Питання для обговорення на семінарі

1. Циклічність економічного розвитку як прояв макроекономічної нестабільності.

2. Безробіття як макроекономічне явище. Соціально-економічні наслідки безробіття.

3. Інфляція, її сутність, причини, види і соціально-економічні наслідки.

4. Грошові реформи: їх сутність і спрямування.

5. Концепції та найпростіші моделі економічного зростання.

6. Роль інвестицій в економічному зростанні. Інновації.

7. Людський розвиток як мета і критерій економічного розвитку. Індекс людського розвитку та його рівень в Україні.

Теми реферативних повідомлень

1. Інфляція в Україні: її динаміка та методи регулювання.

2. Зайнятість та безробіття в ринковій економіці.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Башнянин Г.І., Лазур Б.Ю. Політична економія. Підручник. – К., 2000.

2. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005.

3. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань. – 2-ге вид. – К.: Знання-Прес, 2003.

4. Економічна теорія: Курс лекцій / За ред. Комарницького І.Ф. – Чернівці: Рута, 2006.

5. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посіб. / За ред. З. Вата­манюка, С. Панчишина. – К., 2001.

6. Економічна теорія: Політична економія: Підручник. – 2-ге вид./ За ред. В.Д. Бази­левича. – К.: Знання-Прес, 2003.

7. Запатріна І.В. Бюджетний механізм економічного зростання. – К., 2007.

8. Кулішов В.В., Гаврилко П.П. Основи економічних знань. Підручник для студентів вищих закладів освіти. – Львів. «Магнолія Плюс»; видавець СПДФО «В.М.Піча», 2005.

9. Литвиненко А.В. Теорія економічної рівноваги та економічного зростання. – К., 2007.

10. Манцуров І.Г. Статистика економічного зростання. – К., 2006.

11. Основи економічної теорії: Підручник / За заг. ред. Л.С. Шевченко. – Х.: Право, 2008.

12. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. В.А. Предборського. – К.: Кондор, 2002.

13. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. Ю.В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003.

14. Основы экономической теории: учебное пособие/ За об. ред. Горняк О.В., Доленко Л.Х. – Одиссей, 2005.

15. Уразов А.У., Маслак П.В., Саух І.В. Основи економічної теорії. – К., 2005.

16. Экономическая теория: Учебник / Под общ. ред. акад. В.И. Видяпина, А.И. Добрынина, Г.П. Журавлевой, Л.С. Тарасевича. – М.: ИНФРА-М, 2002.

Тема 14. Фінансова система. Державний бюджет. Податки

Єдиним хорошим бюджетом є збалансований бюджет.

(Адам Сміт)

1. Фінансова система та фіскальна політика держави. Зміст, структура та функції фінансів.

2. Теорія оподаткування. Види податків. Суть і функції податків. Ефект Лаффера.

3. Державний бюджет. Доходи і видатки державного бюджету. Бюджетний дефіцит і державний борг.

1. Фінансова система та фіскальна політика держави. Зміст, структура та функції фінансів

Більшість українських вчених розглядає фінансову систему за двома критеріями: внутрішньою будовою і організаційною структурою. За внутрішньою будовою фінансова система – це сукупність відносно відокремлених взаємопов’язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП. За організаційною структурою фінансова система – це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

Враховуючи досвід розвинутих країн, до складу фінансової системи потрібно включити:

1. державні фінанси;

2. фінанси суб’єктів господарювання;

3. страхування;

4. фінансовий ринок;

5. фінанси домогосподарств.

До організаційної структури фінансової системи належать:

1. органи управління (Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Контрольно-ревізійне управління, Державне казначейство, рахункова палата України, Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Пенсійний та інші фонди соціального страхування тощо);

2. фінансові інститути (Національний банк України, комерційні банки, страхові компанії, Міжбанківська валютна біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів тощо).

Фіскальна політика (від лат. fiscus – державна скарбниця) є особливою формою економічної політики, що реалізується завдяки змінам, внесеним урядом у розміри й умови оподаткування, а також в обсяги, структури і порядок здійснення державних видатків. Її матеріальною основою є значні фінансові ресурси, що акумулюються державою, а потім перерозподіляються через державний бюджет.

Фіскальна політика містить у собі два головних компоненти: дискреційну фіскальну політику і політику вбудованих стабілізаторів.

Вбудовані стабілізатори – це економічні механізми, що автоматично реагують на зміну економічного становища без необхідності прийняття будь-яких спеціальних заходів з боку уряду.

До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень при використанні прогресивної системи оподаткування. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в період зростання ВВП податкові надходження автоматично зростають, що впливає на зниження сукупного попиту і стримування економічного зростання. І навпаки, у період економічного спаду, податкові надходження автоматично скорочуються, а сума вилучених доходів зменшується, тобто відбувається поступове зростання купівельної спроможності. До вбудованих стабілізаторів належить і система виплат по безробіттю, соціальних виплат згідно з програмами по підтримці незаможних прошарків населення і т. п., що перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту, навіть у період економічного спаду. У період підйому економіки і скорочення безробіття виплати різних допоміг зменшуються, що стримує сукупний попит на товари і послуги.

Під дискреційною фіскальною політикою розуміється свідоме регулювання державою оподаткування і державних видатків з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, зайнятість ресурсів, інфляцію й економічне зростання.

З цієї залежності робився фундаментальний висновок: зміна величини національного продукту викликається односпрямованою зміною сукупного попиту. Рівень же сукупного попиту безпосередньо залежить як від податків, що впливають на рівень споживчих та інвестиційних видатків, так і від державних видатків, які є одним із його компонентів.

Дискреційна політика не може бути однаковою в різних фазах економічного циклу. Наприклад, у період спаду виробництва дискреційна фіскальна політика повинна носити стимулюючий характер і передбачити збільшення державних видатків. Така політика призводить до дефіцитного фінансування, але забезпечує скорочення спаду виробництва.

В умовах інфляції доцільно проводити політику, яка передбачає зменшення державних видатків і збільшення податків. Зрозуміло, в реальній економіці діють паралельні і різно направлені фактори. Тому розробка і проведення оптимальної фіскальної політики – завдання дуже складне і відповідальне.

Фінанси – це економічні відносини, пов’язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів для виконання функцій та завдань держави й забезпечення умов розширеного відтворення.

Під централізованими фінансами розуміють грошові відносини, пов’язані з формуванням і використанням фондів грошових засобів держави, під децентралізованими фінансами – грошові відносини, які виникають у процесі кругообігу грошових фондів підприємств.

Фінанси виражають грошові відносини, які виникають між:

1. підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції та послуг;

2. підприємствами і вищими організаціями при створенні централізованих фондів, грошових ресурсів та їх розподілі;

3. державою і підприємствами при сплаті ними податків до бюджетної системи та фінансуванні втрат;

4. державою і громадянами при внесенні ними податків;

5. підприємствами, громадянами та позабюджетними фондами при сплаті платежів і отриманні ресурсів;

6. окремими ланками бюджетної системи;

7. органами майнового й особистого страхування, підприємствами, населенням при сплаті страхових платежів і відшкодування збитків після настання страхових видатків.

Важливою ознакою фінансів є їх грошовий характер. Гроші – це загальний еквівалент за допомогою якого вимірюють затрати праці виробників; а фінанси – економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням грошових фондів. Основне їх призначення полягає в тому, щоб шляхами утворення грошових доходів і фондів забезпечення не лише потреби держави й підприємств грошима, а й контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси виконують дві функції:

• розподільну;

• контрольну.

Сутність розподільної функції полягає у тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1. первинний розподіл;

2. перерозподіл;

3. вторинний розподіл.

Первинний розподіл – це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угод, а також непрямі податки.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на:

• загальнодержавні – включають бюджет і фонди цільового призначення;

• відомчі – це фонди, що створюють міністерства і відомства;

• корпоративні – фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.

Перерозподіл включає два стани:

• вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;

• використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватися як первинні доходи – заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу.

Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси – це інструмент контролю за діяльністю суб’єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості і тому об’єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб’єкти контролюють один одного.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше.

Фінансовий контроль – це один з найдійовіших видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все суспільство: кожний суб’єкт перевіряє кожного.

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

• забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

• забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;

• здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими фізичними і юридичними особами;

• впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

• відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

• утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства.