Питання для обговорення на семінарі

1. Фінансовий механізм і фіскальна політика держави.

2. Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці.

3. Теорія державного бюджету.

4. Податкова система: суть, структура, значення, принципи побудови та функціонування.

5. Суть і функції податків. Ефект Лаффера.

6. Аналіз податкової системи в Україні.

Теми реферативних повідомлень

1. Проблеми формування держбюджету України.

2. Фінансовий ринок та його структура.

3. Формування податкової системи в Україні.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Боброва В. Я. Основи ринкової економіки і підприємства. – К., 2003.

2. Економічна теорія: Підручник / За ред. В.М.Тарасевича. – К., 2006.

3. Карлін М.І. Фінанси України та сусідніх держав: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007.

4. Ковальчук Г.О., Мельничук В.Г., Огнев'юк В.О. – К.: Економіка, 2003.

5. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України: Монографія. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2001.

6. Кулішов В.В., Гаврилко П.П. Основи економічних знань. Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів. «Магнолія Плюс»; видавець СПДФО «В.М. Піча», 2005.

7. Леоненко П.М. та ін. Теорія фінансів: Навчальний посібник, за загальною редакцією О.Д.Василенка. – К., 2005.

8. Мочерний С.В. Економічна теорія: Навч. посіб. – К.: ВЦ “Академія”, 2003.

9. Омелянович Л.А., Папалка А.А., Орлова В.А. Податки і податкові системи. – Донецьк: ДУЕТ ім. Тугана-Барановського, 2002.

10. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001.

11. Основи економічної теорії .Політекономічний аспект. – КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 2009.

12. Основи економічної теорії: Підручник / За заг. ред. Л.С. Шевченко. – Х.: Право, 2008.

13. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2001.

14. Радіонова І.Ф. Загальна економіка. – К., 2007.

15. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр навчальної л-ри, 2006.

16. Яроцька Т.Р. Основи економічної теорії. – Одеса, 2004.

17. Офіційний сайт „Міністерства фінансів України ”(www. rada.kiev.ua)

18. http://www. uk.wikipedia.org/wiki/Податок

Тема 15. Грошово-кредитна система і монетарна політика

Кредитори мають кращу пам'ять ніж боржники.

(Б. Франклін)

1. Грошовий обіг і його закони. Грошові агрегати та їх сутність. Закон грошового обігу.

2. Суть, структура та функції банківської системи. Центральний банк.

3. Механізм здійснення монетарної політики.

1. Грошовий обіг і його закони. Грошові агрегати та їх сутність. Закон грошового обігу

Грошовий обіг – це безперервний рух грошей у сфері обігу, що опо­середковує обмін товарів і послуг у суспільстві. Він виникає разом з по­явою грошей й відбувається в межах грошової системи кожної країни.

Грошова система – це форма грошового обігу, що налагоджу­ється державою на різних стадіях розвитку суспільства. У різних країнах вона має істотні особливості. Однак для всіх національних грошових сис­тем характерні такі загальні риси:

– найменування грошової одиниці, масштаб цін;

– види грошових знаків – паперові, розмінні монети;

– система емісії грошей;

– державні органи, що відають питаннями регулювання грошового обігу.

Грошова маса – сукупність наявних і безготівкових купівельних і платіжних коштів, що забезпечують обіг товарів і послуг у су­спільстві.

Рух грошей у процесі розширеного суспільного відтворення ут­ворює грошовий обіг, який безпосередньо включає рух грошей на стадіях розподілу, обміну та опосередковано обслуговує процес ви­робництва і споживання і, отже, впливає на всі стадії суспільного відтворення.

За характером руху грошових коштів обіг грошей поділяється на фінанси, кредит та грошовий обіг. Форми організації грошового обігу утворюють грошову систему. Ці форми визначає держава. Зокрема, держава визначає грошову одиницю, масштаб цін, види грошових знаків в обігу та порядок їх емісії, характер забезпечен­ня грошей, форми безготівкового платіжного обігу.

Гроші надходять в обіг через механізм банківського кредитуван­ня суб'єктів господарської діяльності. Обслуговуючи різноманітні акти купівлі - продажу товарів та інші платежі. Гроші переходять від одного економічного суб'єкта до іншого, постійно віддаляючись від того місця, де вони увійшли в сферу обігу.

Безготівковий грошовий обіг має значні переваги над готівко­вим і тому є набагато ефективнішим і доцільнішим як для суспіль­ства в цілому, так і для кожного суб'єкта господарювання.

При безготівковому грошовому обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум на рахунках в банках чи зарахування взаємних вимог, тобто безготівкових грошових знаків. Безготівко­вий грошовий обіг має такі переваги:

• значно скорочує суспільні витрати обігу;

• створює сприятливі умови для державного регулювання грошового обігу;

• поліпшує економічне становище суб'єктів грошового обігу .

Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення в ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби.

Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси від­творення в народному господарстві, підтримується й ста­більний грошовий обіг. Більш того, він активно впливає на стан і розвиток економіки.

Найкращий спосіб підтримування збалансова­ності швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, пере­ведення державного сектора на засади комерційного розра­хунку, підтримки соціально значущих галузей суспільного ви­робництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Національний банк України повинен ефективно вико­нувати свою головну функцію регулятора грошового обігу.

Грошова маса неоднорідна і складається з певних агрегатів. Склад та струк­тура грошової маси країн залежать від загального рівня економічного розвитку, розвиненості ринкових та грошових відносин, політики Центрального банку.

Грошові агрегати – види грошей та грошових засобів, які відрізняються один від одного своєю ліквідністю, тобто можливістю швидкого перетворення в готівку, показники структури грошової маси.

Грошові агрегати це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій. Складовими грошових агрегатів є фінансові активи у формі готівкових коштів у національній валюті, переказних депозитів, інших депозитів, коштів за цінними паперами, крім акцій, що емітовані депозитними корпораціями та належать на правах власності іншим фінансовим корпораціям, не фінансовим корпораціям, домашнім господарствам та некомерційним організаціям, що обслуговують домашні господарства. Залежно від зниження ступеня ліквідності фінансові активи групують у різні грошові агрегати М0, М1, М2 та М3.

Відповідно до методологічних правил НБУ виділяють грошові агрегати різного складу:

• M0 включає готівкові кошти в обігу поза депозитними корпораціями (гроші поза банками).

• М1 грошовий агрегат М0 та переказні депозити в національній валюті.

• М2 грошовий агрегат М1 та переказні депозити в іноземній валюті й інші депозити.

• М3 (грошова маса) – грошовий агрегат М2 та цінні папери, крім акцій.

Кожний наступний агрегат складається з попереднього плюс нові кредитні інструменти; кожний наступний агрегат менш ліквідний, ніж попередній.

Ліквідність – здатність активу швидко і без втрат перетворюватись в готівку.

Для визначення оптимальної величини грошової маси та управління нею використовують рівняння обміну:

MV = PQ, (15.1)

де M – кількість грошей; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін; Q – реальний обсяг ВВП; PQ – номінальний обсяг ВВП.

В агрегованому вигляді грошову масу можна поділити на готівку та кредитні гроші. Готівка являє собою зобов'язання держави, яка гарантує повсюд­ний прийом даних банкнот та монет в якості сплати за товари та послуги, які купуються.

Кредитні гроші являють собою платіжні зобов'язання пе­вних суб'єктів господарювання. Тут перш за все йдеться про банки, які власне і забезпечують обслуговування підприємств за допомогою різних рахунків, а також є гарантами сплати за чеками та векселями. У високо розвинутих країнах готівкові гроші становлять не більше 10-15%, у США на них припадає лише 4,5%, а в Україні – 20%.

У розрахунках населення з підприємствами торгівлі та іншими організаціями застосовують розрахункові чеки і банківські чекові книж­ки. Останнім часом набуває поширення застосовування кредитних карток. Чеки, кредитні картки, а також векселі являють собою пла­тіжні засоби, що замінюють гроші. Це складові безготівкового обігу.

Чеки – письмові розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату певній особі зазначеної у ньому суми грошей. Першоосновою є існування депозитів, тобто внесків певних сум грошей клієнтів банку на власний рахунок у цьому банку, а чеки та квитанції є дорученням банку перераховувати кошти з належного власникові рахунка на інший. Усе це дає підстави говорити про появу нового різновиду кредитних грошей - депозитних.

Зручною формою розрахунків є кредитні картки, які набули досить значного поширення в розвинених країнах. Невелика за розміром і зруч­на для зберігання кредитна картка є пластиковим носієм інформації в електронній формі про розміри кредиту, що наданий власнику картки бан­ком.

Впроваджувати науково обґрунтовану грошову політи­ку неможливо без вивчення законів грошового обігу.

Закони грошового обігу - закони, що виражають внутрішньо не­обхідні, сталі і суттєві зв'язки між кількістю необхідних для обігу грошей та швидкістю їх обігу, цінами товарів, що підлягають реалі­зації, і вартістю грошей.

Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів:

– кількості проданих товарів,

– рівня товарних цін,

– швидкості обертання грошової одиниці.

Західні економісти як формулу закону обігу грошей використовують модель економіста і математика Ірвінга Фішера (1867 – 1947 рр., США), згідно з якою кількість грошей М, необхідних для обслуговування товарного обігу прямо пропорційна кількості товарів і послуг Q, їхній ціні Р, та обернено пропорційна швидкості обігу грошей – V (закон обігу грошей):

. (15.2)

Суть моделі Фішера полягає в тому, що збалансованість грошової маси і товарного покриття досягається зміною цін. При цьому спостерігається обернено пропорційна залежність між загальним рівнем цін та вартістю грошової одиниці.

Швидкість обігу грошової одиниці визначають кількістю актів купівлі-продажу, які обслуговує в середньому одна грошова одиниця. Що їх біль­ше, то динамічніше здійснюватимуться товарооборот й інші економічні процеси. Якщо ж грошей буде більше, ніж потрібно для нормального товаро­обороту, їхня купівельна спроможність почне падати, а ціни на товари зростатимуть.

Реальна вартість (купівельна спроможність) грошей – кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Дефляція – зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу зайвих паперових грошей та зниження, стримування загального рівня цін (процес протилежний інфляції).

Найрадикальніший метод дефляції – нуліфікація – тобто ліквідація старих грошей і випуск нових (в меншій кількості).

Деномінація – заміна номінальної вартості грошових знаків у певному співвідношенні на нові більші грошові одиниці з одночасним перерахунком цін, зарплати, тарифів відповідно.

Деномінація спрощує і здешевлює всі грошові операції. Це підтвердив досвід деномінації в 1922 – 1923 рр. та в 1961 р. у колишньому СРСР.

Девальвація – 1) зменшення металевого (золотого) вмісту грошової одиниці; 2) підвищення курсу паперових знаків стосовно вмісту металу (золота) іноземних валют; 3) зменшення встановленої вартості валют за умови законодавчого регулювання.

Вона є зниженням курсу національної валюти, її знеціненням щодо іноземних на певний відсоток.

Ревальвація – підвищення раніше встановленої вартості валюти.

Це явище протилежне девальвації, досягається не тільки підвищенням на певний відсоток вартості валюти, а й (за золотого стандарту) збільшенням золотого вмісту в національних грошових знаках, а нині – підвищенням курсу національної валюти щодо іноземних (міжнародних) валют.

Валюта – грошова одиниця для вимірювання вартості товарів.

Конвертованість валюти – здатність валюти однієї країни обмінюватись на валюти інших країн у певній пропорції, яка визначається масштабом цін та купівельною спроможністю національної валюти.