2. Безробіття: зміст, причини, види, наслідки. Рівень безробіття. Закон Оукена
Невід'ємною рисою ринкової економіки є безробіття – тимчасова незайнятість економічно активного населення. Причини даного явища різноманітні.
Структурні зрушення в економіці, що виражаються в тім, що впровадження нових технологій, устаткування приводить до скорочення зайвої робочої сили.
Економічний спад або депресія, що змушують роботодавців знижувати потреби у всіх ресурсах, у тому числі і трудових.
Політика уряду і профспілок в сфері оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу.
Сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки.
Зміни в демографічній структурі населення, зокрема ріст чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю і, зростає імовірність безробіття, тощо.
В економічній науці прийнято виділяти три основні концепції пояснення безробіття.
Класична теорія зайнятості, з якою пов’язують імена Д. Рікардо, Дж. Мілля, А. Маршалла й інших економістів в основному XIX століття, будується на переконанні в тім, що ринок має достатні здібності для ефективної координації всіх процесів, що відбуваються в області зайнятості, у забезпеченні повного використання ресурсів праці, що маються в суспільстві. На думку класиків, причина безробіття в занадто високій заробітній платі, що породжує надлишок пропозиції праці. Це результат визначених вимог самих найманих робітників. Вільна гра ринкових сил – попиту, пропозиції, заробітної плати – забезпечить необхідну координацію в сфері зайнятості. Якщо існує надлишкова пропозиція праці, то зниження заробітної плати повинне зменшити його, але, у цей же ж час, підняти попит на працю. Якщо ж заробітна плата в цій ситуації не знижується, цьому перешкоджають самі працівники, їхні профспілки, то тим самим вони "добровільно" погоджуються на існування якоїсь кількості безробітних.
Кейнсіанська теорія зайнятості сформувалася в основному в 30-х роках XX століття. Вона пов'язується з ім'ям англійського економіста Дж. М. Кейнса, найбільш видатного дослідника в області макроекономіки. У 1936 р. у своїй роботі "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" він запропонував принципово нове пояснення безробіття.
Масовий вибух безробіття відбувся на початку 30-х років у період так званої "Великої депресії". У цей час рівень безробіття у США досяг 25 %. Кейнс погоджувався з класиками з тим, що зниження заробітної плати може призвести до підвищення зайнятості. Але одночасно вказував на те, що:
на практиці в силу відомих обставин важко знизити заробітну плату;
якщо знизити заробітну плату, то при цьому відбудеться зниження попиту на споживчі товари, що негативно вплине на виробництво і зайнятість.
Кейнс відкинув положення про здатність ринку забезпечити повну зайнятість, та прийшов до висновку про неефективність політики невтручання держави. Причина безробіття – низький попит. Ліки від безробіття – політика держави, що спирається головним чином на використання фіскальних інструментів. Змінюючи податки і бюджетні витрати, держава може впливати на сукупний попит і на рівень безробіття.
Монетариська теорія зайнятості співзвучна ідеям класичної школи.
Монетаристи намагаються відродити віру в сильний регулюючий потенціал ринку, у його можливості забезпечити високий ступінь макроекономічної стабільності.
На погляд монетаристів, держава своєю активністю в економічній сфері невиправдано обмежила конструктивні здібності ринку. Зокрема, ринок праці утратив свою гнучкість, він деформований через надмірне втручання держави і профспілок. Занадто тверда заробітна плата створює великі проблеми в області зайнятості. Тому ліками від безробіття може бути звільнення ринку від невиправданого втручання (в області заробітної плати, цін і т.д.) і проведення державної політики по підвищенню його гнучкості (створення гнучкої системи, масове поширення інформації, стимулювання міжрегіональних переливів робочої сили і т.д.).
Дискусії між представниками різних напрямків продовжуються. Більша увага приділяється до кейнсіанства та монетаризму. Зокрема, різні типи безробіття вимагають різних рецептів: обмеження заробітної плати, збільшення сукупного попиту або підвищення гнучкості ринку праці.
Міжнародною організацією праці рекомендована система класифікації, відповідно з якою населення поділяється на економічно активне та економічно неактивне. Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із чисельності зайнятих економічною діяльністю і чисельності безробітних, які на цей момент не мають роботи, але бажають її одержати.
Зайняті економічною діяльністю – це особи у віці 15-70 років, які виконують роботи за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого дня, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному підприємстві), безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі.
Безробітні – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно відповідають трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів. До цієї категорії відносяться також особи, що навчаються за направленням служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.
Згідно із Законом України «Про зайнятість населення» безробітними вважаються працездатні громадяни, які через незалежні від них причини не мають заробітку через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, шукають роботу і готові працювати.
Економічно неактивне населення – це особи у віці 15-70 років, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:
учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;
особи, які одержують пенсію за віком, або на пільгових умовах;
особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;
особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;
особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;
інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.
Зайнятість – це забезпечення працездатного населення робочими місцями та його участь в суспільно-корисній діяльності, що приносить заробіток чи прибуток. Вона пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і проявляється через систему економічних відносин з приводу визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержання засобів до існування. Повна зайнятість характеризується достатньою кількістю робочих місць для всіх хто бажає і здатен працювати.
Зайнятість економічно активного населення має такі форми.
Стандартна зайнятість, яка має такі ознаки:
робота лише в одного роботодавця;
робота у виробничому приміщенні роботодавця;
робота протягом повного робочого дня, тижня, місяця, року.
Часткова зайнятість – регулярна зайнятість при значно скороченій тривалості роботи (неповний робочий день, тиждень, місяць, рік).
Тимчасова зайнятість – коли термін роботи визначається за трудовим договором (контрактом).
Самозайнятість – до них належать: підприємці, фермери; члени виробничих кооперативів; трудящі, які працюють не за наймом; неоплачувані працівники сімейних підприємств.
Отже, загалом населення країни поділяється на економічно активне (робоча сила – зайняті і безробітні) та на економічно не активне населення.
Розрізняють такі форми безробіття: фрикційне (добровільне), структурне, циклічне, сезонне, приховане.
Фрикцiйне (вiд латинського frictio – тертя), оскiльки вiдображає «неповороткiсть» ринку працi у зведеннi вакантних робочих мiсць i здобувачiв роботи. Фрикцiйне безробiття вважається неминучим i певною мiрою бажаним, оскiльки бiльшicть працiвникiв шукають i знаходять вище оплачувану i продуктивнiшу роботу, яка пiдвищує їх добробут.
Структурне безробіття – це безробіття, пов'язане зі змінами попиту на товари у сфері виробництва. Структурне безробіття виникає під впливом структурних диспропорцій на ринку праці, тобто коли з’являється невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками. Попит на деякі види професій, кваліфікацій зменшується або зовсім зникає, а на деякі, зокрема нові, збільшується. Виникає ситуація, коли структура робочої сили не відповідає новій структурі робочих місць. Структурне безробіття більш довгострокове і є серйознішою проблемою, ніж фрикційне безробіття.
Природне безробіття – включає фрикційне і структурне безробіття і є внутрішньою (природною) потребою економіки.
Циклічне безробіття виникає внаслідок циклічного спаду виробництва і є результатом зниження сукупного попиту на робочу силу. Зменшується сукупний попит, зменшуються обсяги національного виробництва, скорочуються робочі місця, як результат росте безробіття. Як бачимо циклічне безробіття зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов'язане з дефіцитом попиту.
Повна зайнятість – це зайнятість на рівні природного безробіття. Таким чином, повна зайнятість означає відсутність циклічного безробіття. За сучасних умов рівень безробіття, який відповідає повній зайнятості (природний рівень безробіття) коливається від 3 до 7% робочої сили.
Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в обсягах виробництва у певних галузях (сільське господарство, риболовля, туристичне обслуговування тощо).
Однак характеристика форм безробіття буде неповною, якщо не згадати про приховане безробіття. Воно виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.
Рівень безробіття – це виражене у відсотках відношення кількості безробітних до економічно активного населення.
Рівень
безробіття =
× 100, (13.1)
,
де U' – рівень безробіття; Е – зайняті; U – безробітні.
Чому безробіття є макроекономічним явищем? Для тлумачення наводять, як правило, два аргументи.
Перш за все наявність безробіття є свідченням недовикористання ресурсів суспільства, а отже, і чинником, що діє в бік зменшення ВНП, сукупної пропозиції.
По-друге, безробіття – це, окрім усього, певна кількість людей із меншою платоспроможністю, що спричиняє зменшення сукупного попиту. Отже, безробіття впливає на макрорівновагу з двох боків: і з боку попиту, і з боку пропозиції.
Негативні соціально-економічні насідки, які породжує безробіття
Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, які є наслідком природного і фактичного безробіття, тобто не виробляється якась частина товарів і послуг які могли б бути зроблені, якби люди працювали.
Під час тривалого безробіття працівник втрачає кваліфікацію, а отримання нової кваліфікації й адаптації до нових умов часто проходять для нього важко.
Безробіття веде до прямого занепаду раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менша від заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний та інвестиційний попит, скорочує обсяг заощаджень у населення.
Погіршується психологічний стан безробітного, стають частими конфлікти в родині і т.д.
Багато соціологів пов’язують зростання злочинності зі зростанням безробіття.
Загалом безробіття не тільки підриває матеріальне становище, але і викликає важкі соціальні явища: злочинність, наркоманію, тощо.
У цьому зв'язку однієї з функцій держави стає регулювання зайнятості, усунення негативних наслідків безробіття. Зокрема, у кожнім місті або районі створені центри зайнятості, що виконують наступні функції:
виплачують допомогу з безробіття,
допомагають безробітним знайти роботу,
допомагають здобути нову професію, яка користується попитом.
У цих центрах надається і психологічна допомога людям, що залишилися без роботи. Держава, крім того, може надавати фінансову підтримку тим підприємствам, де планується масове звільнення, з метою збереження або модернізації робочих місць. Далі, держава може вводити податкові пільги для тих підприємств, що приймають на роботу найменш захищені групи населення (інваліди, багатодітні матері, "чорнобильці", "афганці").
Вперше, необхiднi математичнi пiдрахунки норми безробiття були здiйсненi американським економiстом Артуром Оукеном (1929-1980рр.). Виявленi його математичні пiдрахунки взаємозв`язку руху норми безробiття, зайнятостi та валового нацiонального продукту отримали назву Закон Оукена. Цей закон визначає:
- природню норму безробiття та рiвень повної ринкової зайнятостi;
- темп росту ВНП, необхiдний для стабiлiзацiї iснуючої норми безробiття;
- правило 2:1, яке вказує, якими повиннi бути темпи росту ВНП, для того, щоб вирiшити проблему безробiття та повної зайнятостi.
Згідно із законом Оукена перевищення рівня фактичного безробіття над його природним рівнем на 1% призводить до скорочення реального ВВП на 2,5% порівняно з його потенційним рівнем.
Так чи iнакше, був знайдений спосiб визначення нормального безробiття, його природного рiвня, котрий, як встановлено досвiдом та спецiалiстими, пiдвищується по мiрi розвитку ринкової економiки. Так, для 60-х років природнiй рiвень безробiття в США визначався 4%, а для 80-х років – 6-7 %. В iнших краiнах вiн нижче в зв`язку з меншими масштабами та мобiльнiстю ринку працi. Важливо при цьому пiдкреслити, що метод пiдрахункiв А.Оукена дає позитивнi результати тiльки в конкретних умовах економики тiєї чи iншої країни.