102. Інвестиційні стратегії (системи), які застосовуються для цілей формування та управління інвестиційними портфелями.

У відповідності до обраної інвест. політики інвест.і менеджери мають сформувати портфель ЦП, який би за своїми характеристиками відповідав прийнятному для їхніх клієнтів співвідношенню доходності та ризику.

Формування таких портфелів базується на обраній у рамках вибору інв політики інвестиційної стратегії.

У практиці інвестиційної діяльності розрізняють пасивний та активний менеджменти, основна відмінність між якими полягає у сприйнятті менеджерами міри ефективності ринку. В основу концепції пассивного управління портфелями цінних паперів покладено гіпотезу ефективності фінансових ринків. Відповідно, прихильники цієї інвестиційної системи приймають рішення виходячи із загальноприйнятої оцінки ризику та дохідності й не вважають за доцільне здійснювати пошук неправильно оцінених паперів. А концепція активного управління портфелями фінансових інвестицій базується на протилежному твердженні: ринки капіталів не є ефективними, а, отже, пошук неправильно оцінених цінних паперів є виправданим.

103. Концепція пасивного управління.

Пасивне управління передбачає придбання та володіння великою кількістю цінних паперів протягом віднос но тривалого часу з незначними та нечастими змінами складу сфор мованого портфеля.

При цьому можна виділити дві основні проблеми, які при застосуванні пасивної стратегії управління потребують вирішення уже на початковій стадії формування портфеля. Перша — вибір як орієнтира певного ринкового показника та його відтворення під час формування портфеля. Друга - проблема пошуку такого співвідношення між складовими портфеля, представленими пайовими та борговими цінними паперами, яке б відповідало інвестиційним пріоритетам клієнтів, що відрізняються від пріоритетів середнього інвестора

Пасивне управління базується на припущенні, що ринкові ціни відповідають реальним цінам на цінні папери (не є ні заниженими, ні завищеними). Аналітичний відділ дає керівництву рекомендації щодо придбання-продажу цінних паперів на підставі ринкових котирувань. Рішення приймаються в рамках структури портфеля, яка визначається інвестиційною політикою (співвідношенням фінансових інструментів з різним ступенем ризику акцій, корпоративних облігацій і державних цінних паперів). Коригування структури (перегляд портфеля) здійснюється лише у виняткових випадках. За визначенням У. Ф. Шарпа, поняття пасивне управління означає «володіння ЦП протягом тривалого проміжку часу з незначними і нечастими змінами портфеля». Пасивна тактика управління портфелем набуває поширення у сфері фінансового посередництва наприкінці 60-х років XXст., базуючись на висновках портфельних теорій та тезі про ефективність ринку цінних паперів і недоцільність активного управління.

104. Проблеми вибору ринкового показника та співвідношення ринкового і безризикового компонентів для цілей побудови інвестиц. Портфеля.

Пасивне управління передбачає придбання та володіння великою кількістю цінних паперів протягом віднос но тривалого часу з незначними та нечастими змінами складу сфор мованого портфеля.

При цьому можна виділити дві основні проблеми, які при застосув. пасивної стратегії управління потребують вирішення уже на початковій стадії форм-ня портфеля.

Перша — вибір як орієнтира певного ринкового показника та його відтворення під час формування портфеля. Показник, обраний як орієнтир, має в найприйнятнішій для портфельного мене джера формі інтегрувати поточну інформацію про динаміку та структуру ринку, а портфельні менеджери, спираючись на меншу кількість позицій, повинні сформувати своєрідний сурогат ринкового портфеля. Оскільки вказані показники, як правило, являють собою широко диверсифіковані ринкові індекси (наприклад, Standart and Poor's), пасивне управління звичайно також називають індексуванням, а самі пасивні портфелі – індексними фондами.

Розв'язання першої проблеми має дати змогу сформувати такий індексний фонд, зміна дохідності якого відповідала б динаміці обраного в ролі орієнтира показника.

Другою проблемою, що потребує розв'язання, є проблема пошуку такого співвідношення між складовими портфеля, представленими пайовими та борговими цінними паперами, яке б відповідало інвестиційним пріоритетам клієнтів, що відрізняються від пріоритетів середнього інвестора. Необхідного співвідношення можна досягти шляхом поєднання в портфелі у відповідних пропорціях індексного фонду з портфелем безризикових боргових зобов'язань.Конкретні значення таких пропорцій можуть бути визначені на підставі аналізу кривих байдужості клієнтів. Слід пам'ятати, що в кожному разі менеджери, які застосовують пасивні технології управління портфелями, ненамагаються досягти ефективності, що перевищує ефективність ринку в цілому.