2. Історичне становлення категорії «праця»

Протягом тривалого періоду історії людського суспільства, аж до епохи високорозвиненого промислового виробництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обґрунтування. Проте проблеми природи і принципів справедливого й ефективного управління працею були предметом роздумів багатьох великих мислителів, а основи реалістичних поглядів на процес забезпечення досягнення загальних цілей в ході спільної життєдіяльності людей беруть свій початок ще в античності.

В цілому доіндустріальна епоха, включаючи рабовласницький лад, за якого переважали методи прямого примушення до праці, і епоху феодалізму з властивою їй відсутністю особистої свободи виробника в умовах натурального або дрібнотоварного виробництва, не потребувала особливих методів управління людьми для покращення економічних результатів.

Питання економіки праці, зокрема проблеми природи й організації заробітної плати, почали предметно досліджуватися представниками класичної буржуазної політекономії. Вперше проблеми, які формують предмет економіки праці, були глибоко проаналізовані у праці Адама Сміта "Багатство націй", виданій у 1776 р. Зосередившись на дослідженні загальних закономірностей ринкової економіки, А. Сміт обґрунтовує зв'язок між економічним розвитком та процесом поділу праці. Останній розглядається на рівні підприємства і тлумачиться як поглиблення спеціалізації працівників за одночасного спрощення їх трудових функцій, внаслідок чого виникає необхідність у створенні системи організації праці та контролю за нею.

Марксизм досконало розвинув і аналітично вичерпав на рівні свого часу трудову теорію вартості, персоніфікував усю систему соціально-економічних відносин, створивши галерею економічних типів: капіталіста (торговця, фінансиста, підприємця, рант'є, землевласника), дрібного виробника, найманого працівника. Звичайно, з позицій сьогодення кидається в очі спричинена тогочасним рівнем соціально-економічного розвитку та ідеологічними цілями недооцінка Марксом розумової, творчої та підприємницької діяльності у створенні національного багатства, проте це не повинно заступати для нас значення його економічного вчення, зокрема у сфері дослідження економіки праці та людини.

Проблеми економіки праці були глибоко проаналізовані Марксом в багатьох працях, однак основною з них безперечно є "Капітал", що вийшов друком у 1867 р. У своїх дослідженнях Маркс дійшов висновку, що розвиток капіталістичної економіки обов'язково супроводжується посиленням експлуатації праці, що є вираженням класових суперечностей. Поглиблення спеціалізації працівників з паралельним спрощенням трудових функцій та посиленям контролю за працівниками для K. Маркса було лише окремим проявом тотального панування капіталу над працею.

Підсумовуючи, зазначимо, що теорію марксизму пронизує переконання в принциповій неможливості покращення ситуації у сфері праці шляхом удосконалення ринкових механізмів. За Марксом, вирішення всього комплексу проблем праці та економіки може бути досягнуте лише за умови глибинного перетворення основних характеристик трудового процесу, що передбачає знищення капіталістичного устрою.

За життя згаданих вище науковців проблеми економіки праці досліджувалися в межах загальної економічної науки. Самостійною науковою дисципліною економіка праці стала лише близько століття тому. Розглянемо основні етапи її становлення.

Перший етап є періодом відгалуження економіки праці як самостійної науки, котрий тривав приблизно з останнього десятиліття XIX ст. до 20-х pp. XX ст. В цей період повністю зникло характерне для середньовіччя тотальне державне регулювання господарського життя, було остаточно зруйновано систему ремісничих гільдій з властивою їм строгою регламентацією. З іншого боку, праця стала більш строго підлягати технологічному регулюванню, водночас з цим з'явились орієнтовані переважно на охорону праці профспілки, колективні договори, соціальне законодавство тощо. Відповідні заклади, організації, правові норми у сфері праці стали основним предметом дослідження нової науки. Початок XX ст. характеризувався значним інтересом вчених до різних аспектів трудової діяльності людини — психофізіологічних, економіко-організаційних, професійних тощо, які тісно перепліталися між собою. Еволюція науки економіки праці та управління персоналом не віддільна від історії розвитку власне науки управління, а також суміжних галузей знань — психотехніки, психофізіології, гігієни праці, психології, наукової організації праці та управління (праці Ф. Тейлора, Г. Ганта, Г. Емерсона, А. Файоля та ін). Детальніше про це йдеться у посібнику "Основи економіки праці"1. Таким чином, на початку свого розвитку економіка праці ще лише формувалась як власне економічна наука. Зокрема, було сформовано понятійно-термінологічний апарат, який виокремив нову науку із загальної економічної теорії та дав змогу адекватно визначити предмет її дослідження.

Другий етап розвитку економіки праці полягав у становленні економіки праці як науки, що використовує економічні методи дослідження для виявлення економічних закономірностей у сфері праці. Він охоплює складний історичний період з 20-х pp. до кінця 60-х pp. XX ст. На відміну від першого етапу розвитку, котрий об'єднував учених усіх країн, що вступили на шлях індустріального розвитку, цей етап проходив у високорозвинених країнах Заходу та в СРСР і країнах соціалістичного блоку абсолютно по-різному. Іноді здавалось, що між дослідженнями у сфері економіки праці, які здійснювались у цих двох таборах не було нічого спільного. Однак тепер, після завершення цілої історичної епохи, можна стверджувати, що вони були складовими єдиного процесу — становлення економіки праці як економічної науки. Тому варто розглянути сутність цього етапу в обох групах країн.

У країнах Заходу основним змістом другого етапу було дослідження ринку праці. В другій половині 20-х pp. Пол Дуглас почав кількісні дослідження у сфері пропозиції праці, попиту на неї та реальної заробітної плати. Вони ґрунтувались на закономірностях та підходах, описаних у працях економістів класичної та неокласичної шкіл.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються праці патріарха кількох поколінь радянських економістів, академіка Станіслава Густавовича Струміліна (1877—1974). Працюючи в жорстких умовах радянського тоталітарного режиму, він практично об'єктивно, майже без ідеологічних нашарувань, дослідив величезні масиви економічних проблем, постійно пов'язуючи свої наукові пошуки з вирішенням актуальних практичних проблем народного господарства країни.

Великим є внесок академіка Струміліна і в розробку проблем підвищення продуктивності праці. Аналізуючи ефективність нової техніки, він дослідив співвідношення між зростанням продуктивності праці і зниженням собівартості. Лише в сучасних умовах ми можемо повністю оцінити значення ідеї вченого про необхідність врахування в показниках продуктивності праці економії не лише живої, але й уречевленої праці.

Третій етап розвитку економіки праці почався в кінці 60-х — середині 70-х pp. XX ст. та пов'язаний з трансформацією фундаментальних основ управління трудовою діяльністю. Якщо раніше її основні параметри визначались керівництвом підприємства, виходячи з системи застосовуваних технологій та характеристик працівників, то тепер праця почала регулюватись не лише зсередини, але й ззовні. Це зумовлено зростанням мобільності робочої сили, ускладненням проблем захисту довкілля, глобалізацією економіки, посиленням конкуренції на зовнішніх ринках, інноваціями, структурною перебудовою економіки. Саме зовнішнє середовище стало рушійною силою трансформації системи управління працею.

Дослідження радянських учених у 70—80-х pp. в галузі управління людськими ресурсами проводилися передусім спеціалістами в галузі психології і соціології праці: В.А. Ядовим, А.Г. Здравомис-ловим, В.П. Ропсиною, В.Г. Підмарковим, Г.М. Зараковським, В.К. Тарасовим, Ю.М. Черновим, Є.А. Климовим, Б.А. Смирновим, Б.А. Леоновим, Ю.М. Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф. Ломова, Б.Г. Анан'єва, В.П. Зінченка, А.Н. Леонтьева в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням чисельних виробничих факторів для оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

Четвертий етап розвитку економіки праці ще не завершився, тому ще рано давати оцінку йому та підбивати підсумки. Можна лише стверджувати, що він тісно пов'язаний з інформаційною революцією, розвитком мережевих структур та глобалізацією.

Перелік контрольних питань для самоперевірки:

1. Назвіть основні законодавчі акти що регулюють діяльність у сфері відносин праці.

2. Назвіть основні розділи Кодексу законів про працю.

3. Вкажіть основні етапи становлення «економіки праці» як науки.

4. Охарактеризуйте основні досягнення К.Маркса, у сфері економіки праці.

5. Назвіть видатних радянських вчених, і їх внесок в розвиток економіки праці.