Висновки

1. Влада — це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою примусу, права, авторитету. До розуміння влади існує декілька підходів:

1) біхевіористський — розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших;

2) телеологічний — як засіб досягнення суспільних цілей;

3) інструменталістський — як набір певних інструментів впливу на суспільство (сила, багатство, знання);

4) структуралістський — як структуру поведінки між керівниками і підлеглими з точки зору покарань і винагород.

2. Усяка влада як засіб панування (а в сучасну епоху засіб обміну ринкових відносин) має здатність піддаватися явищу ерозії. На ерозію влади діють такі фактори: 1) особистісні, пов'язані зі зміною мотивації владної особи відповідно до її віку, історичного часу; 2) середовище, що характеризується станом невизначеності, мінливості та складності, може негативно позначитися як на інституціональному, так і груповому і особистому рівнях влади; 3) процесуальні, пов'язані з співвідношенням невдач і успіхів суб'єктів владних відносин.

3. Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на економічну (владу менеджерів, власників), духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів), інформаційну (владу науковців, експертів, засобів масової інформації), політичну, адміністративну, військову. Політична влада включає державну, владу партій та груп тиску, владу політичних лідерів і засобів масової інформації.

4. Атрибути політичної влади слід розглядати з позицій трьох парадигм: примусу, легітимності, суспільної угоди. Парадигма примусу розглядає владу як організований примус держави (насильницький, узаконений, правовий, ідеологічний, прихований) для забезпечення суспільного порядку національної безпеки тощо.

Парадигма легітимності грунтується на тому, що влада тримається на довірі підданих або громадян до існуючих державних інститутів в силу домінуючих в даному суспільстві цінностей і норм.

Парадигма суспільної угоди розглядає владу як угоду між владними і суспільними інститутами з приводу надійного забезпечення прав і свобод громадян, національної безпеки.

Плюралізм владних центрів, що функціонує в рамках цивілізованого правового узгодження різноманітних політичних, економічних та ідеологічних інтересів, запобігає утворенню владної монополії, трансформації її управлінських функцій у функції панування.

5. Типологізацію влади можна проводити за такими критеріями: 1) характером примусу; 2) типом легітимності; 3) ступенем публічності; 4) типом владного суб'єкта; 5) джерелами формування; 6) ступенем поділу влади та механізмом стримувань і противаг.

6. Примус як атрибут влади може бути насильницький, узаконений і правовий.

7. За типом легітимності влада буває традиційною, що грунтується на визнанні владних інститутів в силу існуючих традицій (династичних, звичаєвих), харизматичною — на визнанні виняткових рис політичного лідера, національно-патріотичною — на визнанні символів, ритуалів, міфів, успадкованих від попередніх національно-державних утворень, соціально-евдемонічною — на визнанні здатності політичної системи забезпечити високий рівень життя; правничо-раціональною — на визнанні владних інститутів в силу їх конституційного статусу, раціонально-цільовою — на визнанні влади в силу її здатності забезпечувати виконання поставлених цілей, на засадах участі — на визнанні необхідності і здатності широкої участі мас у впливі на владу.

8. За ступенем публічності влада може бути: 1) видима, прозора; 2) напівприхована; 3) прихована, криптологічна.

9. За типом владного суб'єкта влада є інституціалізована, групова, особиста. За інституціональними ознаками влада може бути абсолютною, конституційно обмеженою, централізованою, децентралізованою, концентрованою, деконцентро-ваною. За груповими ознаками — національною, партійною, корпоративно-клановою, мафіозною. За особистими ознаками — деспотичною, тиранічною, монархічною, диктаторською, харазматично-традиційною.

10. За джерелами формування влада може бути: монархічною, аристократичною, олігархічною, демократичною, а також династичною, узурпаторською, виборною, призначуваною, делегованою.

11. Влада може бути єдиною і розподіленою на законодавчу, виконавчу й судову з різноманітними механізмами стримувань і противаг.

12. Влада в Україні є напівприхованою, з мафіозними каналами розподілу ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних), з високим ступенем корумпованості владних структур, з поєднанням правових і насильницьких форм примусу, з дуже низьким ступенем легітимності загалом і зокрема тих видів легітимності, котрі є визначальними в сучасному цивілізованому світі. За джерелами формування влада в Україні є корпоративно-клановою, олігархічно-демократичною, поділеною на законодавчу, виконавчу і судову, з недостатньо оформленим юридичне механізмом стримувань і противаг.

Контрольні питання

1. Що ви розумієте під поняттям «влада»?

2. Чи можна вважати владний мотив домінуючим у психологічній структурі людей?

3. В чому сутність структуралістського розуміння влади?

4. Які основні атрибути влади?

5. Який із підходів до розуміння влади ви поділяєте і чому?

6. Як співвідносяться поняття «політична влада» і «державна влада»?

7. Назвіть групові суб'єкти влади.

8. У чому сутність особистої влади?

9. Яку владу можна назвати криптократичною?

10. У чому Ви вбачаєте слабкість механізму стримувань і противаг у розподілі політичної влади в Україні?

11. У чому проявляється мафіозність політичної влади в Україні?

12. Чи існує різниця між мафіозними каналами розподілу ресурсів і мафією як організаційною структурою?

13. Які джерела формування політичної влади в Україні?

14. Чому в Україні йде жорстка боротьба між гілками влади у післяконституційний період?

15. Охарактеризуйте стан судової влади в Україні.

16. Яким чином можна вдосконалити механізм стримувань і противаг між гілками влади?

Розділ 6. ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ

План

• Сутність і структура політичного режиму.

• Типи політичних режимів.

• Політичні режими України.

Якщо поняття «політична система» розкриває характер і специфіку функцій політичних інститутів стосовно інших суспільних систем у їх статичному вигляді, то поняття «політичний режим» — способи і механізми формування і розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами. Отже, поняття «політичний режим» розкриває динамічний, або процесуальний, аспект політичної системи.

Якщо ми вживаємо поняття «політична система», то охоплюємо всю специфіку політичного процесу на різних структурних рівнях, не виділяючи окремо владних відносин. Зміст поняття «політична система» розкривається через такі системні ознаки:

1) специфіку політичного процесу через тип суспільства (за різними методологіями типологізації);

2) обсяг і характер впливу політики на суспільний розвиток;

3) ментальноповедінкові аспекти суб'єктів політичного процесу (політичну культуру);

4) способи і механізми розподілу влади в політичному просторі (політичний режим).

Поняття «політичний режим» охоплює не весь зміст поняття «політична система», а лише політиковладний, тобто характер відносин між тими, хто володарює і хто підпорядковується. Наприклад, вимоги студентів до органів державної влади як політичне явище можна включити у зміст політичної системи. Однак, коли ми прагнемо розглянути характер відносин між студентами і державою з погляду суспільних впливів на владу, тоді це вже буде змістом поняття «політичний режим».