2. Об’єкти хронометражу

Об'єктом дослідження є операція і її елементи, а його метою - встановлення основного і допоміжного часу чи витрат часу на окремі трудові прийоми.

Аналіз виробничої операції є одним з базових елементів організації та нормування праці. У рамках цього аналізу виокремлюються технологічний і трудовий аспекти: перший характеризує структуру операції з погляду перетворення предметів праці, другий дає змогу аналізувати дії працівників. За технологічного аналізу у структурі операції визначають переходи. Технологічний перехід — це частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета праці, сталістю режиму роботи устаткування й інструмента. Крім технологічних, є і допоміжні переходи, що складаються з дій людини й устаткування, які не супроводжуються зміною предмета праці, але необхідні для здійснення технологічного переходу (наприклад, дії з установки оброблюваного виробу, його зняття та ін.).

У рамках окремих переходів виокремлюють проходи — однакові частини одного переходу, що повторюються. В окремому проході можуть визначити:

— робочий хід — однократне переміщення інструмента щодо заготівлі, що супроводжується зміною її характеристик;

— допоміжний хід — те саме, але не супроводжується такими змінами, що необхідні для поновлення робочого ходу.

Відповідно до процесу праці операції поділяються на такі елементи:

— трудовий рух — однократне переміщення руки, ноги, корпуса, пальців;

— трудова дія — логічно завершений комплекс трудових рухів, що виконуються без перерви й об'єднані єдиною метою;

— трудовий прийом — технологічно завершена частина операції, що складається з комплексу трудових дій за незмінних предметів і засобів праці;

— комплекс трудових прийомів — їх сукупність, об'єднана або за технологічною послідовністю (технологічний комплекс), або за спільністю чинників, що впливають на час їх виконання (розрахунковий комплекс).

Аналіз операцій передбачає визначення необхідності, послідовності, можливості сполучення її елементів, доцільності їх механізації, напрямків оптимізації чинників, що визначають їх тривалість, передумов підвищення змістовності праці.

3. Шляхи удосконалення нормування праці в Україні

Радянська організація праці й виробництва, а також нормування праці ніколи не відзначалася високою якістю. Постійні дефіцити, простої й аврали — її родові ознаки. А тому й не дивно, що за таких умов нормування виконувало зовсім не властиву для нього роль «виведення» запланованого рівня заробітної плати попри всі недоліки в організації виробництва і праці. За адміністративно-командної економіки підприємства не були заінтересовані в підвищенні якості нормування праці. Витратний характер економіки, низький рівень тарифних ставок, їхня негнучкість стримували запровадження на виробництві ефективних організаційно-технічних рішень і застосування науково обґрунтованих норм праці.

Проте на більшості підприємств України, на жаль, нині нормування праці вкрай занедбано. Через низку об’єктивних і суб’єктивних причин знижено рівень економічної роботи, скорочено служби нормування й організації праці, послаблено роботу зі зниження трудомісткості продукції. Замість надмірної, жорсткої «регламентації» змісту організації нормування праці, порядку встановлення та перегляду відповідних нормативів протягом короткого часу в Україні сталася її повна децентралізація.

Перехід до системи господарювання, що заснована на ринкових відносинах, супроводжувався значним спадом обсягів виробництва. Адекватного зниження масштабів зайнятості роботодавці (а тоді найбільшим роботодавцем ще залишалася держава) не могли допустити з огляду на можливі непередбачувані соціальні наслідки та сподіваючись на швидке відновлення виробництва (чого також не сталося). У результаті утворився великий надлишок робочої сили, у тому числі зайнятої на виробництві. За таких умов зовсім не потрібне було ретельне обґрунтування норм трудових затрат.

Водночас і сам чинний нині механізм господарювання не створює достатніх стимулів до встановлення оптимальних трудових (а також і інших) затрат: досягти економічного успіху можна й методами, що не пов’язані з внутрішньовиробничою ефективністю. Значний податковий тягар також не сприяє збільшенню прибутковості виробництва.

Наступна причина пов’язана з тим, що рівень середньої заробітної плати та її частка в собівартості є надто низькими, що не спонукує підприємців до поліпшення нормування праці. Не сприяють максимальному використанню резервів виробництва на основі поліпшення якості нормування та розширення його сфери і такі чинники, як нестабільність економічного середовища, необхідність проведення реструктуризації виробництва, повсюдна недооцінка ролі нормування праці як важливої складової організації праці та виробництва, важливого чинника регламентації праці і вдосконалення соціально-трудових відносин. Останнє є наслідком недостатньої фахової підготовки чималої кількості керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. Не останню роль тут відіграє «погана традиція» сприйняття нормування праці крізь призму функцій, які воно виконувало за умов централізованої планової економіки, що вже розглядалося нами вище. Коли з проголошенням переходу до ринкової економіки підприємства отримали право самостійно визначати розміри тарифних ставок, посадових окладів і в цілому розміри оплати праці, то логіка мислення багатьох лінійних і функціональних керівників підприємств стала такою: якщо нормування праці дотепер було переважно засобом штучного «виведення» рівня заробітної плати конкретним працівникам, а за нових умов потреби в цьому вже немає, то не потрібна й постійна, копітка робота з розширення сфери нормування і підвищення якості чинних норм трудових затрат. Якщо до цього додати ще й вплив таких негативних явищ в економіці, як монополізм і фактичний брак конкуренції, значні масштаби прихованого безробіття, то стають зрозумілими причини занепаду нормування праці.

Дальше нехтування нормуванням праці, оцінювання його як другорядного механізму господарювання матиме вкрай негативні наслідки, адже у фахівців сформуються сталі занижені вимоги до якості трудових норм, а робітники звикнуть до занижених норм виробітку як до нормального стану виробництва.

Заходи, що мають бути спрямовані на вдосконалення нормування праці, умовно можна розподілити на дві групи.

Перша — це заходи, пов’язані з посиленням державного впливу на використання ресурсів праці, з коригуванням курсу економічних реформ, внесенням змін до цінової, податкової, фінансово-кредитної політики з метою створення механізму заінтересованості суб’єктів господарювання в ресурсозбереженні, реструктуризації елементів ціни, зниженні її витратної складової.

Друга група заходів безпосередньо пов’язана з удосконаленням нормативного, організаційного, кадрового, фінансового, інформаційного забезпечення розширення сфери нормування праці й підвищення якості нормування.

Нині постала нагальна потреба посилення державного впливу на налагоджування та забезпечення ефективного функціонування системи встановлення та перегляду норм трудових затрат. Досить поширений погляд, що нормування праці — це справа самих тільки підприємств, і втручання держави у функціонування цього елементу механізму господарювання має бути мінімальним або й зовсім непотрібним, на наше переконання, є помилковим.

З-поміж заходів першої групи чільне місце належить також удосконаленню системи оподаткування. Дефіциту пропозицій науковців і практиків щодо перегляду системи оподаткування нині не спостерігається. Проте більшість із них стосується зменшення ставок оподаткування й кількості податків. Це й насправді є дуже важливим. Проте зменшення ставок оподаткування, на наш погляд, не є панацеєю від усіх негараздів.

Для досягнення головних цілей реформування системи оподаткування (стимулювання розширення виробництва через зниження податкового тягаря, матеріальне забезпечення відтворювальних процесів) необхідно разом зі зниженням ставок податків і нарахувань урухомити важелі, що забезпечать позитивні зрушення у структурі ціни, обмежать можливість заміщення податків і нарахувань надмірним ресурсоспоживанням.

До спрямованих на поліпшення нормування праці першочергових заходів, що включені до другої групи, слід віднести:

удосконалення нормативно-правової бази, котре регулює соціально-трудові відносини; створення системи розроблення й відновлення міжгалузевих, галузевих нормативів трудових затрат, складовими якої є підсистеми фінансового, організаційного, кадрового забезпечення;

удосконалення організації нормування праці на рівні підприємств; розроблення автоматизованих систем нормування праці;

відновлення методичної бази розроблення нормативів із праці;

реалізація заходів з підготовки й підвищення кваліфікації фахівців з нормування праці; формування нового уявлення про роль нормування праці за сучасних умов, зміна психології керівників, для яких нормування праці традиційно було і залишається лише засобом підрахунку «можливого» рівня заробітної плати;

підвищення ролі соціального партнерства в удосконаленні нормування праці.

Удосконалення нормування праці безпосередньо пов’язане із застосуванням автоматизованих систем. Фахівцям добре відомо, що розрахунки норм трудових затрат є дуже трудомісткими. За оцінкою автора, на початку 90-х рр. трудомісткість робіт із нормування праці на промислових підприємствах щорічно збільшувалась на 8—10 %, що було пов’язане з розширенням номенклатури продукції, її ускладненням, скороченням «життєвого циклу» виробів і частішою їх заміною.

З огляду на нагальну потребу повсюдного застосування автоматизованих систем нормування праці необхідно внести зміни до методичної бази розроблення нормативів із праці — нормативів часу, обслуговування, керованості тощо. Ці нормативи нині мають вигляд нормативних таблиць, нормувальних карт, систем корекційних коефіцієнтів, які використовуються для обґрунтування норм. Якщо в «докомп’ютерний» період така побудова нормативів улаштовувала практиків, то за використання АРМ нормувальника обмеженість її стала очевидною. Нормативні матеріали, що відповідають умовам автоматизації розрахунків, мають бути подані у вигляді аналітичних залежностей і прикладних програм, на базі яких можна комплектувати АРМ нормувальника. А отже, нормативно-дослідним установам різних рівнів треба змінити методичну базу розроблення й технологію формування нормативних матеріалів.

Водночас усіма засобами слід пропагувати надбання тих підприємств і їхніх менеджерів, де соціально-трудові відносини регламентуються досконалими нормами трудових затрат, де панує справедливий розподіл результатів виробництва і має місце взірцева організація праці. На завершення варто ще раз зазначити, що без докорінного вдосконалення нормування праці марно чекати позитивних змін у економічній діяльності підприємств і організацій. Необхідно усвідомити, що брак належного нормування праці унеможливлює створення ефективного механізму мотивації трудової діяльності.

Перелік контрольних питань для самоперевірки:

1. Що таке фотографія робочого часу?

2. Які основні цілі проведення фотографії робочого часу?

3. Що є основним об’єктом хронометражу?

4. Які проблеми щодо нормування в Україні Ви знаєте?

5. Які шляхи подолання проблемних питань у сфері нормування в Україні?