126. Принцип прозорості оподаткування доходів фінансових посередників.

Порядок оподаткування інвестиційних фондів у більшості країн передбачає звільнення від оподаткування податком прибутку таких фондів. Оподаткуванню підлягають лише доходи інвесторів у разі продажу ними акцій (або інших цінних паперів, емітованих фондами) за ціною, вищою ніж ціна придбання, а також отримані ними дивіденди. Нереалізований фінансовий результат від володіння цінними паперами, емітованими інвестиційними фондами, також може оподатковуватись як доход від приросту капіталу (такий порядок діє, зокрема у США). Тобто, застосовується так званий принцип прозорості : оподатковуються доходи лише кінцевого одержувача (принципала) так, нібито він самостійно вклав кошти в інвестиційний портфель, скориставшись послугами брокера. Принцип прозорості оподаткування інвестиційних фондів, згідно з яким усі доходи фонду є доходами його учасників і не оподатковуються у фонді діє у Німеччині.

Принцип прозорості оподаткування застосовується, якщо діяльність інвестиційної компанії відповідає вимогам законодавства. Ці вимоги орієнтовані на стимулювання довгострокових портфельних інвестицій. Наприклад, податковим кодексом США передбачено, що пільговий режим поширюється на інвестиційні компанії, доходи яких не менш ніж на 90% складаються з доходів від інвестицій у фінансові активи, не більше 30% від сукупних доходів складають доходи від продажу цінних паперів, якими інвестиційна компанія володіла менш ніж 3 місяці. Якщо інвестиційна компанія розподіляє не менш ніж 90% чистого прибутку між акціонерами, то такий фонд звільнено від оподаткування. Оподаткування інвестиційних фондів в Україні регламентується Законом України “Про оподаткування прибутку” та Декретом КМУ “Про прибутковий податок з громадян”. На даний час в Україні запроваджено розглянутий нами вище принцип прозорості. Не оподатковуються операції по залученню коштів інвесторів та доходи від здійснення операцій з активами інвестиційних фондів. Згідно з п. 4.2.8 Закону “Про оподаткування прибутку” встановлено, що кошти спільного інвестування інвестиційних фондів не включаються до валового доходу таких інвестиційних фондів, якщо жоден із засновників (учасників) та пов'язаних з ними осіб не володіє більш як 25 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів і якщо такі інвестиційні фонди протягом 30 календарних днів після надання річного податкового звіту розподіляють між їх засновниками (учасниками) не менш як 90 відсотків сум річного доходу від інвестиційних операцій.

1 13.Поняття еталонного портфеля та здійснення правомірних порівнянь для оцінки ефективності управління інвестиційним портфелем.

Ефективність управління портфелем фінансовими посередниками вимірюється перш за все доходами, які забезпечує конкретний фінансовий посередник на вкладений капітал. Приведена до формату річних процентів доходність може порівнюватись з доходністю альтернативних фінансових вкладень, насамперед менш ризикованих депозитних рахунків у комерційних банках. Таке порівняння є правомірним, якщо наш портфель складається з боргових цінних паперів. Для порівняння можуть бути використані також фондові індекси, якщо інвестиційної політики фінансового посередника базується на вкладенні коштів в акції.

Для оцінки доходності вкладень коштів у цінні папери, емітовані фінансовими посередниками, з точки зору інвестора необхідно врахувати також надбавки і знижки, які встановлюються при продажу і викупі таких цінних паперів. Отже, науковці рекомендують з цією метою застосовувати таку формулу:

r = (ЦВ/ЦР - 1) х 100

де ЦВ - ціна викупу паю на кінець останнього звітного кварталу з урахуванням максимальної знижки, ЦР - ціна розміщення паю в перший день звітного кварталу з урахуванням максимальної надбавки.

Порівняння доходності конкретного інвестиційного фонду з доходністю, розрахованою за фондовим індексом, дає лише загальне уявлення про ефективність роботи компанії з управління активами. Для точніших порівнянь використовуються портфелі, які називаються еталонними портфелями (benchmark portfolios).

Еталонний портфель - це альтернативний портфель, який міг би бути сформованим з наявних на ринку цінних паперів, вкладення коштів у які передбачається діючою інвестиційною політикою фінансового посередника. Тобто еталонний портфель повинен складатись з усіх цінних паперів, серед яких робить вибір фінансовий посередник. Інвестиційна політика визначає структуру інвестиційного портфелю, тобто співвідношення акцій, облігацій, безризикових вкладень і т.і. Знаючи цю структуру можна сформувати еталонний інвестиційний портфель з урахуванням усіх можливих варіантів інвестування. Це означає, що еталонний портфель повинен включати по можливості усі цінні папери даного типу, які були представлені на ринку у період, за який проводиться порівняння. Якщо доходність еталонного портфеля перевищує фактичну доходність портфелю, що аналізується, робиться висновок про неефективність управління портфелем. Слід зазначити, що таке порівняння не дає нам ніякої інформації про причини неефективності управління, але його користь в тому - що воно змушує вести пошук таких причин. Звичайно, головною причиною неефективності є помилковий вибір об’єктів інвестування та моменту здійснення операцій з купівлі-продажу цінних паперів. Якщо ж у результаті порівняння виявляється, що фактична доходність портфелю вища доходності еталонного портфеля, ми можемо лише зробити припущення про ефективне управління портфелем без остаточного висновку. Нагадаємо, що доходність і ризик інвестиційного портфелю пов’язані між собою прямо пропорційною залежністю - доходність тим вища, чим вищий ризик інвестування. Оскільки проведене просте порівняння доходності не дає можливості врахувати ризик, з яким пов’язані вкладення у даний портфель, остаточного висновку щодо ефективності управління ми зробити не можемо. Необхідно привести до єдиного знаменника доходність і ризик.