Гранична і загальна корисність споживання груш (дані умови)
Кількість спожитих груш (одиниці блага), Q од. |
Гранична корисність MU (в ютилях) |
Загальна корисністьTU (в ютилях) |
||
0 |
0 |
0 |
||
1 |
12 |
12 |
||
2 |
10 |
22 |
||
3 |
8 |
30 |
||
4 |
6 |
36 |
||
5 |
4 |
40 |
||
6 |
2 |
42 |
||
7 |
0 |
42 |
||
8 |
-2 |
40 |
||
Рис. 7.1. а) Крива загальної корисності; б) Крива граничної корисності
Крива сукупної корисності (рис. 7.1,а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає. Графік граничної корисності (рис. 7.1,б) представлений спадною кривою.
Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:
– сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;
– величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності;
– за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.
Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.
, (7.1)
наприклад,
MU четвертої груші =
(ютиль)
Середня корисність: (AU) - це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.
,
(7.2)
наприклад,
середня корисність чотирьох груш
(ютиль).
2. Споживчий вибір і бюджетні обмеження. Правило максимізації корисності
Теорія поведінки споживача виходить із того, що споживач поводиться раціонально, намагається максимізувати задоволення своїх потреб у процесі споживання товарів чи послуг.
Визначаючи оптимальний рівноважний набір проживання, споживачеві завжди доводиться порівнювати додаткову (граничну) корисність, отриману від кожної наступної одиниці товару, та ціну, яку довелося за цю одиницю сплатити.
Раціональний споживач, намагаючись досягнути максимального задоволення, прагне розподілити свої доходи таким чином, щоб гранична корисність у розрахунку на одиницю вартості товарів була однаковою. Ця закономірність називається правилом максимізації корисності, або другим законом Госсена, і має вигляд:
MUa/Рa = MUb/Pb =……= MUi/Pi, (7.3)
де MU – гранична корисність товару; Р – його ціна.
Якщо стан рівноваги порушено, наприклад, гранична корисність товару А у розрахунку на одиницю вартості більша за товаром В, доцільно змінити структуру споживання, збільшивши обсяги споживання товару А за рахунок зменшення споживання товару В. Таким чином вирівнювання співвідношення граничних корисностей призведе до відновлення рівноваги.
Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів). Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Раніш споживач здатний визначити, на скільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.
Так як кардиналістська теорія постійно зазнає критики, тому існує й інший (ординалістський) підхід до аналізу рівноваги. Ординалістську теорію розробляли Ф. Еджворт, В. Парето, І. Фішер, Р. Ален, Дж. Хікс, Є. Слуцький.
Вивчаючи поведінку споживача економісти повинні проаналізувати не тільки те, що бажає придбати споживач, але й те, що він може придбати, виходячи з своїх доходів. Такий аналіз здійснюється за допомогою бюджетної лінії.
Бюджетне обмеження – це лінія, що показує ту комбінацію благ, які споживач може собі придбати на свій дохід за даних цін на блага Х і У.
У загальному вигляді рівняння бюджетної лінії має вигляд:
М = рхХ + руУ, (7.4)
де М – обсяг доходів споживача;
рх – ціна товару Х;
ру – ціна товару У;
Х – кількість товару Х;
У – кількість товару У.
Приклад: Товар А коштує 5 грн, товар Б – 3 грн, то при доході 120 грн споживач міг би купити ці товари в різних комбінаціях (табл. 7.2). У першому рядку показана ситуація, коли споживач весь дохід витрачає на товар А, в останньому рядку-на товар Б. Інші рядки показують проміжні комбінації двох товарів.
Таблиця 7.2