70.Теоретичні припущення щодо важливих з точки зору інвестора параметрів інвестиційного портфеля згідно “портфельної теорії” г. Марковіца.

Як і будь-яка інша теорія, теорія портфеля базується на ряді припущень, покликаних спростити виконання поставленого за­вдання.

Основні постулати, на яких побудована сучасна теорія портфельних інвестицій:

1. Ринок складається з кінцевого числа активів, прибутковість яких для заданого періоду вважається випадковою величиною.

2. Інвестор здатний, наприклад, виходячи зі статистичних даних, отримати оцінку очікуваних (середніх) значень прибутковості та їх попарних ковариаций - можливостей диверсифікації ризику.

3. Інвестор може формувати різні допустимі (для даної моделі) портфелі, дохідність яких також є випадковою величиною.

4. Зіставлення обираних портфелів грунтується тільки на двох критеріях - середньої прибутковості і ризику.

5. Інвестор не схильний до ризику в тому сенсі, що з двох портфелів з ​​однаковою прибутковістю він обов'язково віддасть перевагу портфель з меншим ризиком.

Головним припущенням, прийнятим Г. Марковіцем, є те, що для інвестора, коли він оцінює альтернативні рішення, важ­ливими є лише два параметри кожного активу: дохідність і міра притаманного йому ризику. Виходячи з припущення, що інвестор приймає рішення про вибір об'єкта інвестування, ґрунтуючись на оцінках лише двох параметрів — дохідності та ризику, — теорія портфеля в трактуванні Г. Марковіца отримала назву двопараметричної моделі.

Друге, не менш важливе припущення, полягає в тому, що інвестор може обрати будь-яку комбінацію можливих інвестицій, розподіляючи наявні фінансові ресурси за різними напрямами вкладень.

Сформована таким чином комбінація інвестицій, що має назву портфеля інвестицій, має бути найкращою для інвестора з погляду очікуваної дохідності та ризику.

71. Правила максимізації доходності та уникнення ризику.

Основою для прийняття інвестиційних рішень є показники очікуваної доходності і стандартного відхилення портфелю. Очікувана доходність дає можливість виміряти потенційну винагороду, яку може отримати інвестор від володіння потрфелем, стандартне відхилення - це вимір ризику цього портфелю. Стандартне відхилення є виміром можливого відхилення фактичної доходності портфелю від очікуваної доходності. Чим більше значення цього показника, тим вищим є ризик інвестора, оскільки зростає невизначеність. При розробці інвестиційної політики порівнюються гіпотетичні портфелі з різними значеннями очікуваної доходності і стандартного відхилення. Для цього необхідно визначити очікувану доходність та стандартне відхилення для кожного альтернативного портфелю, нанести ці значення на графік (очікувана доходність (r) по осі х; стандартне відхилення (s )- по осі y):

При порівняльному аналізі застосовуються такі загальні логічні правила.

1. Правило уникнення ризику. Якщо альтернативні портфелі з однаковою очікуваною доходністю мають різні ступені ризику, обирається портфель з меншим ризиком.

2. Правило максимізації доходності. Якщо алтернативні потрфелі з однаковим ступенем ризику мають різну очікувану доходність, обирається портфель з вищою очікуваною доходністю.

Оскільки фінансовий посередник розробляє інвестиційну політику для клієнтів, він повинен враховувати такі суттєві обмеження:

• очікувана доходність не повинна бути меншою від мінімального доходу, який хочуть отримувати клієнти або зобов’язаний сплатити фінансовий посередник;

• ризик портфелю не повинен перевищувати максимальний ризик, на який згодні клієнти.

Мінімальний рівень дохності при зростанні ризику інвестиційного портфелю для різних інвесторів є неоднаковим. Фінансові посередники, які орієнтуються на кошти схильних до ризику інвесторів можуть формувати інвестиційну політику, керуючись наведеними вище правилами уникнення ризику і максимізації доходності.