2. Сучасне звучання головної мети виховання.

Мета виховання в сучасному суспільстві відображена в Конституції України, Законі України «Про освіту», Законі України «Про загальну середню освіту», Концепції національного виховання, Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року , «Основних орієнтирах виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів». та ін. документах.

Діяльність педагога має бути спрямована на формуванні творчої особистості громадянина Української держави – з багатим духовним світом, активною настановою, який вміє орієнтуватися в складних умовах сьогодні та оптимально спроможний само актуалізувати в суспільному й особистому житті.

Мають творчо поєднувати загальнолюдське і національне виховання. Цілі виховання конкретизуються через систему виховних завдань, які об’єднуються в пріоритетні напрями: національне (громадське), розумове, трудове (професійне), правове, моральне, фізичне, економічне виховання тощо. Ці напрями взаємопов’язані, доповнюють один одного, мають самостійне методологічне значення і в сукупності утворюють систему виховання в нашому суспільстві.

Основною метою виховання в українському суспільстві є формування у вихованців наукового світогляду, прищеплення їм комплексу загальнолюдських, національно професійних норм, правил, цінностей та ідеалів поведінки, професійної діяльності.

З Закону України «Про освіту»

З Преамбули:

Освіта – основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави.

Мета – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення суспільства кваліфікованими працівниками, спеціалістами.

З розділу ІІ:

Завдання школи: забезпечити всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

З Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад

Головні завдання:

• виховання морально і фізично здорового покоління;

• створення умов для здобуття загальної середньої освіти на рівні державних стандартів;

• розвиток природних позитивних нахилів, здібностей і обдарованості, творчого мислення, потреби і вміння самовдосконалюватися;

• формування громадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії.

3. Ідея народності в педагогіці і національне виховання.

Досвід має національні особливості (традиції, погляди, звичаї, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в території, ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини. А характер і є саме той ґрунт, вважав

К.Д. Ушинський, в якому корениться народність А.В.Духнович, котрий разом з К.Д.Ушинським вперше ввів поняття «народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуття патріотизму. Загальновідомо, що вся система педагогічних ідей Г.С.Сковороди була пройнята ідеєю народності. У притчі « Благодатний Еродій» він писав : « … Главизна воспитания єсть :

1. благородить;

2. сохранить птенцеви моладое здравие;

3. научить благодарности».

Національне виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь . Національне виховання також передбачає широкі знання конституційних і правових норм, патріотичних думок.

Національне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу – любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім’я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю.

Національне виховання використовує такі засоби: рідну мову, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди. Наприклад. Твори К.Д.Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки « Рідне слово» вміщено понад 75 відсотків фольклорного матеріалу, а в другій – половину від загальної його кількості. У « Рідному слові» він використав 366 прислів’їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, 22 народної пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних.

Але суттєвою відмінністю національного виховання має бути його опора на загальнолюдські цінності. За визначенням К.Д.Ушинського, - це народність, класицизм, наука, християнство.

Поняття «національне виховання» рівнозначне державному, хоча останнє є вужчим, одиничним щодо виховання як за­гального поняття. По-друге, в жодній країні світу не існує виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історич­ну національно-державну форму і спрямоване на форму­вання громадянина конкретної держави, яка не може бу­ти безнаціональною. І нарешті, національне виховання найбільше відповідає потребам відродження України. Воно однаково стосується як українців, так і інших народів, що проживають в Україні. Саме принцип етнізації виховно­го процесу і передбачає надання широких можливостей представникам усіх етносів для пізнання своєї історії, тра­дицій, звичаїв, мови, культури, формування власної гід­ності й через пізнання власної історико-культурної спад­щини допомагає пізнати глибинність взаємозв'язків кож­ного з них з українською нацією, її державою, перекона­тися, що саме українська суверенна держава охороняє національні права всіх громадян України.