3.Фінансовий фактор економічного зростання згідно “теорії фінансового поглиблення” (дослідження р. Голдсміта та р. Дж. Маккінона).

Р. Голдсміт у своїй роботі «Фінансова структура і розвиток» (60-ті роки) вперше зафіксував факт існування зв’язку між розміром фін. с-ми (визначався як відношення сукупних активів фін. посередників до ВВП) і ек. зростанням у 35 країнах. Він зробив висновок, що темпи екон. зростання вищі в тих країнах, де роль фін посередників більша.Механізм непрямого фінансування був ефективнішим ніж прямого.

Теорія фін. фактора екон. зростання дістала подальший розвиток у дослідженнях америк. економіста Р Дж. Маккіонона, який запровадив термін «фін. поглиблення» (зростання частки фін. активів національному багатстві). Маккінон довів, що в міру фін. поглиблення в різних країнах спостерігаються порівняно вищі темпи зростання.Цей показник є зручним для оцінки впливовості фін посередництва в ек. с-мі.

Р.Голдсміт, розвиваючи теоретичні основи фінансового посередництва, спробував дати відповідь на питання: що є причиною розвитку фінансових посередників та які наслідки має такий розвиток для економіки в цілому?

Він довів, що з точки зору індивідуального інвестора більш привабливим є інвестування у “вторинні зобов’язання”, які випускають фінансові посередники (тобто через систему фінансового посередництва), в силу їх меншої ризикованості. Це сприяє розвитку фін. посердеництва. Розвиток системи фінансового посередництва, в свою чергу, сприяє розширенню кола інвесторів і залученню в господарський оборот грошових коштів тих осіб, які не схильні інвестувати в первинні зобов’язання.

Таким чином, в концепції Р. Голдсміта система фінансового посередництва виступає, по-перше, як необхідна форма розв’язання наявного протиріччя між потребами економіки в додаткових фінансових ресурсах та обмеженістю їх пропозиції, по-друге, як певний механізм, який сприяє не тільки акумуляції необхідних ресурсів, але і їх раціональному розміщенню.

4.Концепція фінансових інновацій Дж. Герлі та є. Шоу.

В основі концепції американських вчених Дж. Герлі та Є. Шоу лежить ідея про паралельність зростання доходів та накопичення активів, оскільки власники вільних грошових коштів зацікавлені не тільки (і не стільки) в збереженні ліквідності заощаджень, але й в надійності та вигідності вкладень.

Реалізація зацікавленості власників заощаджень досягається за наявності пропозиції різноманітних фінансових послуг та їх розвитку, адекватному розвитку попиту на ці послуги з боку індивідуальних інвесторів. В результаті, на думку Дж. Герлі та Є. Шоу, непрямі інвестиції – вкладення у “вторинні зобов’язання”, емітовані фінансово-кредитними інститутами, - вигідніші для населення, ніж в звичайні форми багатства або в у вигляді прямих інвестицій у “первинні зобов’язання”.

Роблячи висновок про віддання переваги інвестуванню у “вторинні зобов’язання”, вчені обгрунтували необхідність постійних “фінансових інновацій”.

Ідея Дж. Герлі та Є. Шоу про зростаючу в міру зростання доходів схильність населення до непрямих інвестицій та викликаних нею “фінансових інноваціях” знайшла свій подальший розвиток в теорії “фінансових інновацій”, запропонованій У. Зілбером. Концепція Дж. Герлі та Є. Шоу була доповнена ідеями про здатність фінансово-кредитної системи в умовах невизначеності ризик інвестицій, перерозподіляти тягар ризику поміж економічними агентами.