Міністерство освіти і науки України Національна академія внутрішніх справ України

Курс кримінально-виконавчого права України

Загальна та Особлива частини

Навчальний посібник

За загальною редакцією О.М. Джужи, доктора юридичних наук, професора

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

Київ

Юрінком Інтер 2000

ББК 67.9(4УКР)309я73 Рекомендовано Міністерством К93 освіти і науки України

(лист № 2/252 від 25 лютого 2000 р.)

РЕЦЕНЗЕНТИ

БАГРІЙ-ШАХМАТОВ Л.В., заслужений діяч науки та техніки України, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України;

ГЛУШКОВ В.О., заслужений юрист України, доктор юридичних наук, професор;

ЛАНОВЕНКО І.П., доктор юридичних наук, професор, член-ко-респондент АПрН України

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ

ДЖУЖА О. М, доктор юридичних наук, професор — теми 1, З, Ю, 12;

КОРЧИНСЬКИЙ В.О., кандидат юридичних наук — теми 6—9; ФАРЕНЮК С.Я., кандидат юридичних наук, доцент — теми 2,

⁴-⁵-¹⁵

[ВАСИЛЕЦЬ В.Б], кандидат юридичних наук — теми 11, 13, 14;

Науковий редактор МІЛЛЕР А.Й., кандидат юридичних наук

Шеф-редактор видавництва КОВАЛЬСЬКИЙ В.С., ка

Курс кримінально-виконавчого права України: К93 Загальна та Особлива частини: Навч. посіб. / О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, |В.Б. Василець|; За заг. ред. О.М. Джужи. — К: Юрінком Інтер, 2000. — 304 с. — Бібліогр. в кінці тем.

І5ВК 966-7784-03-7

У навчальному посібнику на підставі діючих норм, практики виконання покарань, вжиття заходів виховного впливу, нових теоретичних підходів, а також з урахуванням змін і доповнень чинного законодавства розглядаються проблеми Загальної та Особливої частин кримінально-виконавчого права країни.

Розрахований на студентів, слухачів та курсантів, викладачів \ спеціальних юридичних вищих да середніх навчальних закладів, ; науковців і практичних працівників системи виконання покарань.

ББК 67.9(4УКР)309я73+67.309я73

І5Щ_966-7784-03-7 ^; © Кфлектив авторів, 2000

—_ _е Йрінком Інтер, 2000

ВСТУП

Видання "Курсу Кримінально-виконавчого права України. Загальна та Особлива частини" зумовлене потребою викладання відповідної галузі права в нових соціально-політичних, економічних та правових умовах, що склалися в Україні після 1991 року.

Конституція України (прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року) проголосила, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що вказує на верховенство закону в усіх сферах життя суспільства.

Розпад Союзу РСР та заснування суверенної Української держави призвели до суттєвих змін у характері та системі державної влади і управління, обумовлюючи нові шляхи критичного аналізу й переосмислення законів і нормативних актів радянського періоду та необхідність змін і доповнень до норм чинного законодавства. Заснована нова система економічних відносин власності, процес розвитку яких проходить в умовах використання нових підходів у політиці, ідеології, праві.

Починаючи з 1991 року, до Виправно-трудового кодексу України були внесені істотні зміни і доповнення. Виключені такі види покарань, як заслання і вислання; направлення у виховно-трудовий профілакторій; призупинено умовне звільнення засуджених з ,місць позбавлення волі з обовязковим залученням до праці. В результаті Виправно-трудовий кодекс України позбувся статей, які регулюють їх виконання. Введений мораторій на виконання смертних вироків.

Відповідно до вимог міжнародно-правових актів про права людини та громадянина, зокрема, Загальної декларації прав людини, Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями, піддалися змінам і доповненням окремі глави, що регулюють правове становище засуджених, режим, умови праці, виховну роботу, навчання та інші інститути виправно-трудового законодавства. Введені нові розділи, що регламентують участь громадськості у виправленні та перевихованні засуджених.

У 1996 році галузь законодавства, що регулює виконання кримінальних покарань в Україні, дістала нову назву — "Кримінально-виконавче право". Вона передбачає розширення кола субєктів правового регулювання суспільних відносин, які виникають при виконанні покарань.

Зміни і доповнення чинного виправно-трудового законодавства, внесені в 1991—1998 роках, потрібно розглядати як підготовчий етап до створення кримінально-виконавчої галузі законодавства України.

Водночас з перебудовою законодавства здійснюється реформа кримінально-виконавчої системи і організації діяль­ності установ і органів держави, які виконують покарання. Так, Указом Президента України за № 344/98 від 22 квітня 1998 року було утворено Державний департамент України з питань виконання покарань, прийнято Положення про Дер­жавний департамент України з питань виконання покарань, яке введено в дію Указом Президента України за № 827/98 від 31 липня 1998 року. Указом Президента України за № 248/99 від 12 березня 1999 року затверджений Закон України "Про виведення Державного департаменту з питань виконання покарань з підпорядкування МВС України".

Значимість запропонованого курсу лекцій полягає в тому, що в ньому вперше названі вище новели враховані. Крім того, з повною підставою можна ствердити, що на сьогодні з урахуванням їх актуальності та новизни, недостатності навчальної інформації на цю тему лекційна форма подання матеріалу є найдоцільнішою.

Умовні скорочення, використані у книзі

ВТК — Виправно-трудовий кодекс

ВТУ — виправно-трудова установа

ДДПВП — Державний департамент з питань виконання покарань

ІВР — інспекція виправних робіт

КК — Кримінальний кодекс

КПК — Кримінально-процесуальний кодекс

СІЗО — слідчий ізолятор

УВП — установа виконання покарань

У(В)ДДПВП — управління (відділи) Державного департаменту з питань виконання покарань

ЦК — цивільний кодекс

ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс

ШІЗО — шрафний ізолятор

Загальна частина

Тема 1. Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України

1. Політика держави у сфері виконання кримінального покарання,

Поняття і суть кримінально-виконавчої політики в Україні

2. Поняття кримінально-виконавчого права

і його місце в сиаемі права. Предмет науки, система та основні принципи

3. Норми та джерела кримінально-виконавчого права

4. Кримінально-виконавчі правовідносини, їх зміст і особливості

Кримінально-виконавча політика та кримінально-виконавче право України 7

1. Політика держави у сфері виконання

Кримінального покарання. Поняття і суть кримінально-виконавчої політики в Україні

В основі формування та розвитку правової системи держави, різних галузей законодавства, його правових форм і на­прямів перебуває політика. Вона відображає принципи, стра­тегію, основні напрями та форми досягнення соціальних ці­лей, що стоять перед суспільством, його політичними та владними структурами. Загальна мета соціальної політики має складну ієрархію, яка залежить від характеру та спрямованості діяльності держави та її органів щодо її реалізації.

Один із таких напрямів — політика в сфері боротьби зі злочинністю. В ній у концентрованому вигляді містяться зав­дання, принципи, стратегія, основні напрями, форми і мето­ди контролю держави за злочинністю. Ця політика повинна виражати та забезпечувати захист прав і законних інтересів громадян України від злочинних посягань. Відповідно до ст. З Конституції України "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Політика в сфері боротьби зі злочинністю спрямовує ді­яльність держави, її відповідних органів на профілактику зло­чинів та інших правопорушень, їх своєчасне припинення (за­побігання), реалізацію відповідальності осіб, які скоїли зло­чини, виконання покарання щодо засуджених і досягнення його цілей. Політика держави в цій сфері багатопланова, її можна умовно розділити на політику в сфері профілактики злочинності, кримінальну політику та політику у сфері виконання покарання.

Аналізуючи зміст політики у сфері виконання покарання, передусім варто зупинитися на термінології, що застосовуєть­ся у підручниках та юридичній літературі стосовно вказаної тематики. Традиційно, відповідно до найменування галузі за­конодавства, вона мала назву "виправно-трудова політика". Але цей термін після внесення суттєвих змін на початку 90-х років у систему покарань перестав відповідати своєму змісто­ві, оскільки із виправно-трудового законодавства виключені вислання і заслання, призупинені такі види кримінально-правового впливу, як умовне засудження до позбавлення волі і умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим

8 Тема 1

залученням до праці. Сьогодні, з точки зору чинного законо­давства, заходи виправно-трудового впливу в повному обсязі застосовуються лише при виконанні позбавлення волі. Отже, норми чинного виправно-трудового законодавства носять пе­реважно кримінально-виконавчий характер. Крім того, най­менування "виправно-трудова політика" і відповідна галузь права орієнтують у першу чергу на залучення засуджених до праці при виконанні кримінальних покарань. Між тим, попе­редня історія системи місць позбавлення волі засвідчила, що ідея використання праці засуджених значною мірою дискре­дитувала себе. Але й термін "кримінально-виконавча політи­ка" застосовувати поки що зарано, оскільки чинним є Ви­правно-трудовий кодекс 1970 р. Тому, на наш погляд, доціль­ніше оперувати поняттям "політика в сфері виконання кримінального покарання", оскільки це поняття точніше відображає суть діяльності держави в цій галузі соціальної політики.

Таким чином, як складова частина політики в галузі бо­ротьби зі злочинністю, політика в сфері виконання кримі­нального покарання визначає цілі, принципи, стратегію, основні напрями, форми і методи діяльності держави по за­безпеченню виконання покарання, виправленню засуджених, попередженню вчинення нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Цілі та принципи політики в цій галузі найбільш стабільні, бо базуються на вироблених міжнарод­ним співтовариством положеннях про поводження із за­судженими, відповідних міжнародних актах, досягненнях науки.

Стратегія політики в сфері виконання покарання хоча й досить стабільна, все ж таки може змінюватися у зв'язку зі змінами в економіці, політиці, ідеології. Стратегію, основні форми і методи політики в сфері виконання кримінального покарання, її формування і розвиток прямо чи опосередкова­но визначає комплекс соціальних факторів. До основних із них можна віднести соціально-політичний та економічний стан суспільства, моральні цінності та правові уявлення, стан і динаміку злочинності в державі, вимоги міжнародних актів про права людини і поводження із засудженими, діяльність міжнародних організацій, розвиток правової науки.

Соціально-економічне благополуччя суспільства, чіткість політичних цілей, що їх ставить перед собою держава, послі­довна їх реалізація виконавчою владою, стабільність розвит­ку, відсутність значних соціальних конфліктів створюють

Кримінально-виконавча політика та кримінальне-виконавче право України 9

сприятливі умови для успішної реалізації цілей і принципів політики у сфері виконання покарання. І навпаки, дестабілі­зація соціально-політичної ситуації, неясність і протиріччя цілей суспільного розвитку, соціальна напруга та конфлікти деструктивно впливають на формування і реалізацію політи­ки в сфері виконання покарання.

Безпосередньо на політику в сфері виконання покарання впливає економічний стан суспільства. Благополучна в еко­номічному відношенні держава може ставити більш високі ці­лі, робити стратегію фундаментальною, а основні форми та методи її реалізації здатними для створення матеріальної бази успішного виконання поставлених цілей. В умовах же еконо­мічної кризи та зубожіння населення стратегія політики в сфері виконання покарання перебуває у більшій залежності від економічного стану суспільства, ніж від її цілей і принци­пів. Створений розрив між принципами і їх реальним втілен­ням в кінцевому результаті дискредитує їх. Не випадково в Мінімальних стандартних правилах поводження із засудже­ними підкреслюється: "... беручи до уваги різноманітність юридичних, соціальних, економічних... умов, ясно, що не всі ці правила можна застосовувати повсюди і одночасно". Тому при формуванні стратегії політики в сфері виконання пока­рання не можна ставити нереальні завдання.

Політика в сфері виконання покарання залежить і від мо­рального стану суспільства, рівня правової свідомості насе­лення. Держава може проголошувати та закріплювати високі моральні та правові принципи, але вони не завжди адекватно сприймаються і засвоюються всіма прошарками суспільства. У різних соціальних груп може бути значне відхилення від пропагованих моральних і правових цінностей. Ступінь тако­го відхилення залежить від самого розвитку суспільства. Як­що воно благополучне і стійке в соціально-політичному від­ношенні, ці протиріччя не такі вже й очевидні та контрастні, вони істотно нейтралізуються. Ставлення до засуджених за таких умов стає більш терпимим, гуманним, що неминуче впливає через державні й громадські структури на формуван­ня стратегії політики в сфері виконання покарання, форм і методів її реалізації. Із загостренням соціальних конфліктів послаблюються моральні засади суспільства, що призводить до погіршення відносин між людьми, формує негативні по­гляди на засуджених.