1.2. Хід бойових дій 11 лютого 1945 р

Коли енкаведисти з'явилися біля хати Грушаків була 7 година ранку. У цей час сотня Підгірського подає умовний знак небезпеки – три червоні ракети і вслід – густі стріли. Курінь рушає бігом на становища. Сотня під командою сотенного Дорошенка свої становища мусить здобути приступом, бо їх зайняли вже екаведистські стежі. По короткій перестрілці дві сотні – на обраних становищах. Третя сотня командира Хмари в резерві. Енкаведистські передні стежі поспішно відступили. Першим розпочав бій ройовий Полтавець.

Стрільці на швидку руку підготовляють становища, щоб краще захистити себе від ворожого вогню. Командир куреня обходить становища, що простягнулися на відтинку двох кілометрів від Дупанівки до Сеньківського. Всі стрільці бадьорі; вони нетерпляче очікують появи ворога, щоб його відповідно привітати. Пізнати, що сини Гуцульщини не пожаліють свого життя, щоб боронити своєї батьківщини [4, с.80].

Довкола нас тиша. Ми знаємо добре, що це тиша перед бурею, яка ось-ось спалахне всією своєю силою. Через далековид видно ворога, що збирається під нами в потоці й час від часу показується на дооколичних горбах.

О годині 8.30 заграли ворожі кулемети, що зайняли вигідні становища на поблизькому верху, у віддалі 2 тис. метрів. Під їх покриттям рушили сталінські посіпаки з диким вереском на наші становища. Цільним вогнем зустріли їх наші стрільці. Мов хвиля від морського берега відкотилися більшовики в потік під нами. Здалека видно, як далі більшовицькі частини підступають бігом, щоб поновити атаку. З запасної сотні командир куреня підтягає одну чоту, щоб поновити атаку. Щоб скріпити лінію оборони. Під ворожим сильним вогнем чота доходить на становища. Є перший убитий. Друга навальна атака на цілий відтинок не приносить воякам НКВД успіхів; скривавлені відкочуються в долину [4, с.80].

Бачучи, що загальною атакою нічого не зроблять, ворог вдаряє концентрованими ударами на поодинокі крила чи центр. До полудня сотні витримують десять ворожих атак. Ворожі трупи лежать в передпіллі; відступаючи енкаведисти намагаються з кожним разом стягнути їх нижче. Десята атака була доволі критична: під шаленим натиском ворога, одна з чот на правому крилі відступає. Це грозить проривом оборони й ліквідацією куреня. Кинуті негайно два рої з резерви, тісній співпраці з чотою, що тимчасово відступила, гранатами і вогнем упритул ліквідують ворога. Енкаведисти зі звірячим ревом котяться зрубом у долину. Одночасно один з мінометів цільним пострілом розносить вороже кулеметне гніздо на протилежному горбі. Видно частини людських тіл перемішаних із залізом. Найдошкульніше для нас кулеметне гніздо перестало існувати [4, с.80].

Воякам НКВД надходить поміч з Кут і Буковини в силі 200 людей. Командир куреня кидає на бойову лінію ще два запасні рої, залишивши в резерві тільки два рої на «чорни годину». Тепер ніч може врятувати ситуацію. Однак стрільці не тратять завзяття. Всюди чути відповідь: «До вечора напевно витримаємо !»

Сполудні знову наступають шалені енкаведистські атаки. Видно лави за лавами, як наступали, щоб за всяку ціну знищити «божевільних», що сміли спротивитися могучій сталінській волі. Черги автоматів, клекіт кулеметів, крісові стріли, вибухи мінометних стрілів відбиваються по близьких верхах Скупови, творячи пекельну симфонію. Крики наступаючих і відповідь оборонців чергуються по собі [4, с.81].

Командирові куреня доносять, що три найкращі кулеметники вбиті цільними пострілами в голову. Видно, що це робота снайпера. Дійсно, наші зірці висліджують на протилежному горбі на дереві ворожого снайпера. Коротка черга з кулемета одного з найкращих кулеметників – більшовик падає зі смереки мов мішок картоплі. До землі долітає вже безвладна маса. Енкаведисти перейшли в Чоралик звідки стріляв снайпер. Як розповідав покійний Дмитро Бельмега вони були вже на Буковинках і доходили до Скупови. Бо Дмитро того дня з молодщим братом Олексієм були під горою Скуповою і в них стріляв чекіст, який дітей здалеку прийняв за партизанів. Але хлопці спряталися в лісі і згодом втекли додому.

П'ятикратно атакували вояки НКВД позиції повстанців. Під вечір не стало їм сил. Годину до вечора спокій, перериваний час від часу від часу поодинокими стрілами. 15-ть атак, що наступали в скажених темпах, змучили і прорідили «сталінських дітей». І не дивота: тільки перед одним кулеметником Гуцулом-Кичерою лежала гора трупів чекістів. Інші ж стрільці не менше меткіші від нього [4, с.81].

Що ж до жителів села Голови, які брали участь у тих подіях то у сотні Хмари був кулеметникои Василь Шпитчук, також у цій сотні служив Михайло Бельмега «Матрос» та Дроняк Юрій і Костюк Василь з Красноїллі був Сінітович Василь. Також у цьому бою брали участь Василь Небесійчук «Заведія», Ветощук «Діброва», Яцковський «Жайворонок». Більшість бійців Сотень Підгірського, Хмари та Дорошенка булу уродженцями Жаб'ївщини, сотня Гамалії за словами Марії Грушак складалася переважно з мешканців низинних районів Станіславівщини та Тернопільщини [1].

Помалу надходить вечір. Командир куреня вистрілює дві білі ракети – знак, щоб підвідділ за підвідділом помалу стягалися, починаючи з правого крила, найдальше висуненого. О 10-ій годині ввечері курінь зібраний в комплекті. Забравши ранених, ми відходимо, щоб знаними тільки нам стежками відв’язатися від ворога [4, с.81].

Бій видався досить важким через непоступливість з обох сторін і тривав цілий дне з невеликими перевами. Він входить у 100 найващих боїв УПА з енкаведистами.