принципів політики в сфері виконання покарання визначається тим, що вони носять міждержавний характер, стабільні, не підлягають впливу соціальної і політичної кон'юнктури, що складається в конкретній державі, не залежать від ідеологічних і криміно­логічних факторів, а тому є чітким орієнтиром для розвитку політики, законодавства та правозастосувальної діяльності в сфері виконання покарання.

Суб'єктами формування і розвитку політики в сфері ви­конання покарання є Верховна Рада України (визначення за­сад внутрішньої політики, прийняття законів, у тому числі кримінальних і кримінально-виконавчих, актів амністії то­що), Президент України (питання помилування засуджених і т. ін.), Кабінет Міністрів України (прийняття постанов сто­совно здійснення внутрішньої політики держави).

Політика в сфері виконання покарання реалізується в різ­них формах і насамперед — у кримінально-виконавчому за­конодавстві. Сьогодні вона закріплена у Виправно-трудовому кодексі, Положенні про порядок і умови виконання кримі­нальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно-тру-

Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 11

дового впливу на засуджених, а також у підзаконних актах — Указах Президента України (про порядок здійснення помилу­вання); постановах Кабінету Міністрів України з питань, пов'язаних із виконанням покарання (харчування засудже­них, їх медичне і побутове забезпечення); нормативних актах МВС (рішеннях колегії, наказах тощо).

2. Поняття кримінально-виконавчого права

і його місце в системі права. Предмет науки, система та основні принципи

Нині здійснюється трансформація виправно-трудового права у кримінально-виконавче. Поняття "виправно-трудове право" стало застосовуватися із середини 20-х років. До того воно включалося у зміст поняття "пенітенціарна чи виправ­но-трудова політика", під якою розумілася сукупність заходів щодо виправлення та перевиховання засуджених, до яких від­носилося і прийняття відповідних юридичних норм.

Прийняття в 1925, р. Виправно-трудового кодексу Украї­ни, практика застосування його норм засвідчили фактичне іс­нування виправно-трудового права. В 1931 р. в Україні був підготовлений новий проект Виправно-трудового кодексу, однак остаточно він не був прийнятий. Із середини 30-х років у зв'язку з масовими репресіями та грубими порушеннями за­конності в сфері кримінальної відповідальності та її реалізації норми Виправно-трудового кодексу (1925 р.) фактично підмі­нялися відомчими нормативними актами. Хоча на нього й робилися посилання, він був формальним. Іншими слова­ми — виправно-трудове право перестало існувати.

Такий стан зберігався до 50-х років. Відновлення, а фак­тично, друге народження виправно-трудового права відбуло­ся в силу принципових політичних рішень 1954—1956 років. Дістали розвиток нові положення виправно-трудової політи­ки, відновилося правове регулювання виконання покарання, насамперед у вигляді позбавлення волі. Спочатку на рівні Положення, яке було затверджене урядом України в 1961 р., а потім — Виправно-трудовим кодексом України, який був прийнятий 23 грудня 1970 р. і вступив у силу з 1 червня 1971 р. Цей законодавчий нормативний акт з відповідними змінами і доповненнями діє, як підкреслювалося вище, і сьогодні. Виправно-трудовий кодекс України фактично регу-