112. Свопи та їх застосування для цілей перегляду інвестиційного портфеля.

Потенційно, найбільш гнучкою стратегією перегляду інвестиційного портфеля є стратегія із використанням ринку свопів. Ця методика здійснення перегляду портфеля дозволяє здійснити заміну портфельних активів при відносно низьких трансакційних витратах.

Свопи (swap) у чистому вигляді являють собою, як правило, двосторонні контракти, згідно з якими здійснюється обмін потоками коштів протягом певного періоду часу.

Одними із найбільш розповсюджених різновидів свопів є свопи на акції та свопи на процентні ставки. Свопи на акції передбачають, що одна сторона угоди бере на себе зобов’язання сплатити контрагенту сумму коштів, величина яких визначається виходячи із зміни погодженого фондового індексу, а контрагент першій стороні – фіксовану суму коштів виходячи із поточної процентної ставки.

Сутність свопу на акції полягає у наступному. Перша сторона, вважаючи, що у майбутньому (наприклад, протягом року) ринок акцій буде розвиватися динамічно та приноситиме високий доход за прийнятного рівня ризику, приймає рішення здійснити реструктуризацію портфеля збільшивши у ньому долю акцій. Друга сторона, дотримуючись іншої думки щодо перспектив розвитку ринку акцій, вважає за доцільне продати акції та придбати замість них цінні папери з фіксованим доходом. Уклавши своп на акції, кожна із сторін, по-суті, здійснила реструктуризацію власного портфеля, привівши його до оптимального (у відповідності із власними прогнозними оцінками) без додаткових трансакційних витрат. Єдиними витратами за такою угодою є комісійні посереднику, який організовує його укладання. У ролі посередників в укладанні свопів виступають, як правило, комерційні або інвестиційні банки.

В свопі на ставку процента одна сторона бере на себе зобов’язання здійснити на користь контрагента потік платежів, величина яких регулярно встановлюється на основі представницької процентної ставки (наприклад, LIBOR – лондонської ставки пропозицій по міжбанківським депозитам). Натомість, контрагент зобов’язується сплачувати першій стороні потоки фіксованих платежів, розмір яких визначається рівнем процентної ставки, що склалася на момент підписання угоди.

Сенс свопу на ставку процента для кожної із сторін полягає у можливості здійснити реструктуризацію власного портфеля шляхом віртуальної заміни короткострокових боргових зобов’язань на довгострокові і навпаки, без фактичного здійснення операцій купівлі-продажу відповідних цінних паперів. Таким чином, перша сторона дістає можливість отримувати доход від володіння довгостроковими борговими паперами, а друга – від володіння короткостроковими, насправді залишивши структуру власного портфеля такою, якою вона була початково сформована.

117. Еталонна дохідність інвестиційного портфеля та історична “альфа”.

Для того, щоб визначити наскільки успішним був вибір конкретного портфеля у порівнянні з ринком в цілому та іншими портфелями, необхідно розрахувати апостеріорні лінії ринку цінних паперів. Для цього необхідно розрахувати середню безризикову процентну ставку (r_af )і середню доходність ринку (r_am ) за певний період.

T

r_{af = (S} r_tf)/ T; та

t=1

r_{am = (S} r_tm)/ T

t=1

де r_tf та r_tm - середньозважена безризикова ставка та ринкова ставка доходності за проміжок часу t; T - кількість періодів.

Визначивши значення середньої безризикової процентної ставки (r_af) і середньої доходності ринку (r_am), ми можемо обчислити еталонну доходність портфелю (r_e), ризик якого характеризується коефіцієнтом b, Для цього прийнято використовувати рівняння апостеріорної кривої

r_e = r_af + b(r_am- r_af)

Різниця між середньою доходністю портфелю та його еталонною доходністю називається апостеріорною ( або історичною) альфою (ex post alpha)

a = r_a - r_e

Якщо значення історичної альфи більше нуля, це означає, що середня доходність перевищувала доходність еталонного портфелю, і свідчить про ефективне управління портфелем. Рівняння апостеріорної характеристичної лінії отримуємо, замінивши r_e на його складові частини.