Тема лекції: Мета та завдання виховання.

План

1. Проблема мети виховання у педагогіці.

2. Видатні педагоги про мету виховання. Самостійна робота

3. Сучасне звучання головної мети виховання.

4. Ідея народності в педагогіці і національне виховання.

5. Функції, мета і завдання національного виховання.

Основна література

1. Артемова, Л. В. Історія педагогіки України [Текст] / Л. В. Артемова. – К. : Либідь, 2006, - 424с.

2. Волкова, Н. П. Педагогіка [Текст]: навчальний посібник / Н. П. Волкова. – К.: Академвидав, 2009. – 616 с. (Альма-матер).

3. Державні стандарти загальної початкової освіти в Україні [Текст]. //Початкова школа. – 2011. - №7.

4. Закон України «Про освіту» [Текст] // Освіта. – 1996. - 21 серпня.

5. Закон України «Про загальну середню освіту» [Текст] - К., 1999.

6. Концепція національного виховання [Текст] // Початкова школа – 1995. - № 2. - С. 48-52.

7. Любар, О. О. Історія української школи і педагогіки [Текст] : навч. посібник / О. О. Любар, М. Г. Стельмахович, Д. Т. Федоренко. – К. : Знання, 2006. – 647 с.

8. Педагогіка : Хрестоматія / Уклад. Кузьминський А. І., Омеляненко В. Л. [Текст]. – К. :Знання - Прес., 2003. – 700 с.

9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5т. [Текст] / В. О. Сухомлинський. - К. : Рад. шк., 1976.

10. Фіцула, М. М. Педагогіка [Текст] : навчальний посібник / М. М. Фіцула. - К.: Академвидав, 2007. – 560 с. – С.55-65

11. Ягупов, В. В. Педагогіка [Текст] : навчальний посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2012. – С.42-67.

Додаткова література

1. Амонашвили, Ш. А. Единство цели [Текст] : Пособие для учителя / Ш. А. Амонашвили. – М. : Просвещение, 1987. – 208 с.

2. Богуш, А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі [Текст] / А. С. Богуш,

Н. В. Лисенко. – К.: Вища школа, 2002. – 407с.

3. Захаренко, С. Педагогіка конкретної мети як провідний виховний метод у системі превентивного виховання О. А. Захаренка [Текст] / / Рідна школа. – 2011. - №6.

4. Лозова В. І., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання [Текст] / В. І. Лозова,

Г. В. Троцко –– Х.: ОВС, 2002. – 400с.

5. Карпенчук, С.Г. Теорія і методика виховання [Текст] / С.Г. Карпенчук - К. : Вища школа, 2005.- 343 с. – С.23-35.

6. Трухін, І.О. Основи шкільного виховання [Текст] : Навчальний посібник / І. О. Трухін, О. Т. Шпак. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. - 368с.

Інтернет ресурси

1. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/15828.html

2. Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/24565/

1. Проблема мети виховання в педагогіці.

Проблема М.В. розробляється здавна. В Афінах виникла ідея гармонійного розвитку особи як мети її виховання. Виховання гармонійно розвиненої, творчої людини, яка була б духовно багатою, морально чистою і фізично доскональною.

Однією з найважливіших проблем теорії виховання є проблема мети виховання в історії розвитку освіти і педагогіки.

Проблема педагогіки – розробка і визначення цілей виховання.

В.М.Бєхтерєв: розв’язання питання про мету виховання – це безпосередня справа педагогічної науки. «Выяснить цель воспитания и доказать способы достижения этой цели есть во всяком случаи дело науки.»

Мета – це те до чого прагнемо, що треба здійснити; це усвідомлення уявного кінцевого результату певної діяльності.

Мета виховання – це заздалегідь визначені (ті, що прогнозуються) результати у підготовці підростаючого покоління до життя, в їх особистому розвитку і формуванні, яких прагнуть досягнути в процесі виховної роботи.

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і відображає ідеал людини в узагальненій формі. Ідеал – це уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що формуються під впливом мети життя.

Будь – яке виховання – від найменших заходів до державних програм – завжди має цілеспрямований характер. Виховання без мети не існує. Меті підпорядковуються всі компоненти: зміст, організаційні форми, методи виховання. Мета – це та характеристика, що визначає виховну систему в цілому. Саме цілі і засоби їх досягнення відрізняють одні виховні системи від інших. Цілі виховання визначаються потребами розвитку суспільства, залежать від способу виробництва, темпів прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.

Отже, від соціального, духовного і матеріального рівнів розвитку суспільства залежить формулювання мети виховання, яка визначає систему виховної роботи, а значить і майбутнє держави. Саме тому ідеал і мета виховання змінювались упродовж історичного розвитку людства, що можна проілюструвати за допомогою таблиці.

Метод «Спільне пригадування в мікрогрупах з заповненням таблиці» з наступним обговоренням

Суспільно – економічна формація	Класи	Ідеал виховання особистості	Мета виховання
Первісна община	Відсутні	Сильний, спритний, хитрий, мужній мисливець і воїн, сильна здорова господиня («берегиня вогнища»)	Озброєна людина досвідом виживання.
Рабовласницька (на прикладі Давньої Греції)	Рабовласник	Фізично і морально досконала, гармонійна людина.	Гармонійна єдність внутрішнього і зовнішнього, духовного і фізичного («калокагатія»)
	Раби	Сильний, здоровий, покірливий працівник	Підготовка до виконання наказів, підкорення, фізичної праці.
Феодальна: а) епоха середньовіччя	Феодали	Аскетичний, фізично – досконалий воїн.	Оволодіння сімома лицарськими чеснотами
	Феодально залежні селяни	Працьовитий, фізично здоровий працівник.	Оволодіння навичками і знаннями ведення сільського господарства.
	Мешканці міст	Спритний, розумний майстер своєї справи	Оволодіння трудовими навичками і знаннями, розумовими операціями.
б) Епоха Відродження	Ті ж сам	Відродження античного ідеалу гармонійної людини, збагачення його ідеєю «всебічності» розвитку.Виникнення цілісної концепції ідеалу всебічно і гармонійно розвиненої особистості	Всебічний і гармонійний розвиток особистості.
Капіталістична	Буржуазія	Прагматичний, освічений, моральний фізично розвинений «господар життя»	Формування тих якостей, які потрібні у суспільному житті, оволодіння необхідною базою знань у привілейованих закладах освіти.
	Робітники	Здоровий, сильний, морально підготовлений кваліфікований робітник.	Одержання робітничої кваліфікації і необхідного мінімуму знань у спеціалізованих закладах освіти.

Мета виховання об'єктивно відображає вимоги конкретного суспільства, що визначаються рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання.

Висновок: Мета виховання визначається соціально-економічними потребами суспільства і політикою правлячих кіл. Має суспільний, історичний, класовий характер.

Наголошуючи на важливості визначення мети і завдань виховання, К.Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю­чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності...».

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макаренко, — розумію програму людської особи, проблему людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо­би, до якої ми повинні прагнути».

Визначення мети і завдань виховання має теоретичне і практичне значення:

1. Дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати. Надає роботі свідомість і цілеспрямованості.

2. Відповідно меті визначаємо зміст і методику виховної роботи. Мета виховання надає діяльності перспективного, творчого характеру → ефективність виховання

3. Визначає характер навчально - виховних закладів.

Визначаємо мету виховання суспільства, школи, вчителя, учня. Відповідно виділяємо загальну, індивідуальну, оперативну, конкретну.

Цікаво знати:

Платон (427 – 347 р. до н.е.) про навчання в музичній школі: Коли навчають грати на кіфарі, навчають віршам гарних поетів – піснетворців, і цим змушують душі дітей звикатися з правильним чергуванням і ладами, щоб ставали вони лагіднішими, поважними і врівноваженими, щоб були здатними і до промов, і для діяльності. Адже все життя людини потребує поважності і доброчесності.

Арістотель (384-322 р. до н.е.) про гармонію виховання: Природа прагне до протилежностей і саме з них, а не з подібних речей утворює співзвуччя. Так вона поєднала чоловічу стать з жіночою. Отже перший зв'язок вона утворила через поєднання протилежностей, а не за подібністю. Так і мистецтво, наслідуючи природу, діє таким самим чином. А саме: живопис створює зображення оригіналів, змінюючи білі, чорні, жовті і червоні фарби. Музика створює єдину гармонію, змішуючи (у спільному співі) звуки різних голосів: високі і низькі, протяжні і короткі. Граматика з суміші голосних і приголосних звуків створила ціле мистецтво (писання). Подібно і у людини утворена єдність двох засад – тілесної і духовної, і виховання повинно спрямовуватись на їх гармонійний розвиток.

Піфагор (VI – Vст. до н.е.) розглядав гармонію розвитку всього світу від Космосу і до ритмів серцебиття і дихання людини – згідно з єдиним, математично обґрунтованим законом. Уся гармонія світу побудована на числових співвідношеннях і пропорціях. Отже, музика як система ритмічного руху, є уособленням всесвітньої універсальності – і рух зірок та планет, і зміна часу і пір року на Землі, і розквіт на весні та в’янення восени, і порухи душі людської – все підпорядковане єдиним законам музично-числового ритму. Сприймаючи зоряний світ за аналогією з гамою музичних спів звуків, вважав, що саме музичність є засадою і метою виховання.

Платон і Арістотель: естетичне і моральне виховання є виявом гармонії світу. А реальні вияви насамперед видно у граматиці, математиці, астрономії, спорті.

Рим: Слово замінило музику. Виховання оратора, політика.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий Ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи виховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особистості знайшла відображення в педагогічних поглядах педагогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його дум­ку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, мате­матика, астрономія, природознавство, історія, право. Важливою складовою всебічного розвитку він вважав мислення. М. Монтень передусім позитивно оцінював в античному вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий розвиток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвітлюються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478— 1535), Т. Кампанелли (1568—1639), Р. Оуена (1771—1858), К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є (1772— 1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєднання навчання з працею, в якому беруть участь усі члени суспільства.

Своєрідне бачення всебічного розвитку особистості у Й.-Ф, Гербарта. Метою виховання він проголошував розвиток різнобічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За Гербартом, створювана у процесі виховання гармонія здібностей особистості підпорядкована вищому ідеалу — підготовці «доброчесної» людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом «доброчесного» німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — писав академік М. Стельмахович, — висуває свій оригінальний чи актуальний уже знаний образ людини. Кардинальні зміни в житті суспільства вносять відповідні корективи у виховний ідеал. То ж цілком закономірно виникає питання про сучасний педагогічний ідеал національного родинно-громадсько-шкільного виховання в Українській державі».