Збірка "Непогасний світильник" [2] Останній листок [3]

В невеличкому районі на захід від площі Вашингтона вулиці показилися й розбились на вузькі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють химерні кути й повороти. Там одна вулиця перетинає навіть сама себе разів зо два. Якомусь художникові пощастило відкрити надзвичайно цінні властивості цієї вулиці. Уявімо собі, що збирач боргів з рахунком за фарби, папір та полотно, йдучи цим маршрутом, раптом стрічає самого себе, коли він уже повертається назад, не діставши в оплату жодного цента! [4]

1908 [1]

Збірка "Голос міста" ("Голос великого міста") [2] Поки чекає автомобіль [3]

Коли почало смеркатися, в цей затишний куток невеличкого тихого парку знов прийшла дівчина в сірій сукні. Вона сіла на лаву й розгорнула книжку, бо ще з півгодини можна було розібрати літери. [4]

Повторюємо: сукня на ній була сіра й досить простенька - простенька настільки, щоб не впадала в око бездоганність фасону і крою. Негуста вуаль оповивала схожий на тюрбан капелюшок і спадала на обличчя, що сяяло спокійною досконалою красою. Дівчина приходила сюди о цій порі і вчора, й позавчора, і був хтось, хто це знав. [4]

Винарня і троянда [3]

Міс Позі Керінгтон тішилася заслуженим успіхом. Народилася вона в поганенькому містечку Кренбері-Корнерс, і лиха доля наділила її жахливим прізвищем Клозетт. Але на вісімнадцятому році вона змінила його на милозвучніше Керінгтон і дістала досить непогане місце хористки в столичному театрі вар'єте. Після того, легко подолавши належні щаблі театральної ієрархічної драбини, ввійшла до складу славнозвісного октету, відомого в столиці під назвою «Пташка», і співала в музичній комедії «Брехач і підбрехачі», що мала великий успіх у публіки; далі танцювала сольний танок у балеті «Фоль де Роль» і, нарешті, виступила в ролі покоївки Туанети в п'єсі «Купальний халат короля», якою остаточно зачарувала критику і здобула собі ім'я. [4]

1910 [1]

Збірка "Ділові люди" ("Точні справи") [2]

Місто без пригод [3]

Схід – це Схід, а Захід – це Сан-Франціско, так вважають каліфорнійці. Каліфорнійці – це окрема раса, вони - не просто жителі штату. Це південці Заходу. Жителі Чікаго не менш віддані своєму місту; але якщо ви спитаєте їх, чому саме, вони, заїкаючись, мимритимуть щось про рибу з озера і про новий будинок товариства «Диваків». Каліфорнійці ж почнуть оповідати з усіма подробицями.[4]

1910 [1]

Збірка "Коловорот" ("Водоверть" )[2]

Вождь червоношкірих [3]

Здавалося, що це вигідне діло. Але не кваптеся, дайте я вам усе розповім. Ми вдвох – Білл Дрісколл і я – були на Півдні, в штаті Алабама. Це там нам прийшла в голову думка про викрадення дітей. Як казав потім Білл, це сталося «в момент тимчасового потьмарення розуму»; але здогадались ми про це багато пізніше. [4]

Є там таке собі містечко, пласке, як млинець, і, певна річ, зветься воно Вершина. Жителі його - неполохлива і самовдоволена порода селян, які завжди юрмами збираються на сільських святах. [4]