II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності.

Адекватний переклад здійснюють за допомогою різних способів і прийомів. Головним способом перекладу термінів є переклад за допомогою лексичного еквіваленту, який є опорним пунктом у тексті. Еквівалентом називають постійну і рівнозначну відповідність значень двох різних мов, яка не залежить від контексту. Під контекстом розуміють лінгвістичне оточення певної мовної одиниці, відрізок тексту з закінченою думкою який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входить до його складу. До них можна віднести, головним чином, власні імена, деякі конкретні поняття і терміни. Напр. reinforsed-concrete – завжди «залізобе­тон», atom – «атом» і т.і. Однак, при перекладі вихідних одиниць оригіналу засобами рідної мови, частіше доводиться користуватись не еквівалентами, а аналогами (або частковими еквівалентами). Аналогом називають одне із багатьох словникових відповідників, вибір якого визначається контекстом, напр. nucleus – ядро, центр; circuit – контур, схема, коло; engine – машина, двигун, поїзд. Неабиякі труднощі викликають так звані "хибні" друзі перекладача. Це слова, які за звуковим оформленням нагадують українське слово, але їх значення різні: magazine [mægЭ’zi:n] – журнал (а не магазин); spequlate [‘spekjuleit] – роздумувати (а не спекулювати) тощо. При перекладі бувають такі випадки, коли ні один із аналогів не охоплює повністю значення вихідного слова чи терміна у даному контексті. Тоді слід удатися до прийомів адекватної заміни. До них відноситься:

а) описовий чи дескриптивний переклад – передача слів оригіналу за допомогою роз’яснюючого інтерпретування. Напр. enеrgy factor – коефіцієнт різкості настройки.

б) прийом антонімічного перекладу. Напр. Не failed to make the experiment. – Він не здійснив експерименту.

в) прийом калькування – переклад іншомовного слова чи словосполу­чення по частинах з подальшим їх складанням sky-scraper – хмарочос, хмародряп, небосяг; від sky – небо, scraper – скребти.

г) транскрипція і транслітерація. Транскрипція – передача літерами рідної мови звучання іншомовного слова (часто використовують для відтворення назв фірм і корпорацій. Напр. General Motors Corporation –Дженерал моторз корпорейшн). Транслітерація – передає літери оригіналь­ного терміну (buldozer – бульдозер; piggi-back – пігібак – перевезення автофургонів на залізничній платформі). Слід відзначити, що цей шлях хоч і самий легкий, далеко не завжди найкращий, тому що побудовані за таким способом терміни несуть мало інформації, часто вимагають додаткового роз’яснення, породжують плутанину, нерідко засмічують мову.

Все сказане вище відноситься у рівній мірі і до інших видів перекладу, анотаційного і реферативного, які займають значне місце у перекладацькій практиці.

II.4. Анотування і реферування текстів.

Перш ніж розпочати розмову про реферативний і анотаційний види перекладу, які широко застосовуються як в усній, так і у письмовій трансляції н/т літератури, слід сказати декілька слів про те, що являє собою анотування і реферування оригінальних текстів взагалі, наскільки обов’язкові ці види роботи, для здійснення анотаційного і реферативного перекладів. Робота над текстами з метою їх подальшого реферування і анотування активізує процес навчання читанню, виробляє навички цілеспрямованої роботи із спеціальною літературою, є засобом навчання читанню і контролю за розумінням прочитаного. Як засіб навчання, реферування і анотування сприяють розвиткові наступних вмінь і навичок. Перш за все, вони є навчанням різних видів читання, тому що реферативному викладу передують такі етапи: а) встановлення інформативної цінності джерела; б) реферативний аналіз тексту, в основі якого лежать різні види читання. Все це дисдиплінує тих, хто вивчає іноземну мову, привчає до самокоректування, вчить чітко викладати свої думки. Під час читання з настановою на реферування і анотування вироб­ляються навички самостійно проводити лексико-граматичний аналіз тек­сту і, спираючись на знання загальнотехнічного і спеціального матеріалу, переборювати мовні труднощі.

Однією із найбільш поширених вправ, націлених на осмислення змісту н/т і публіцистичних текстів, як перша сходинка при навчанні ре­феруванню і анотуванню н/т літератури, є складання плану. Пункти плану, які можуть бути сформульовані у вигляді заголовків, тез і питань, повинні стисло відображати основний зміст прочитаного, а в разі необхідності використову­ватись для підготовки логічного висловлювання по тексту. Однак існує ще одна можливість використання плану прочитаного тексту - це складання анотації.

Перш ніж розпочати роботу по анотуванню текстів, слід ознайоми­тись з деякими мовними зразками, які широко використовуються при складанні анотацій. Це вирази типу: "автор описує", "крім того", "він зображує", "у статті розглядаються питання" і. т.п. Пункти плану можуть бути виражені у вигляді ключевих речень, взятих із тексту. Така тезова форма окремих пунктів плану цілком допустима, тим більше, що ці речення точно передають зміст тексту, і можуть повністю використовуватись у тексті анотації. При складанні анотації за таким планом потрібні будуть наступні мовні зразки: Тhe subject of this text is ... ; The author describes ... ; The purpose of this article is ... ; It is pointed out that ... ; The author tells us about ...; The text also discusses ... ; The next part of the text is devoted to ... ; Further the author describes ... etc.

У процесі виконання подібної роботи відбувається поступове оволодіння великою кількістю мовних зразків, якими можна вільно оперувати при складанні анотації. Така робота по складанню анотацій дуже корисна, тому що сприяє логічному осмисленню змісту і розвитку вмінь зрілого читання іншомовної літератури за фахом. Дуже близько до такого виду роботи стоїть також анотаційний переклад – вид технічного перекладу, зміст якого полягає у складанні анотації оригіналу на рідній мові. Анотація спеціальної статті чи книги – це гранично стисла характеристика оригіналу, яка викладає його зміст у вигляді переліку основних питань та іноді дає критичну оцінку.

Така анотація повинна дати читачеві уявлення про характер оригіналу (наукова стаття, технічний опис), будову (які питання і в якій послідовності розглядаються, до яких висновків приходить автор), про призначення оригіна­лу (на кого розрахований), а також про актуальність та інші подібні моменти. Основна ознака анотації – це характеристика оригіналу. Обсяг анотаційного перекладу, в порівнянні з оригіналом, може змінюватись в залежності від умов, однак анотації обсягом більш, ніж 600 друкованих знаків практично не робляться. При анотаційному перекладі відтворюється лише незначна частина інформації оригіналу, і та у формі характеристики, а не переказу. Стиль анотаційного перекладу відрізняється значною вільністю і визна­чається тільки метою перекладу – дати стислу характеристику оригіналу. Анотація, що підсумовує тематичний зміст, може бути гранично стислою і складатися із одного-двох речень. Високий ступінь узагальнення матеріалу в анотації неминуче приводить до суб’єктивного забарвлення формулювань. А це в свою чергу викликає необхідність введення у анотацію кліше і спеціальної оцінної термінології. (The text deals with ... ; The article is devoted to ...).

При складанні анотації на статтю чи книгу на іноземній мові необхідно здійснити наступні операції:

а) виписати назву статті (книги), прізвище та ініціали автора на іноземній мові;

б) дати переклад назви статті чи книги;

в) дати вихідні дані журналу на іноземній мові, номер, рік видання, том, серію випуску, кількість сторінок статті, що анотується (від-до), кількість рисунків, таблиць, бібліографічних назв і т.п.;

г) дати дуже стислий виклад змісту статті.

Реферування, на відміну від анотації, являє собою конспективний виклад суттєвих положень тексту оригіналу і його ідейного змісту, який супроводжується оцінкою і висновками референта. Діяльність по реферу­ван­ню має дві основні мети: інформативну та навчальну. В першому випадку його метою є замінити першоджерела і дати читачеві можливісь зберегти час для ознайомлення з об’єктом опису. Навчальне реферування, яке є програм­ною вимогою, менш пов’язане з інформативними завданнями. При навчанні читанню у вузі реферат виступає як якийсь вторинний текст, тобто є однією із основних форм фіксування головного змісту оригіналу і розглядається як ефективний засіб контролю за розумінням прочитаного і здобуттям необхідної інформації. Основними вимогами до реферату (найбільш частотні англійські терміни рrесіs, abstract) є наступні :

1) об’єктивний переказ оригінального матеріалу, тобто фіксування тільки тих відомостей, які містяться в оригіналі;

2) повний виклад, тобто фіксування всіх суттєвих положень оригіналу;

3) єдність стилю: використання тих же мовних засобів, єдиної терміно­логії, скорочень і т.і.

Обсяг реферату, прийнятий в інформаційній службі – 2000 друкованих знаків, незалежно від обсягу роботи.

Текст реферату складається із трьох частин: вступної (або вступу), де містяться вихідні дані; описової, яка включає основну ідею і заключної, яка містить основні висновки. Завершується реферат коротким коментарем за схемою: актуальність всього матеріалу; на кого матеріал розрахований; ступінь прогресивності; яке коло читачів він може зацікавити. Реферування тексту передбачає дві основні операції: к о м п р е с і ю, тобто зменшення тексту в обсязі, і виключення д р у г о р я д н и х деталей. Це більш важкий вид роботи, тому що у цьому випадку необхідно вирішити, що повинно бути скорочено у тексті, а що можна виключити. Процес реферування сприяє розвитку всіх видів пам’яті: короткочасної, яка проявляє себе при первинному ознайомленні з першоджерелом; довгочасної, яка зберігає на майбутнє найбільш цінну інформацію первісного документу; оперативної, направленої на запам’ятовування тексту на певний час, протягом якого здійснюється реферування. Реферування можливе тільки на основі деталь­ного і повного розуміння тексту. Тому у навчальному процесі воно може бути використане як засіб контролю за розумінням прочитаного. Таким чином, грамотно складений реферат свідчить про вміння витягати із тексту графічну інформацію, пов’язану з оволодінням графічної системи мови; с т р у к т у р н у інформацію; с е м а н т и ч н у інформацію, тобто зміст тексту. Реферування може слугувати надійним засобом читання “про себе”, при якому не відбувається переключення із внутрішнього мовлення на зовнішне, тобто проговорювання вголос, як це спостерігаємо при переказі чи відповідях на запитання. Реферування тексту являє собою підготовку до реферативного перекладу. Реферат, як зазначалось вище, це стислий виклад суті якогось питання. Однак, засоби викладу суті питання можуть бути різними. В галузі технічного перекладу окреслились три форми складання реферату, яким відповідають три самостійних види технічного перекладу: а) реферативний переклад; б) переклад типу “експрес-інформація”; в) переклад патентних рефератів.

Таким чином, реферативний переклад – це повний письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, які складають зв’язний текст. У процесі роботи над реферативним перекладом необхідно відкинути всю надмірну інформацію, кількість якої перш за все залежить від характеру оригіналу. А л г о р и т м роботи над реферативним перекладом наступний:

1). Попереднє знайомство з оригіналом, ознайомлення з даною галуззю та її термінологією, уважне читання тексту, виділення ключових фрагментів, усунення зайвої інформації.

2). Розмітка тексту для виключення його другорядних частин.

3). Читання залишених місць і усунення можливих диспропорцій і незв’язностей.

4). Повний письмовий переклад частини оригіналу, яка залишилась після обробки і являє собою зв'язний текст, побудований за таким же логічним планом, що й оригінал.

Н а відміну від реферативного перекладу, переклад типу “експрес-інформація” складають після вивчення оригіналу. При такому перекладі пропонується викласти суть справи за власним планом, який може не збігатися з планом побудови оригінального тексту. Дозволяється дуже докладно передати якусь одну частину тексту і повністю виключити із перекладу іншу частину, менш важливу для розуміння суті справи. Висловлювати свої власні міркування чи давати якусь оцінку при цьому виді перекладу не дозволяється. Стислість і об'єктивність – це основні риси, які характерні для перекладу типу “експрес-інформація”. Якщо в оригіналі є креслення, рисунки та інші ілюстровані матеріали, то перекладач вибирає найбільш важливі і докладно пояснені у тексті ілюстрації і вказує місце в тексті свого перекладу, де повинна бути та чи інша копія ілюстрацій, наприклад, за допомогою прямокутника, в якому зазначені сторінка і номер рисунка.

рис., стор. ІІІ, кресл. 5а

Крім вище зазначених видів перекладу, на практиці дуже часто звертають­ся до к о н с у л ь т а т и в н о г о перекладу, який включає усне анотування, усне реферування, вибірковий переклад із листа і усний переклад заголовків з метою пояснення окремих абзаців, речень, термінів.

Всі ці види роботи направлені на те, щоб допомогти тим, хто вивчає іноземну мову, самостійно орієнтуватися в науково-технічній літературі за фахом, набути відповідних навичок і вмінь, необхідних для більш зрілого читання літератури на іноземній мові, при якому здійснюється перехід від вивчення іноземної мови як навчального предмету до його практичного використання у професійних цілях.

14