36 Тема 2

печними рецидивістами; жінки, яким покарання у вигляді смертної кари замінено позбавленням волі в порядку поми­лування;

— колонії загального режиму — всі інші категорії засу­джених.

В тюрмах відбувають покарання особи, засуджені до по­збавлення волі у вигляді тюремного ув'язнення, особливо не­безпечні рецидивісти; особи, які досягли 18-ти річного віку і вчинили особливо небезпечні злочини проти держави; особи, які досягли 18-ти річного віку і вчинили інші тяжкі злочини та засуджені за них до позбавлення волі на строк більше 5 років.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбува­ють покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбу­вали покарання у вигляді позбавлення волі, а також переве­дені з виховно-трудових колоній загального режиму за злісні порушення вимог режиму.

Виправно-трудова колонія є основним видом ВТУ. Вона має ряд переваг перед іншими установами, що виконують покарання у вигляді позбавлення волі, наприклад, тюрмою. По-перше, для виправно-трудових колоній характерне засто­сування заходів виправно-трудового впливу в повному обсязі, на відміну від тюрми, де залучення засуджених до праці, навчання стимулюється необхідністю більш суворої ізоляції засуджених. По-друге, в організаційному плані виправно-тру­дова колонія побудована за принципом загонів: засуджені об'єднані в загони, що розміщуються в звичайних житлових приміщеннях (гуртожитках); виховна робота із засудженими орієнтована в основному на застосування колективних мето­дів впливу на особу. В тюрмах, а також відносно частини за­суджених в колоніях особливого режиму, забезпечується покамерне тримання засуджених, що визначає специфіку ор­ганізаційної побудови цих виправно-трудових колоній, фор­ми і методи виховної роботи із засудженими.

Залежно від стану здоров'я засуджених в системі ВТУ утворюються спеціалізовані установи (колонії-лікарні), а для лікування і тримання інфекційно-хворих засуджених — ви­правно-трудові колонії на лікувальних правах. Режим відбу­вання покарання в цих установах, залучення засуджених до праці мають свої особливості, що залежать від потреби прове­дення лікувально-профілактичної і санітарно-протиепідеміч­ної роботи із засудженими. Існування таких установ є при-

Система установ і органів виконання покарань 37

кладом турботи держави про здоров'я засуджених і про реаль­ну дію принципу гуманізму в кримінально-виконавчому зако­нодавстві.

3. Взаємодія установ і органів виконання покарань з іншими державними органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю

Діяльність суду, державних органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, установ і органів виконання покарань нероз­ривно зв'язана між собою. Цей взаємозв'язок, незважаючи на різноманітність правових підстав, форм і методів 'їх діяльнос­ті, обумовлюється покладеними на них завданнями боротьби зі злочинністю. Успішна робота кожного із вказаних держав­них органів — необхідна передумова ефективного виконання завдань іншими ланками цієї системи. Вони повинні взаємо­діяти на всіх етапах боротьби зі злочинністю і, зокрема, у разі виконання покарання.

Характер взаємодії з кожним із них має свою специфіку. Вона обумовлюється загальним рівнем економічного і полі­тичного розвитку супільства, особливостями того чи іншого етапу боротьби зі злочинністю, місцем і роллю даного органу в боротьбі з нею, їх правовою регламентацією і умовами ді­яльності, специфікою покладених на них завдань.

Взаємодія установ і органів виконання покарань з органами слідства

Розслідування злочинів, виявлення винних осіб і вико­нання кримінального покарання являють, на перший погляд, два малопов'язаних етапи боротьби зі злочинністю. Однак, у практичній діяльності органи дізнання і слідства, установи і органи виконання покарань (УВП) тісно пов'язані між собою і активно сприяють один одному у виконанні ними своїх завдань.

На органи слідства законодавством покладено не тільки розкриття злочинів, але й встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, а також вжиття заходів по усуненню таких причин і умов. Це положення має принципове значен­ня для попередження злочинів, зокрема для виявлення та

38 Тема 2

усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів особами, які відбувають покарання. Розслідуючи злочини, слідчий може виявити недоліки в діяльності УВП, внести припис про їх усунення. Приписи слідчого на адресу началь­ника УВП сприяють покращанню роботи установи, зміцнен­ню дисциплши серед засуджених, підвищенню якості вихов­ного процесу.

Органи слідства надають допомогу установам і органам виконання покарань у вивченні особи засуджених. Особливо це значимо для організації виховної роботи з неповнолітніми засудженими. Дані, що містяться в особовій справі засудже­ного при надходженні його до виховно-трудової колонії, міс­тять недостатньо інформації. В справі є копія вироку, анкета заарештованого і деякі інші дані. В ній відсутні такі'відомості, що їх часто встановлює слідчий, і які потрібні для вихователя: щодо причин і умов, які сприяли вчиненню злочину; ролі не­повнолітнього засудженого в його вчиненні; минулої злочин­ної діяльності; даних, що характеризують поведінку засудже­ного до арешту в побуті, на виробництві і т. ін. Надання слід­чим таких відомостей шляхом направлення письмових інформацій, консультування персоналу виховно-трудової ко­лонії створює передумови для ефективної виховної роботи із засудженими. Така форма взаємодії з органами слідства мож­лива і необхідна для інших видів УВП.

У разі вчинення звільненими від покарання чи тими, хто відбуває його, нового злочину адміністрація УВП сприяє ор­ганам слідства у вивченні особи звинувачуваного, подаючи на нього загальну характеристику та копії інших матеріалів із йо­го особової справи.

В УВП можуть відбувати покарання особи, які приховали від органів слідства і суду інші вчинені ними злочини. Вияв­лення їх — важливе завдання як органів слідства, так і адмі­ністрації місць позбавлення волі. На основі цього загального завдання виникла й інша форма їх взаємодії — робота серед засуджених в напрямку добровільної їх явки з повинною.

Взаємодія установ і органів виконання покарань з судами

Тісно взаємодіють у своїй діяльності суди і УВП. Підстава їх взаємодії виникає вже в ході судового розгляду, коли суд здійснює виховний вплив на підсудних, створюючи тим са-

Система установ і органів виконання покарань 39

мим передумови для організації з ними ефективної виховної роботи під час відбування покарання.

Ефективність виконання покарання безпосередньо зале­жить від справедливості винесеного вироку. Якщо покарання справедливе, відповідає характеру суспільної небезпеки вчи­неного злочину і особи винного, воно сприятиме виправлен­ню злочинця в місцях позбавлення волі.

Призначаючи покарання у вигляді позбавлення волі, суд не обмежується лише його розміром. Він одночасно визначає вид ВТУ і вид режиму колонії, де повинен відбувати покаран­ня засуджений. Отже, індивідуалізуючи покарання, суд ство­рює необхідні передумови і для індивідуалізації його вико­нання в місцях позбавлення волі.

Призначаючи засудженому певний вид ВТУ (тюрму чи колонію) і встановлюючи вид виправно-трудової колонії (за­гальний, посилений, суворий і особливий режим, колонію-поселення), суд здійснює диференційований підхід до різних категорій засуджених, визначає правові рамки, в яких буде виконуватися покарання, об'єм його карального впливу, а та­кож особливості виправно-трудового впливу на засудженого.

Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує суд виявляти причини і умови, які сприяють вчиненню злочину. Розглядаючи справи по звинуваченню осіб, які відбувають покарання, суд може встановити порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню ними нових злочинів (на­приклад, слабкий контроль за засудженими в процесі відбу­вання покарання, погана організація праці та побуту засудже­них, зловживання персоналу УВП і т. ін.). В зв'язку з цим суд може винести окрему ухвалу на адресу керівників УВП чи їх вищестоящих начальників про необхідність вжиття заходів до усунення причин, що породжують злочини.

Суд також може сприяти органам виконання покарання в усуненні недоліків в їх роботі при розгляді кримінальних справ з обвинувачення в нових злочинах осіб, звільнених від покарання. В процесі судового розслідування часто виявля­ються такі факти, як необгрунтоване подання до умовно-до­строкового звільнення засуджених, які в процесі відбування покарання характеризувались негативно, і ряд інших причин та умов, що сприяли вчиненню звільненими нових злочинів. Виявляючи їх у ході судового розгляду, суд може окремою ух­валою на адресу установи чи органу виконання покарання сприяти усуненню цих недоліків.

40

Тема 2

Взаємодія установ і органів виконання покарань і апара­тів міліції спрямована на запобігання злочинів з боку звільне­них з УВП, в першу чергу особливо небезпечних рецидивістів і осіб, які були засуджені за тяжкі злочини, а також тих звіль­нених, які в період відбування покарання зарекомендували себе негативно. У взаємодії цих органів можна умовно виді­лити два етапи.

Перший — підготовчий — починається за три місяці до звільнення засудженого від покарання. Формою взаємодії УВП і апаратів міліції на цьому етапі є проведення із засудже­ним, який підлягає звільненню, бесід щодо умов і правил життя після звільнення, місця майбутнього проживання і ро­боти та т. ін. Такі бесіди сприяють більш відповідальному ставленню з боку засуджених до акту звільнення з УВП, до своїх громадянських прав і обов'язків.

Другий етап взаємодії — взаємна інформація УВП і міліції про звільнених і вжиття спільних заходів щодо попередження з їх боку нових злочинів. Інформація адміністрацією УВП апаратів міліції містить поряд із загальними відомостями, що характеризують особу звільненого, його зв'язки зі злочинни­ми елементами, наміри, якщо вони були встановлені в проце­сі відбування покарання, й інші дані, що становлять інтерес для міліції для попередження повторних злочинів з боку та­ких осіб. Дуже важливим є здійснення взаємодії УВП і міліції при встановлені за звільнюваними з місць позбавлення волі адміністративного нагляду.

Форми взаємодії установ і органів виконання покарань не вичерпуються лише наведеними вище. Напрями і форми вза­ємодії не є постійними, вони змінюються, удосконалюються під впливом динамічних змін у соціально-економічній, полі­тичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Безпе­речне тільки те, що досягнення мети кримінального покаран­ня неможливе без найтіснішої взаємодії установ і органів виконання покарань з іншими інститутами держави і суспіль­ства в цілому.

Система установ і органів виконання покарань

41

Література

1. Виправно-трудовий кодекс України. Розділ 2,3. — К., 1997.

2. Кримінальний кодекс України. — К., 1997. — С. 22—38.

3. Указ Президента України "Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань" № 827/98 від 31 липня 1998 р.

4. Указ Президента "Про утворення Державного департа­ менту України з питань виконання покарань" № 344/98 від 22 квітня 1998 р.

5. Закон України "Про державну виконавчу службу" № 202/98 від 24 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 36-37. - Ст. 24.

6. Закон України "Про внесення змін до деяких законо­ давчих атків України у зв'язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань" від 11 грудня 1998 р // Голос України. — 1999. — 19 січня.

7. Закон України "Про виконавче провадження" № 606- XIV від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради Ук­ раїни. - 1999. - № 24. - Ст. 207.

8. Положення про порядок та умови виконання кримі­ нальних покарань, не пов'язаних із заходами виправно- трудового впливу. 1984 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1984. — № 27.