26. Інвестиційні заощадження населення – визначальний фактор розвитку фінансового посередництва.

Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економічній системі.

Якщо формування заощаджень уповільнюється чи зовсім зупиняється, починаються скорочення інвестицій та “проїдання” раніше нагромадженого капіталу. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити нові заощадження і навіть витрачає попередні під загрозою втрати їх через інфляцію. За таких умов зростання інвестицій у секторі “фірми” припиняється, що підриває основу для розвитку економіки в майбутньому.

Зростання обсягу заощаджень створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі “фірми”.

Проте зростання обсягу інвестицій, як правило, не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на грошовий ринок за потоком заощаджень, мобілізує уряд для державних закупівель та інших витрат. У конкурентній боротьбі за ресурси на грошовому ринку уряд звичайно має переваги над фірмами у зв’язку з вищим рівнем гарантій за його зобов’язаннями (цінними паперами) порівняно із зобов’язаннями фірм та фінансових посередників, через яких заощадження трансформуються в інвестиції. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел. Заощадження населення, що надійшли на грошовий ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб, мають бути позичені сектором “фірми” для інвестування.Інакше на грошовому ринку виникне надлишок коштів, а на товарних ринках (на ринку продуктів передусім) — відсутність попиту на товари. Неінвестовані заощадження неминуче викличуть кризу збуту, скорочення виробництва, зниження доходів і заощаджень у секторі “сімейні господарства”. У нереалізованих товарних запасах будуть “заморожені” значні капітали.

27. Зв’язок між інвестиційними заощадженнями, інвестиційними мотивами та інвестиційними цілями населення.

Заощадження домогосподарств є вагомим інвестиційним ресурсом для економіки країни, в більшості країн національні заощадження формуються на основі заощаджень населення. На основі цього фіксується участь домогосподарств в інвестиційних процесах, а зокрема в економічному зростанні країни.

Особливість заощаджень домогосподарств полягає втому, що у власників вони є лише грошовою формою доходу, а не капіталом. За допомогою банків цей дохід перетворюється у значну масу грошового капіталу, який приносить ще дохід від відсотків. Величина заощаджень збільшується при економічному зростанні. На заощадження та інвестицій має вплив процентна ставка, тобто якщо процентна ставка зростає, посилюється стимулювання заощаджень та розміщення їх на ринку, тому що на кожну заощаджену одиницю власник одержить додатковий дохід.

Ієрархія інвестиційних мотивів населення - заощадження (або створення резервів) на «чорний день»;

- заощадження на поліпшення якості життя – нагромадження коштів для придбання нерухомості (насамперед житла) та дорогих товарів тривалого використання;

- заощадження на освіту;

- заощадження на старість, тобто надійне та гарантоване забезпечення в похилому віці.

Інвестиційний процес починається з формулювання цілей інвестування. Його формулювання передбачає деяку попередню роботу. Так, потрібно оцінити наявні вільні ресурси, які мають відігравати роль інвестиційного капіталу, зібрати достатню інформацію про доступні інвестиційні ресурси, оцінити економічну кон'юнктуру та прогнози на майбутнє тощо. На цьому етапі вкладник з тим або іншим ступенем точності визначає свій інвестиційний горизонт, тобто проміжок часу, на який розповсюджується його стратегія та відносно якого оцінюються результати інвестиційного процесу. Зазвичай у далекій перспективі процес інвестування не має чітких часових меж: для індивідуального вкладника він може тривати все життя, для організацій— продовжуватися практично без обмежень. Однак без визначання інвестиційного горизонту неможливо сформулювати більш-менш чітку стратегію і, що найголовніше, оцінити в майбутньому її результати. Величина часового горизонту визначається як цілями інвестора, так і його спроможністю прогнозувати майбутній стан справ, наприклад ціни на різні інвестиційні активи. Інвестиційний горизонт може бути невеликим, якщо вкладник орієнтується на отримання короткострокового доходу. У спекулянта це може бути день чи навіть година, у типового інвестора— рік, кілька років або десятиліть. Формулювання цілей та визначення інвестиційних ресурсів і горизонту— перший етап інвестування. Наступним є інвестиційний аналіз. Він полягає в попередньому відборі інвестиційних активів, які вкладник вважає гідними своєї уваги. Безумовно, що про більшість з них середній інвестор не знає. Первинний відбір базується на фінансовому стані інвестора (його доході, багатстві), на його обізнаності про ті або інші цінні папери, різні аспекти оподаткування, пов'язані з ними тощо. Зробивши такий відбір, вкладник звужує різноманітність інвестиційного ринку до осяжної кількості активів, які він здатний оцінити, порівняти та з якими можна здійснювати операції купівлі-продажу.