105. Концепція активного управління.

Активне управління являє собою інвестиційну стратегію, що передбачає купівлю та продаж фінансових активів з метою отримання дохідності вищої, ніж звичайна. Менеджер піддає сумніву те, що ринкові ціни на цінні папери є відображенням їх реальної вартості, тобто вважає ринок не ефективним. Тому для визначення реальної сьогоднішньої вартості ЦП менеджер проводить аналіз найповнішої інформації по кожному емітенту. Реальні ціни порівнюються з ринковими і приймається рішення про придбання-продаж цінних паперів — фінансовий аналітик готує пропозиції щодо придбання ЦП, ціни на які за його прогнозом є заниженими і в перспективі зростуть, та про продаж цінних паперів, ціни на які є завищеними і мають у перспективі знизитися. Такий стиль роботи називають прагненням «переграти ринок». Поряд з потенційними можливостями приносити додаткові доходи, застосування активного стилю пов'язане з додатковими витратами (зокрема, сплатою комісійних брокерам), що зменшує остаточний фінансовий результат такого менеджменту.

Прихильники активного управління вибудовують власні прогнози стосовно очікуваної дохідності та ризику окремих цінних паперів і їх класів, які відрізняються від загальної думки. Відповідно, функції менеджерів щодо портфеля в цілому можна розглядати як системні дії з приведення початкового портфеля (який насправді є сурогатом ринкового) до оптимального, параметри якого визначаються на підставі здійсненого фінансового аналізу та є відмінними від загальної думки. Портфель, сформований менеджерами, міститиме частку певного цінного папера в пропорціях, що відрізняються від ринкових: ця частка буде більшою чи меншою залежно від настрою менеджерів діяти в ролі «биків» чи «ведмедів» по відношенню до цього папера. Збільшення частки певного цінного папера в дійсному портфелі порівняно з початковим (сурогатом ринкового) визначається як активна позиція, і навпаки, зменшення частки певного папера в дійсному портфелі — як пасивна позиція.

Розміри активних і пасивних позицій розраховуються як різниці між частками певних цінних паперів у дійсному та початковому портфелях.

На практиці використовується широкий спектр різноманітних підходів до активного управління портфелями, що зумовлено відмінностями застосовуваних методик проведення фінансового аналізу (технічного чи фундаментального), поведінкових стратегій, оцінками міри ефективності ринку та іншими чинниками.

106. Переваги та недоліки пасивного та активного управління.

Полеміка щодо переваг тієї чи іншої інвестиційної системі залишається актуальною і на сьогоднішній день.

Прихильники пасивного управління, яке в практиці інвестиційного менеджменту стало застосовуватися лише з середині , 60-х рр. XX ст. (до цього аксіомою вважалося, що інвестори повинні намагатися знайти хибно оцінені цінні папери), не заперечуючи в принципі можливості отримання додаткових доходів, стверджують, що фінансові ринки є достатньо ефективними для того щоб постійно отримувати наддоходи навіть тим особам, які володіють інсайдерською інформацією. Крім того, на думку прихильників пасивного управління, існують іще, як мінімум, дві причини, через які реальна дохідність, що отримується в рамках активної інвести­ційної системи, є нижчою, ніж та, що виходить у разі застосування пасивної. По-перше, ставки комісійних, що сплачуються в разі ак­тивного управління, як правило, є значно вищими від ставок паси­вних менеджерів. По-друге, активне управління зазвичай пов'язано зі значними операційними витратами, тоді як пасивне — не потребує здійснення великого обсягу трансакцій.

Прихильники активного управління вважають, що через не­ефективність ринку можна постійно використовувати ситуації неправильної оцінки вартості цінних паперів, які, навіть з ураху­ванням операційних витрат та порівняно вищого розміру комі­сійних, здатні забезпечити дохідність вищу за середню. На під­твердження власної позиції вони наводять дані різноманітних досліджень, у яких мовиться про результати діяльності особливо удачливих портфельних інвесторів і про неефективність ринку. Як аргумент вони також застосовують такий умовивід: саме інвес­тори, які використовують активне управління, здійснюючи по­шук хибно оцінених паперів, підтримують їх курс на рівні «дій­сної» вартості. Отже, за умови зміни пропорцій представництва прихильників пасивного та активного управління на користь пер­ших ефективність ринку знижуватиметься. Як наслідок, перед активними менеджерами відкриватимуться додаткові можливості для отримання наддоходів.